В УКРАЇНІ ЖИВУТЬ ТИСЯЧІ БІДНИХ МІЛЬЙОНЕРІВ

   
    Журнал ПіК
    В УКРАЇНІ ЖИВУТЬ ТИСЯЧІ БІДНИХ МІЛЬЙОНЕРІВ
    На рахунках різних світових банків знаходяться понад чверть мільярду американських доларів, що мають унаслідуватися українцями. Цілком ймовірно, що ви - давнішній мільйонер! Воротила величезного капіталу! Акула світового бізнесу! Родовитий олігарх! Коротше кажучи, грошовита, заможна людина, що марнує свій час за латанням старої сорочки. Можливо окрім маленької фабрики на півдні Франції, ви ще володієте авторемонтною майстернею на півночі Канади. За останні сто років більш ніж п'ятнадцять мільйонів українців подалися за моря та океани у пошуках щастя. Пройшли роки, Івани та Михайли стали Джонами та Майклами. На чужині вони досягли значних успіхів, побудували власний бізнес, зібрали трохи статку, обросли нерухомістю і, в кінець-кінців вмирали, так і не склавши відповідного заповіту.
    Олександр ПАСХОВЕР
    Значна частина закордонної спадщини корінних українців, нікому не заповідана. Відтак, прямими спадкоємцями померлих емігрантів стають його близькі, які жили, а можливо й досі живуть в Україні. У Західному світі право спадщини харизматично охороняється законом, отож коштовності та майно, що залишаються по смерті нещасного ні хто не розтринькає. У той час поки можливий спадкоємець, мешканець села “Глухий кут”, або “Куций хвіст”, голий, наче турецький святий, сидить на печі, та гріє змерзлі кісточки, його кровний мільйон, працює на чужинську економіку. Сьогодні ж в Україні, сотні потенційних мільйонерів, не відаючи того, знаходяться у розшуку пошуковим відділенням Укрінюрколегії, з тим, щоб їм зрештою всучили омріяну валюту. Для того щоб переконати юристів, що саме ви й є законний наслідувач заокеанського спадку треба мати беззаперечні документи. “Беззаперечними документами – пояснює фахівець розшукового відділу Укрінюрколегії Петро Кривенко вважаються архівні довідки, документи органів ЗАГС, особисте листування”. Ці документи підтверджують родинні зв’язки. Воно, звісно, добре, коли за справу беруться фахівці з Укрінюрколегії чи консульської служби при Міністерстві закордонних справ. Але часто-густо першими до законного спадкоємця приїжджають кур'єри від "липової" тіточки і золотять перед зубожілим нащадком увесь світ, себто дурять нашого брата.
    
    Здравствуйте я ваша “цьоца”
    Так одного не дуже доброго дня, юрист із Сієтлу, через знайомих у Ванкувері, довідався про смерть не бідного канадського українця. Укомплектувавши групу двома поляками-перекладачами, американець мерщій почухрав до Івано-Франківська, потім до Львову і зрештою до Херсону. Лише за тиждень, заповзятливий юрист уклав угоди з усіма спадкоємцями. У тих звісно, від несподіваного щастя похмарився розум. Бідні діти заможних батьків не задумуючись, "відстебнули" п'ятдесят відсотків своєму "благодійнику". Так би мовити, від усієї широти слов'янської душі. Якби "дядюшка Сем" встиг вчасно закінчити свою “милосердну” справу, то нагрів би наших довірливих земляків на $600 тисяч. Але у той саме час до пошуку спадкоємців підключилися й українські юристи. Вітчизняні служителі Феміди хутко виявили ошуканство, та доклали чимало зусиль у всіляких судах, пояснюючи там, звідки стежка в горох. Невдовзі в одному вкраїнському селі з'явився заокеанський священик. Замість Біблії падре прихопив із собою пачку "зелених", яку пообіцяв віддати спадкоємцю якщо той поставить свій дорогоцінний підпис на листі з “нічого незначущими” англійськими буквами. А далі вже йшов класичний діалог кримінального чтива, кота Базиліо та ліси Аліси з довірливим Буратіно. Шахраї намагалися переконати “дерев’яного хлопчика”, що в їхній країні, є таке собі дивовижне поле (мається на увазі правове поле). Неотесаному сину старого Карла варто лише забажати і… У такий спосіб наші люди за пару тисяч долярів “добровільно” відмовилися від, мільйонної спадщини, на користь західних емісарів. Останні ж переконували легковірних українців, що, відповідно до законів їхньої держави, спадкоємець зобов'язаний для одержання грошей уповноважити офіційну особу тієї країни представляти його інтереси.
    Приватна власність як признак цивілізованості
    Зрозуміло ніхто не може знати законодавство усіх країн, нам би хоч у власному розібратися. Через те, ще за радянських часів у Москві була заснована іноземна юридична колегія, що у великому СРСР об’єднувала фахівців з міжнародного права та мала свої представництва і в Україні. Оскільки коло спадкоємців завжди визначається по закону місця де жив спадкодавець, кожний адвокат спеціалізувався на якійсь окремій державі В світі існують два підходи до спадкових справ, по принципу “перкапут” та “перстірпес”, тобто поголовний, або поколінний розподіл спадку. Коли мова йде про поголовний принцип отримання спадщини, тоді незалежно від родових ліній усі законі наступники отримують спадщину в рівних долях. Якщо ж законодавство країни визначає домінанту принципу “перстірпес”, тоді спадок розподіляється по родовим гілкам. У цьому разі частини спадку можуть суттєво відрізнятися одна від одної. “У радянській період головною відмінністю нашого спадкового права від Західного, - розповідає президент української Інюрколегії Данило Курдельчук, було те що, у нас намагалися обмежити коло спадкоємців, а там цілились найти їх”. Скажімо у Франції це коло розширювалося до шостого коліна. Водночас у нас існували лише дві черги спадкоємців, перша: батьки, чоловік, або жінка, діти; друге – браття та сестри. Новий цивільний кодекс вже розриває це зачароване коло. Оскільки першими признаками цивілізованої держави є визнання приватної власності, через те, майнові збереження та кошти померлого у будь якому разі мають знаходити законного власника.
    Українські долари на російських рахунках
    Десятки років гроші українських емігрантів йшли виключно через московський центр. Все це відбувалося через так звану совєтську централізацію влади. Виключно у Москві розподіляли закордонну спадщину. Українські представництва були лише уповноваженні документувати, та фіксувати відповідні папери. Все що було далі знали тільки у білокамінній. Скільки було цих грошей, та хто мав на них право, зберігалося від чужого ока не гірше аніж план радянського ракетно-ядерного щита. Усілякі зв’язки з цього приводу із західними адвокатами для українських юристів підпадали під табу. І це не дивлячись на те, що основні активи йшли саме з Західної України. Отже за час існування СРСР Москва спромоглася “доїти” українство не лише у межах Радянської Республіки Україна. “Навіть серед тих спадкових справ, що зараз є в РФ продовжує Данило Курдельчук, є багато наших українців, котрі живуть по всій Росії.”. У перші роки самостійності, Укрінюрколегія почала судитися зі своїм московським керівництвом. Адже Росія прагнула до будь якої незалежності, окрім від українських доларів. Але чисельні тяжби та суди у 91, 92 роках все ж таки схилили терези Феміди на бік українства, і вже у квітні 1994 року Інюрколегія РФ згодилася на самостійність своїх українських колег. Щоправда, як буває це у всіх казках, старшому братові дістається батьківське майно та весь капітал, а молодший по сирітські тішився залишками того, що залишив йому первородний. Українська іноземна юридична колегія не дістала ані копійки з спільної з російськими колегами скарбнички, але у спадщину у неї залишилася потужна інформаційна база, та постійний приток спадкових справ.
    
    Гроші шукають своїх господарів
    Сьогодні ж по спадковим справам Укрінюрколегія розшукує близьких Гюнтера Кляйна, мати якого родилась в селищі Кутузове, Житомирської області; Ольги Освальд, народженої в 1902 році в Одеській області. Також розшукуються рідні Олександра Лисенко, який вмер в Англії. В Канаді залишив спадщину Михайло Вітцинський, та Джон Уліа (Іван Іліа) родом з Буковини. Горецький Андрій, Лукашик (Юрченко) Мері, Фролік Петро, Дорошенко Петро, Новодворський Іван. Розшукуються рідні та близькі Мазурика Берниці, Гохмана Зена, Зебовськи Джеррі (Жебовськи Георгія) – які завершили своє життя у США. В Австралії помер Сидоренко (Флойд) Олександр, отож юристи шукають близьких та рідних українського австралійця. Тих, хто сьогодні "ховається" від грошей, надто багато, щоб "оголошувати весь список". Декого з спадкоємців шукають вже довгі роки, як, приміром, близьких Гани Фальк. народжену в місті Лева, яка майже все життя мешкала у далекій Англії. Там, на чужині, по смерті української леді не залишилося жодного родича, не склала Гана і заповіту, відтак семизначна сума на її банківському рахунку поки ще безхозна.
    У давніх слов’ян існувало повір’я, згідно якому їх предки і після смерті продовжували опікуватися своїми дітьми. Це звісно лише повір’я, але з розвитком цивілізації воно дедалі знаходить своє матеріальне підтвердження, у вигляді майнової та грошової спадщини зубожілим нащадкам любої України.
    

Публікація від 23 жовтня, 2003 р.