“РЕНТРЕЙ – ТЕРИТОРІЯ ЛЮБОВІ”

   
    Наразі стало дуже модним порівнювати все із Заходом. Мовляв у нас стільки – то відсотків ВВП, а на Заході стільки –то, у нас ось такий рівень корупції, а у них стільки – то! Проте в галузі балету, ми дійсно “попереду усій планети”. Але чомусь нікому не спало на думку заміряти – а скільки ж у них - любові? І який її рівень у нас? Любові до всього – до життя, до природи, до Батьківщини, до Людини зрештою... Можливо хтось, колись й винайде методики такого вимірювання, але поки їх нема, займатимемось цим ми – журналісти! І почнемо із найважчого – з любові до ближнього, і не просто ближнього, а засудженого... Заміряємо?
    
    Ефтаназія, маріхуана, Рентрей...
    
    Здавалося б – ну який зв’язок між цими трьома поняттями, й взагалі, що таке цей Рентрей? Наголошую, не що, а хто! Барон Гийом фон Рентрей! Великий меценат і гуманіст, що віддав свої гроші й навіть житло, задля виконання гасла, котре тепер височіє на воротах, найвідомішої нідерландської дитячої колонії – “Люби все навколо!”. Заклад, названий його ім’ям - “Рентрей” – було засновано у 1878 році, після того, як бездітний барон, вирішив передати маєток і замок у власність керуючих. Але з метою утримувати тут “безпутних і осиротілих чад королівських із усіх володінь та заморських територій”. З тих пір багато часу сплило, заклад значно розширився й зміцнився, численні адміністрації вдало розвивали бізнес містера Рентрея, а пізніше до господарства було долучено значну частину навколишніх земель та будівель. Останнє придбання - вілла “Гарнет – блонд”, що у двох милях від “Рентрея”. Її було придбано у 1999 році, а разом з нею - два гектари землі. Тут на віллі, із часом буде розташовано групу для дівчаток, з метою перевиховання їх сільськогосподарським трудом. До речі у Голландії любов до засуджених, до скривджених, підтримується і державою і громадою – все це частина нідерландської “програми людяності” – складовою якої – є легалізація маріхуани та ефтаназії. Ось який між усім цим – зв’язок.
    
    А зорі тут тихі...
    Маленьке затишне голландське містечко, у 2 годинах їзди від Амстердаму – Зутхен. Саме тут знаходиться колонія “Рентрей” - заклад для утримання неповнолітніх правопорушників. А місця тут чудові, справді рубенсівські – так званий: “тіпікл Датч” – справжня Голландія. Обабіч дороги тягнеться мережа каналів й тендітні рядки сільських будиночків. Ну й звісно ж вітряки – невід’ємна частина середньоголандського пейзажу, інколи це муляжі – музеї, іноді й досі діючи млини! Так ось – посеред цієї справжньої іділії мешкають, а по іншому, з огляду на стиль їхнього життя, й не скажеш, хлопці та дівчата, віком від 12 до 19 років. Вчаться, працюють, самі утримують велику територію колонії, готують їжу, ходять на танці, зустрічаються, інколи одружуються. “Рентрей” – непересічна тюрма, а заклад напіввідкритого типу, тут переважно перебуває молодь, що здійснила дрібні правопорушення. А ще тут утримуються, ті хто не знайшов порозуміння з батьками, зі школою, втік й не хоче повертатися - це так звані “проблемні діти”, себто ті, хто були направлені сюди за рішенням суду, але не скоювали злочинів. Тут багато, також таких хлопців та дівчат до яких застосовувалось насильство або дітей чиї батьки були позбавлені прав на них. Я б скоріш назвав заклад лікарнею, а не тюрмою, адже тут саме лікують соціальні хвороби – засобами любові - згідно заповіту барона Рентрея.
    
    Дещо про “тюремні порядки”
    Передбачаю дорікання деяких наших читачів, немов – так, легко їм “лікувати”, у них фінансування, статки. Дійсно становище колонії непогане, тим більше, що складається воно із коштів самої колонії. Так – так! “Рентрей” – це приватне підприємство! Й за виключенням невеликого грантування, мешканці цього закладу самі собі заробляють на життя. А господарство велике: міні - фабрика з виробництва велосипедних рам, столярський промисел (виробляються у рентрейських майстернях навіть музичні інструменти), меблеве виробництво, власне підсобне господарство – овочеві плантації, кукурудза, качки, гуси. Працюють усі. Суміщаючи роботу із навчанням. Ті ж хто, не хоче полишати улюблене ще з волі “байдикування”, не засуджуються, просто живуть вони на казенний, як кажуть, харч та на скромні добові, тоді як їхні працюючі товариші можуть собі дозволити відкрити рахунок в банку й накопичувати кошти на дім, машину, вищу освіту. Повірте на слово, ледацюг небагато!
    Але щоб у декого не склалось хибне враження, що рентрейські підлітки “світа білого не бачуть”, скажу, що робочий день тут обмежений спеціальний законодавством, а саме чотирма годинами праці на добу. Решта часу присвячується навчанню та відпочинку! Отримати можна професії продавця, перукаря, кухаря, навіть педагога. Так – так, дехто із колишніх вихованців “Рентрею” тепер викладає тут, або працює в якості психолога у дитячих групах. Що ж до структури, то “Рентрей” це по-суті не в’язниця, а як раніше говорили, пансіонат закритого типу. За радянських часів, щось подібне існувало для “важких підлітків”. Пам’ятаєте “Республіку” ШКІД?
    
    Портрет Саскії (майже по Рембрандту)
    Але справжній секрет “старовинної вілли” не в “трудотерапії”, а якраз у тієї любові, у тому відтворенні для ображених, схибивших, замкнених в собі хлопців та дівчат, отієї неповторної атмосфери сімейного затишку та близькості, якої їм так не вистачало в їхніх домівках. Із-за відсутності якої переважна більшість з них пішла красти й торгувати наркотиками. Так ось нелегке завдання створення такої атмосфери покладено на вихователів та педагогів. Яких тут називають друзями. Це люди “вільного часу” - вкрадливо, довірчо, по-дружньому, день і ніч пояснюють вони своїм підлеглим, вади їх колишнього життя, щось доводять, радять, намагаються стати близькими – і це політика колонії, важлива частина перевиховного процесу. А річ у тому, що в голландському суспільстві прийнято вважати правопорушників, трішечки психічно хворими, одинаками, невдахами, що потребують психологічної допомоги та, головне любові. Старшу дівочу групу, доглядає Саскія. Майже така ж як на картині великого Рембрандта, але більш молода та тендітна. Це й зрозуміло, нашій Саскії – 26 років. Вона випускниця – психологічного факультету Гаазького Університету. Працює з важкими “дівчатками” – переважно колишніми повіями. Вони люблять Саскію, й поважають її за твердість характеру, і за жіночу солідарність. Коли треба Саскія підкаже, а інколи й пристидить. Наразі у складі “Рентрея” міститься 5 груп: 1 для хлопців, 1 для дівчат та 3 змішані групи. У останніх утримуються діти, що перебувають в закладі понад рік, і за цей час зарекомендували себе слухняними. Усі діти поступають сюди за рішенням судів, і термін для перебування у закладі призначають приблизно однаковий – від 1 до 5 років. Окрім того різняться й режими їх утримання. Дитина, що має кримінальне минуле, потрапляючи сюди відразу направляється до статево поділених блоків і перебуває у них приблизно рік. “Потім справжнє випробування свободою” – розповідає Саскія. “Ті що вчаться в школі живуть у змішаних блоках. Дівчата та хлопці, мають окремі кімнати, що не закриваються зовні. Це свого роду гуртожиток, де є певний розпорядок, але вихід вільний, хіба що обмежений ввечері. Блоки розташовані на території “Рентрею”, але не за парканом й зовні нагадують звичайні будинки. Після закінчення школи, можна навіть винайняти квартиру, але у цьому випадку, потрібно раз на тиждень відмічатись у соціального працівника. Після закінчення школи, або ПТУ, адміністрація закладу працевлаштовує підлітка на повний день, якщо він ще не відбув свій термін покарання”. Ось така вона Сакія – нідерландська “Макаренко в спідниці”, краща подруга рентрейських дівчат. Й наш гід по околицях території любові!
    
    З далеких мандрів повернувшись
    Від’їжджаючи з гостинної вілли “Рентрей”, нагодований відмінним голландським гуляшем, що його мені приготував Ханц - молодий кухар – батько якого, відсиджує строк, за зґвалтування власної дитини в далеко не таких добрих умовах, я подував, що, все ж таки, ми мало робимо для своїх дітей. Хай навіть для злочинців. Ми не вважаємо їх за “трошки хворих”, ми не будуємо для них меблеві майстерні, ми, зрештою, не любимо їх. Ми просто “експортуємо” їх до “Системи”! Старої, ще радянської, пахансько – зонівської системи, де в горнилі “життя по поняттям”, перемелюються дитячі долі та душі, поступово перетворюючі їх на дорослих ЗЕКів. Наша, українська, пенітенціарна система ще не зробила навіть перший крок - безкоштовний, але психологічно найважчий – крок до любові, до покаяння, крок до ближнього свого...
    
    Олег Спорников
    тележурналіст Фундації “Чинність закону”
    Київ-Амстердам-Зутхен-Рентрей
    

Публікація від 21 жовтня, 2003 р.