За рік близько 200 чиновників покарано за ненадання публічної інформації

8 січня, 2016 р.

    Про доступ до публічної інформації та нові повноваження омбудсмена, притягнення посадових осіб до відповідальності через ненадання публічної інформації за запитом, говоримо з Іриною Кушнір, представницею Уповноваженого України.
    Ірина Кушнір: На кінець минулого року було передано нові повноваження до офісу Уповноваженого з прав людини. Тепер можна притягувати посадових осіб до адміністративної відповідальності, у разі порушення права громадян щодо доступу до публічної інформації. Ми почали працювати в цій сфері, отримувати скарги. Ми стали своєрідним судовим органом, який констатує наявність або відсутність порушення. У разі викриття факту порушення, ми складаємо адміністративний протокол, і далі притягаємо через суд цю особу до відповідальності.
    Проблем дуже багато з цим інститутом. Існує тотальне нерозуміння суті доступу до публічної інформації як чиновниками, так і простими громадянами. Ми можемо констатувати системні порушення у формальному порядку опрацювання запитів на інформацію, так і проблеми нерозуміння чиновників навіщо цей інструмент, і що нового Україна отримала прийнявши Закон «Про доступ до публічної інформації».
    Ірина Сєдова: Чиновники не розуміють законодавство чи саботують надання інформації?
    Ірина Кушнір: Я б поєднала ці проблеми. До прийняття цього закону держава жила за іншими принципами. У нас було тотальне закриття інформації. Зараз треба дуже постаратися, щоб закрити інформацію. Імплементація нового законодавства має пройти певні етапи.
    Інформація має бути свіжою. Відповідно, новий закон встановлює 5 днів на надання інформації. Ми звикли опрацьовувати заяви протягом 30 днів. До цього треба звикнути и налагодити систему. Найбільше порушень саме щодо строків надання інформації.
    Ірина Сєдова: Яка відповідальність за ненадання інформації?
    Ірина Кушнір: Мінімальна межа — це штраф у 425 гривень. Є склад адміністративного порушення, який передбачає відповідальність за ненадання інформації, яка за законом має бути відкрита. Є певний кластер інформації, яка відкрита. Чиновнику не потрібно думати, шукати підстави для оприлюднення інформації. Наприклад, за розпорядження бюджетними коштами. Там вже штраф 1025 гривень. У разі, якщо чиновник примудриться двічі порушити ці норми за рік, то там можуть бути у громадські виправні роботи.
    Вікторія Єрмолаєва: Були вже випадки притягнення чиновників до відповідальності за цією статтею?
    Ірина Кушнір: Наша статистика така: станом на середину грудня в офіс надійшло біля 1500 скарг на порушення доступу до публічної інформації. За рік ми склали близько 220 протоколів. Здебільшого, ми виграємо. Приблизно у 35 випадках суд з нами не погодився.
    Ірина Сєдова: Что входит в понятие публичной информации?
    Ірина Кушнір: Наші лекції та семінари ми розпочинаємо саме з визначення. Закон дає складне визначення публічної інформації.
    Публічна інформація — це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
    Якщо ми говоримо про органи державної влади та місцевого самоврядування, неважливо, як потрапила туди інформація, головне — це встановити, що вона є у володінні цього органу.
    Є лише три категорії інформації, яка може бути закрита: конфіденційна, для службового користування та таємна.
    Таємною може бути та інформація, яка встановлена законом. Там прописані категорії, які можуть бути закритими. Конфіденційна інформація — це інформація про фізичні або юридичні особи. Наприклад, славнозвісні персональні данні.
    Та є один нюанс, розробники законів розуміли, що цей закон принесе революційні зміни. Вони чітко знали, що треба змінити величезний масив інформації. Якщо запитується публічна інформація, то використовується саме цей закон. Чиновники мають керуватися підставами для закриття інформації лише визначеними в даному законі.
    Розпорядники часто ховають інформацію у переліках інформації для службового користування. Лише трискладовий тест, що міститься у законі, має бути пройдений, для того, щоб обмежити доступ до інформації.
    Вікторія Єрмолаєва: Що таке трискладовий тест?
    Ірина Кушнір: Я ще жодного разу не бачила його якісного застосування. Це не новинка. В Європі — це абсолютна норма.
    Наприклад, до вашої організації звертаються з проханням дати дані про вашу освіту. Ви не публічна особа, немає ознак суспільної необхідності видати інформацію про вас. Якщо ви станете публічної особою, то цікавість суспільства до вашої персони збільшиться. Тут має балансувати ваш приватний інтерес та суспільства. Немає переліків, яка інформація має бути закритою.
    Трискладовий тест побудований на аналізі. Перше питання — це в яких інтересах закривається інформація. Друге питання — чи значна шкода буде нанесена від оприлюднення інформації. Третє питання — розпорядник інформації має балансувати між приватним інтересом та суспільним. Це завжди аналіз, а ми до цього не звикли. Тому відбувається стільки порушень.
    У нас проблеми з кадрами. Спочатку нас було лише п’ятеро. Зараз штат трохи розширився, але досі триває боротьба за представництва на місцях. Ми думаємо, як налагодити регіональні представництва так, щоб було ефективно та економно для держави. Робочою групою було розроблено два законопроекти. Один з них — це законопроект змін до Адміністративного кодексу. Ми там заклали не вертикальну державну структуру органів нагляду, а створення горизонтальної системи з активістів, які за дорученням зможуть робити перевірки фактів порушення в регіонах.
    Громадське радіо