Наша сторінка на Facebook Наша сторінка у Twitter Наш канал Youtube
підписатися на новини
Email
підписатись
відписатись

БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ІНТЕГРО
Фонд Країна Добродій
Газета Нова Доба - видання про Київ і столичну область
Парламентський клуб НУО
Українська гельсинська спілка з прав людини
Портал Громадський простір

 

 ПУБЛІКАЦІЇ -- Бюлетені та видання наших колег


Черговий бюлетень Харківської правозахисної групи

   
    ***
    ХРОНІКА
    
    Чи дійсно так багато порушень у сфері розголошення держтаємниць?
    Євген Захаров, м.Харків
    В документі «Щодо деяких результатів роботи СБУ за перше півріччя 2005 року» за адресою http://www.sbu.gov.ua/reports/ann20-07-2005-1.shtml сказано, що «За державну зраду засуджено одну особу, стосовно 3 осіб порушено кримінальні справи. Виявлено 56 спроб залучення громадян України до співпраці з іноземними спецслужбами та правоохоронними органами. У процесі контррозвідувального супроводження Збройних сил унеможливлено 32 терористичних акти та надзвичайні події на об’єктах, розташованих у зоні відповідальності українських миротворчих контингентів за межами нашої держави.»
    Оці 56 спроб, як на мене, – несерйозно, оскільки, якби щось дійсно було, то були б кримінальні справи, доведені до суду.
    Далі, щодо держтаємниці: «СБУ виконує також функції органу державної влади у сфері охорони державної таємниці. Службою з початку року викрито та припинено 665 порушень законодавства, щодо 960 осіб прийнято судові рішення. Скасовано допуск до державної таємниці понад сотні осіб. На 25 тисяч скорочено кількість посад з допуском до державної таємниці, що дозволить зменшити прямі витрати на режимно-секретну діяльність на загальну суму понад 30 млн.грн.»
    З одного боку, здається, так багато розголошень держтаємниць ще ніколи не було. З другого – скорочено чисельність тих, що мали допуск, що є, безумовно, позитивною зміною.
    Звертають увагу і такі цифри:
    «З початку року у сфері захисту економіки держави конфісковано, обернуто у прибуток держави майна та цінностей , а також перераховано у вигляді штрафів на суму понад 596 млн.грн., повернуто із-за кордону валютних коштів та матеріальних цінностей на суму 86,4 млн.грн.».
    Для порівняння подібні дані за 2004 рік.
    Відносно держтаємниць.
    «Припинено злочинну діяльність 6 громадян України, котрі намагалися передати представникам іноземних країн відомості, що становлять державну таємницю та конфіденційну інформацію, яка є власністю держави. Порушені стосовно зазначених осіб кримінальні справи за ст. 111 /»державна зрада»/ і ст. 330 /»передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави»/ Кримінального Кодексу України знаходяться на розгляді в судах.
    Недопущена реалізація протиправних намірів 10 громадян України щодо передачі за кордон відомостей, що становлять державну таємницю. 45 громадянам України та 3-м іноземцям, які були залучені до співпраці спеціальними службами і правоохоронними органами іноземних країн, згідно з ст. 8 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» оголошено офіційні застереження від імені Служби безпеки України про неприпустимість протиправної діяльності.»
    Тут конкретніше. Але куди поділися ці 6 кримінальних справ в судах? Мабуть, ще розглядаються?
    Щодо повернення коштів.
    «За результатами правозастосовної діяльності Департаменту контррозвідувального захисту економіки держави СБ України повернуто до державного бюджету коштів на суму близько 115 млн. грн., у власність держави звернено фінансово-матеріальних цінностей на суму понад 300 млн. грн., із-за кордону повернуто валютних та матеріальних цінностей, які незаконно там перебували, на загальну суму понад 110 млн. грн.»
    Дивні речі: 960 осіб засуджено за 6 місяців за порушення законодавства відносно держтаємниць. Дуже дивні...
    Скоріше за все йдеться про рішення суду щодо адміністративних правопорушень за ст.. 212-2 «Про державну таємницю» Кодексу України про адміністративні порушення, але звідки їх стільки взялося?
    
    ВИБОРИ
    За перемогу Януковича на виборах у Сумах давали 13 тисяч
    Прокуратура Тростянецького району Сумської області завершила розслідування кримінальної справи у відношенні глави ВАТ «Спартак», який обвинувачується в грубому порушенні виборчого законодавства.
    Як передає Інтерфакс-Україна з посиланням на прес-секретаря прокурора Сумської області Олексія Дерев'янка, керівник ВАТ обвинувачується в дачі хабара, здійсненій повторно і перешкоджанні здійсненню виборчого права.
    Санкція по цих статтях – від двох до п'яти років позбавлення волі. Кримінальну справу з обвинувальним висновком направлено до Тростянецького районного суду.
    У повідомленні говориться, що перед першим туром виборів президента України глава ВАТ біля облдержадміністрації одержав від якоїсь людини пакет із грішми, який він мав видати як винагороду представникам дільничних виборчих комісій Тростянецького району за успішне проведення виборів на користь Януковича.
    «Він видав незаконну винагороду сімнадцятьом главам дільничних виборчих комісій на загальну суму 13,1 тис. грн.», – підкреслюється в повідомленні.
    Крім того, як відзначає прес-секретар, перед першим туром глава ВАТ дав хабар дев'ятьом главам дільничних виборчих комісій на загальну суму більше 5 тис. грн., а перед проведенням другого туру виборів видав начальнику відділу райдержадміністрації два відкріпних посвідчення без вказівки імен виборців для голосування на користь Януковича.
    Інтерфакс-Україна
    ПОЛІТИКА І ПРАВА ЛЮДИНИ
    Українські правозахисники не згодні з лідерами опозиції
    Про це в інтерв'ю Бі-Бі-Сі сказав виконавчий секретар Української гельсінської спілки з прав людини Володимир Яворський, з яким розмовляла Світлана Дорош. Тим часом Віктор Янукович, Леонід Кравчук та інші політики заявляють про те, що мають багато фактів звільнення людей із роботи за політичними переконаннями.
    Бі-Бі-Сі: Чому правозахисники не згодні із лідерами опозиції?
    В.Яворський: Ми проводимо постійний моніторинг дотримання прав людини в усіх регіонах України і можемо казати із впевненістю, що нами не зафіксовано жодного випадку класичного політичного переслідування, як його розуміють міжнародна спільнота і правозахисники.
    Примус за дії
    Бі-Бі-Сі: А що таке класичне політичне переслідування?
    В.Яворський: Це коли людина, політичний активіст виступає з політичними гаслами і за цю його діяльність його переслідують, він втрачає майно, потрапляє у в’язницю, чи, приміром, міліція відмовляється його захищати від злочинців чи ж якось по-іншому чиниться незаконний вплив на людину. Але тут дуже важливий аспект – що людина є безневинною. В прикладах, які наводить опозиція стосовно переслідування їхніх однопартійців, йдеться про ті чи інші порушення прав цих людей. Так, ми можемо вести мову про вибірковість переслідування чи покарання стосовно певних осіб, але немає політичного переслідування. Кримінальний чи адміністративний примус до політичних активістів застосовується за якісь певні дії цих людей.
    Бі-Бі-Сі: Але я нагадаю слова одного із лідерів опозиційної СДПУ(о) Леоніда Кравчука, а також уповноваженої парламенту з прав людини Ніни Карпачової, які кажуть про масові звільнення людей з роботи через те, що вони під час виборів підтримували не Віктора Ющенка. Сам президент, до речі, заявляв, що 18 тисяч посадовців в органах державної влади були замінені. Чи не забагато це і чи не може це бути аргументом у звинуваченнях опозиції на адресу влади?
    В.Яворський: Я думаю, що мова йде не лише про органи державної влади, держадміністрації. Було, наприклад, звільнено багато людей із системи МВС за наслідками переатестацій чи за наслідками розслідування вчинків працівників міліції. У районних і обласних держадміністраціях відбувалося звільнення з посад, які у всіх країнах вважаються політичними – це керівники адміністрацій, їхні заступники, керівники певних департаментів чи відділів. Але у цьому є певна логіка. Бо вертикаль влади має бути політично єдиною, бо інакше державний механізм не працюватиме ефективно, відбуватиметься певний саботаж на тому чи іншому рівні влади.
    Хто належить до опозиції?
    Бі-Бі-Сі: Відомо, що більшість кримінальних справ, порушених МВС чи прокуратурою, – це справи проти представників колишньої влади. І опозиція саме тому розцінює це як переслідування...
    В.Яворський: Мені важко говорити про те, хто належить до опозиції, а хто ні. Ведуться справи і не щодо політиків, а бізнесменів, котрі скоїли злочини у минулому. І заплющувати на це очі означало б, що в Україні ніколи не буде подолана корупція і встановлена справедливість. Ми маємо приклади, коли були звільнені з роботи вже новопризначені керівники у районах, розслідуються справи про корупцію і хабарництво представників вже нової влади. Тому не можна твердити, що переслідують виключно опозиціонерів, що є якийсь список членів СДПУ(о) чи Партії регіонів і що стосовно цих людей шукають компромат. Такого ми не можемо сказати.
    Бі-Бі-Сі: Чи є випадки, що ті, кого переслідують, зверталися до правозахисників, чи доводилося вам втручатися? Чи ж ці люди, як правило, скаржаться лише своїм політичним лідерам?
    В.Яворський: От, власне, це один із аргументів, чому ми не можемо говорити про політичні репресії. Переважна більшість цих людей не оскаржують дії проти себе у судах, вони не звертаються до правозахисних організацій. Максимум – це публікації у пресі.
    Статистика довіри
    Бі-Бі-Сі: Згідно із соціологічними дослідженнями, які провів центр імені Разумкова, лише третина громадян вважає законними кримінальні справи проти Івана Різака та Бориса Колесникова. Інші або сумніваються, або припускають політичні мотиви переслідування цих політиків. Про що свідчить ця статистика і чи може йтися про те, що визначальним тут є недовіра людей до правоохоронних та прокурорських органів?
    В.Яворський: Насправді, довіра до міліції помітно зросла. Про це свідчить хоча б суттєве зростання скарг громадян на адресу правоохоронних органів. Люди приходять до міліції зі справами, які п’ять, десять років не розслідувалися, бо не було довіри до міліції. Тепер багато таких справ зрушуються з місця, розслідуються.
    А справи Колесникова і Різака – це проблема влади, яка не змогла довести їх до кінця. Якщо цього не станеться до кінця року – не буде результатів, підозрювані не будуть обвинувачені судом, – тоді, звичайно, довіра до правоохоронців впаде. З іншого боку, в Україні залишається кримінально-процесуальне законодавство фактично наполовину радянського типу. Немає громадського контролю, немає жодного ефективного механізму стримування діяльності правоохоронних органів, які діють у той самий спосіб, що і десятки років тому і часто зловживають службовим становищем.
    Наприклад, ми можемо стверджувати, що катування у міліції продовжуються. Якщо у перші місяці нової влади їх не було, то зараз ми одержуємо кожні кілька днів повідомлення про катування чи незаконні методи допиту підозрюваних. Звичайно, що з такими методами слідства довіра до міліції падатиме.
    Контролю за силовиками досі немає
    Бі-Бі-Сі: Правозахисні організації неодноразово публікували звіти про незаконні прослухування політиків і бізнесменів у попередні роки. Зараз голова СБУ Олександр Турчинов заявляє, що спецслужби незаконного прослухування не ведуть. Стосовно цієї проблеми, якою є ситуація після приходу нової влади?
    В.Яворський: Фактично, ситуація не змінилася. Це пояснюється тим, що не змінилася система. Немає жодного контролю за діями міліції, спецслужб, податкової міліції. Влада пропонує вірити їй на слово. Але влада, яка дурила людей десятки років, не викликає довіри у людей і тим паче у правозахисників, бо ми знаємо, що саме влада була домінуючим порушником прав людини. У мене немає, наприклад, прагматичного аргументу, чому я повинен вірити голові Служби безпеки. Подібне заявляли і його попередники. Але ми знаємо, що за минулий рік в Україні видано дозволів на прослуховування не менше, ніж за позаминулий. І зараз видається приблизно така ж кількість. Мова про те, що система лишається незмінною.
    11 серпня 2005 p.
    
    КАТУВАННЯ ТА ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ
    Кримінальним кодексом по голові і кийками по п'ятах вибивали зізнання від прикордонника чопські правоохоронці – це в Закарпатті
    Його запідозрили у крадіжці шести ящиків олії з вагонів потяга, що прямував з Угорщини в Україну. Правоохоронці про крадіжку розповідають, а факт тортур категорично заперечують, незважаючи на акт судово-медичної експертизи та зізнання самого потерпілого. Хоча справу по крадіжці олії закрили, після того як з'ясували, що помилка сталася під час завантаження.
    Потерпілий прикордонник Вадим Новосад вже тиждень лікується у санчастині. В історії хвороби написано: «струс мозку та забійні рани на ступнях». Це підтвердила і судово-медична експертиза.
    Юрій Якименко, фельдшер медпункту Чопського прикордонного загону: «Було відвезено прапорщика Новосада у міжрайонну Ужгородську судово-медичну експертизу, де було проведено обстеження і виданий акт, що були йому нанесені легкі тілесні ушкодження, закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку і також забій м'яких тканин в ділянці обох стоп.»
    У побоях Вадим Новосад звинувачує співробітників Чопського відділу міліції. В одному із кривдників він упізнав колишнього прикордонника, якого іще у 99-му році звільнили за погану службу. Він та ще двоє міліціонерів і допитували Вадима. Спочатку, протягом кількох годин вимагали зізнатися у крадіжці олії, а відтак вдалися до тортур.
    Вадим Ново сад, потерпілий: «Вдарили мене два рази ладошкою по голові, а потім книгою, яка на столі була, кримінальний кодекс здається. Заставили мене роззутися. Я роззувся, Шаленик сів мені на ноги, а капітан Русин почав мене дубинкою бити по п'ятах.. – Ви кричали? – Так, я кричав. Там знаходилися їхні співробітники, потім якісь дівчата заходили та кажуть, хай перестане, хай не кричить. Але уваги вони не звернули.»
    Вадим переконує, що пробув у слідчого понад сім годин. Правоохоронці категорично це спростовують і демонструють журнал відвідувань, у якому прапорщик Новосад особисто підписався, що пробув у відділі всього 40 хвилин і претензій жодних не має.
    Микола Ляхович, заступник начальника Чопського відділу міліції: «При дачі показів від таких – то і таких були взяті пояснення. Після цього вони розписалися у книзі, що претензій не мають. Так що думаю, тут ніяких питань бути не може. Я думаю, що тут ось що. Для того, щоб себе захистити перед своїм керівництвом, що він ні в чому не замішаний і зробити собі такий як кажуть захист, і звернувся до вас.»
    Один із міліціонерів припустив, що в той день вагони з олією взагалі могли не перевіряти, оскільки, за його словами, старший прикордонного наряду нібито був напідпитку. Однак задокументованим цього факту немає. Сумнівною виглядає і версія про помилку при завантаженні, на якій власне і зупинилося слідство. Адже, за словами Вадима і його колег, вагон, де бракувало олії, був відкритим.
    Микола Ляхович, заступник начальника Чопського відділу міліції: «Але ж вагон був відкритим? – Ну, бачите, недовантаження, ну як вам пояснити, воно ж іде з Угорщини, перетинає кордон, після того його перевіряють прикордонники, а вже потім йде на перевантаження.»
    Між тим правоохоронці наполягають, що правда на їхньому боці. Адже проти неправомірних дій прикордонників вони порушили й довели до суду не одну кримінальну справу. Тому ті й намагаються наклепами вберегти честь свого мундира. Натомість прикордонники готові захищатись законним шляхом – в Ужгородській військовій прокуратурі та інших правозахисних інстанціях. Слідство у цій справі уже розпочалося.
    CVU-Zakarpattya
    cvu@cvu.uz.ua
    ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ
    Как восприняли слова Ющенко в Артемовске
    Владимир Березин, г. Артемовск
    После «наезда» Президента на журналиста многие СМИ прогнозировали, что это может послужить плохим примером для власть имущих. Так и случилось.
    Власти Артемовска восприняли эту ситуацию именно как команду «фас». Под «горячую руку попалась» журналистка с 15-ти летним стажем, редактор и ведущая местных радиопрограмм Лидия Шепелева. «Зуб» на Шепелеву мэрия заимела после выборов, на которых она посмела предоставлять слово (без согласования с верхами) представителям всех политических сил Артемовска, просто активным, и просто тем людям, кто был возмущенным действиями команды Януковича.
    Долго ждали момента «церберы» артемовского Головы. И вот 2-го Августа они сорвались с цепи. Придя на рабочее место, Лидия Шепелева была удивлена и многочисленной группой людей, поджидающей ее у дверей офиса, в котором ведется подготовка программ, и серьезной оснащенностью этой группы.
    В группу входили – два участковых милиционера и директор коммунальной телерадиокампании с командой телевизионщиков с видео оборудованием. Сразу прозвучало требование – отдать ключи. Шепелева отказалась. Тогда директор предпринял попытку вырвать ключи силой. Милиция молча взирала на откровенное хулиганство. Закончилось все банально – Шепелева укусила нападавшего за руку и убежала. Конечно, конфликт этим не будет исчерпан. Власти будут всячески стараться выполнить свои угрозы по устранению неугодной журналистки от дел. Но что от этого получат артемовцы? Какую выгоду получат те, на налоги которых живет и власть, и дирекция телерадиокомпании? А никакую – только ущерб. Теперь по утрам не будет слышен голос Шепелевой, своим энтузиазмом сохранившей в Артемовске проволочное радио, полтора десятка лет служившем верой и правдой простым людям.
    Но есть ли новая власть в области, в Киеве? Кто спросит с Головы Артемовска за травлю журналистов (а Шепелева далеко не единственный пример)? Кто спросит с начальника милиции – на каких основаниях он снял с работы милиционеров для участия в «акции захвата кабинета» и т.п.?
    Закарпатська влада намагається взяти під свій контроль єдину всеукраїнську угорськомовну газету «Карпаті ігаз со»
    Єдина всеукраїнська угорськомовна газета «Карпаті Ігаз Со», якій цього року виповнилось 85 років і яка сьогодні має понад 10 000 передплатників, що є найбільшим показником серед закарпатських газет. Однак після революційних подій в Україні та на Закарпатті нове обласне керівництво, а зокрема новий голова облдержадміністрації Віктор Балога поставив за мету підпорядкувати собі незалежну угорськомовну пресу краю, яка сьогодні наважується висвітлювати події в непривабливому для керівництва світлі. Так з лютого 2005 р. перший заступник голови облдержадміністрації Олег Гаваші неодноразово «закликав» головного редактора газети Елемір Кевсегі, щоб той подав у відставку за власним бажанням. Однак після того, як редакція газети висловила одноголосну підтримку своєму головному редактору, обласне керівництво пішло у відкритий наступ. Для врегулювання цього конфлікту працівники газети неодноразово звертались з відкритим листом до губернатора області Віктора Балоги, але, на жаль, всупереч Закону України «Про звернення громадян» він так і не відреагував на них.
    Тим часом, незважаючи на обставини, керівники області 22 квітня 2005 р., користуючись своїм правом «засновників», звільнили Елемір Кевсегі (голова Спілки угорських журналістів Закарпаття) з посади головного редактора газети в той час, коли останній знаходився в офіційній відпустці. Після цього перший заступник голови Закарпатської ОДА Олег Гаваші офіційно запевнив колектив газети в тому, що при призначенні нового головного редактора газети будуть керуватись думкою колективу. Але, незважаючи на неодноразові офіційні і публічні заяви про узгодження кандидатури, 29 липня 2005р. без згоди та погодження з колективом газети головним редактором «Карпаті Ігаз Со» був призначений Габор Ердеї, який з 1994 по 2003 гідно служив на посаді головного редактора режиму Кучми і якого не визнає колектив (30 співробітників). В зв’язку з ситуацією навколо головного редактора на сьогоднішній день заблокована робота газети, а обласне керівництво, разом з депутатом облради Брензовичем, забороняє вихід газети у світ вже протягом двох тижнів.
    На жаль, на обласному рівні наші можливості вичерпані, оскільки газета перебуває не лише в функціональній блокаді але й інформаційній ізоляції. Так, в ході візиту віце-прем’єр міністра України Миколи Томенка до Закарпаття після прес-конференції (на яку прес-служба Закарпатської ОДА навіть не запросила нашу газету і не надала можливості нашим кореспондентам звернутись із запитанням) вдалось коротко окреслити суть проблеми пановіі Томенку, який однак не відреагував на поставлені запитання.
    Колектив в цій історії вбачає однозначну провокацію етнонаціонального характеру, що може суттєво вплинути на міжетнічні відносини і стабільність в регіоні. Саме тому звертаємось до українського журналістської громади, наших колег в нових умовах української журналістики допомогти нам відстояти свої права журналістів.
    Колектив редакції угорськомовної газети «Карпаті Ігаз Со»
    09.08.2005
    СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРАВА
    В українців все гірше з психікою
    За останні десять років стан психічного здоров’я громадян України різко погіршився. Такі негативні тенденції відзначають українські психіатри.
    Зокрема, за словами головного лікаря Київської психіатричної лікарні № 1 Романа Никифорука, «приблизно до 2000-го року можна було спостерігати видиме зростання суїцидів, особливо в армії, і лише за останні 5 років тенденція трохи пішла на спад».
    Роман Никифорук пов’язує це зі скороченнями серед військового складу і зменшенням термінів несення служби в армії.
    До того ж, за статистичними даними, самогубства серед працівників правоохоронних органів у порівнянні з 1990 роком збільшилися з 13 людей на 100 000 населення до 21.
    Також за останні кілька років зросла інвалідність по психічних захворюваннях – з 500 до 522 людей на 100 000 населення.
    За словами Романа Никифорука, українські психіатри особливо стурбовані поширенням серед українців алкоголю та наркоманії. «За останні десять років, лише за офіційними даними, кількість наркоманів зросла у 3, 3 рази. Але, за неофіційними даними – їх вдесятеро більше», – каже лікар.
    Також, за його словами, на сьогодні кількість алкоголіків, у порівнянні з даними десятирічної давнини, зросла вдвоє». Показниками такого зростання, на думку лікаря, є смертність від цирозу печінки, кількість суїцидів, аварій та злочинів, скоєних у стані алкогольного сп’яніння.
    А передумовами – низький рівень життя, безробіття та пропагування алкоголю, зокрема через рекламу. Приклади самогубств у стані алкогольного сп’яніння здебільшого фіксуються у великих промислових містах та у сільській місцевості.
    За даними психіатрів, зростають також показники розумової відсталості серед дітей. Зокрема, в середньому на 30 відсотків збільшилася кількість дітей, поставлених на психіатричний облік. Серед дорослих – особливо збільшилася кількість людей, які знаходяться на межі нервового зриву.
    Українська правда
    11.08.2005
    Ветераны Великой Отечественной войны обеспокоены действиями вокруг региональных госпиталей
    То, что творится вокруг Всеукраинского медико-социального Центра, расположенного в с. Цыбли Киевской области, может привести к его ликвидации.
    В соответствии с Указом Президента Украины № 357/96, изданного в 1996 году, Центр получил статус Национального заведения и находится под патронатом Президента Украины.
    У входа имеется монументальная доска, на которой вычеканено: «Украинский Государственный медико-социальный Центр Ветеранов войны».
    Нам стало известно из СМИ, в частности из опубликованной в газете «Ветеран Украины» (№ 12 за июнь с.г.) статьи «0ставьте в покое ветеранские госпитали», что в связи с перепрофилированием госпиталя в обыкновенное патронажное заведение для одиноких людей пожилого возраста, будет произведен демонтаж лечебного оборудования, перестройка помещений, перестановка персонала и освобождение главного врача Гриненко Ю.А., который возглавляет этот центр 25 лет из 30 лет его существования.
    Тревожная ситуация сложилась и в Одессе. За последние пару лет государственные структуры распродали земли, расположенные вокруг Одесского Госпиталя инвалидов ВОВ, под частные многоэтажные коттеджи. Госпиталь расположен на 15-й станции Большого Фонтана, около моря, пляжа «Золотой берег», и сейчас здесь быстрыми темпами ведется круглосуточное строительство новых зданий.
    Госпиталь существует 16 лет, с пропускной способностью 1000 чел./год, поддерживая здоровье ветеранов, инвалидов ВОВ – а это примерно 26% жителей Одесской области.
    Главным врачом работает Заслуженный врач Украины Кулибаба З.Н., с момента основания – 1991 г., а начмедом к.м.н. Зозуля В.А.
    Госпиталь укомплектован высококвалифицированными кадрами врачей и медперсонала.
    Несмотря на то, что за все эти годы существования – лечебное медицинское оборудование и аппаратура не обновлялись, мебель прошлого столетия – уже скрипит, трещит и ломается, все же больные обеспечены необходимыми лекарствами бесплатно. Хотя во многих районах Одессы нет горячей воды, в госпитале она есть круглосуточно. Питание по нынешним ценам удовлетворительное. Уход за больными достойный – прежде всего благодаря внимательному, чуткому и заботливому персоналу. Выполняют процедуры с честью!
    Действия Министерства здравоохранения, на наш взгляд, это очередное наступление на права ветеранов войны, грубое нарушение ст.ст. 22 и 49 Конституции Украины, существующего законодательства Украины в части медицинского обслуживания.
    По просьбе и поручению оздоравливающихся ветеранов и инвалидов 1-ой гр. ВОВ, Член Международной Организации Прав Человека – Украинская Секция,
    инвалид ВОВ 1-ой группы Плужник BАL
    ПРАВА БІЖЕНЦІВ
    В Чернігові мають місце прояви ксенофобії по відношенню до чеченських біженців
    Наталія Романова, м.Чернігів
    До Чернігівського громадського комітету захисту прав людини звернулася Ельмурадова Малкан Різвановна, сім’я якої має статус біженців в Україні. 12 років тому вони з чоловіком та сином Асланом прибули в Україну з Чечні. З того часу проживають в м.Чернігові.
    Її сім’я зіткнулася з проявами ксенофобії та національної нетерпимості. Мешканка м.Чернігова Кітаєва Жанна Володимирівна, обурена тим, що її донька Оля зустрічається з 18-річним Асланом, вже не перший раз влаштовує публічні скандали, називаючи Ельмурадову «чотною», погрожуючи розправою і вимагаючи вимітатися з України в «свою Чечню».
    Чернігівський громадський комітет захисту прав людини надав Малкан Різвановні необхідну юридичну допомогу, а також зв’язався з опорним пунктом міліції з проханням розібратися в ситуації. З пані Китаєвою була проведена профілактична бесіда. Але чи втримає це жінку від протиправних дій, яка звикла зневажати інших за національною ознакою?
    Займаючись проблемою біженців, наша організація вимушена констатувати, що подібні настрої, на жаль, не рідкість в нашому суспільстві.
    
    АРМІЯ
    Військова прокуратура Харківського гарнізону почала боротися з нестатутними відносинами – це ознака часу
    За повідомленням помічника військового прокурора Харківського гарнізону, старшого лейтенанта юстиції С. Трубчанінова, працівниками військової прокуратури Харківського гарнізону постійно протягом 2005 року вживалися заходи щодо профілактики нестатутних взаємовідносин між військовослужбовцями строкової служби.
    С цією метою постійно проводяться виступи перед особовим складом військовослужбовців та індивідуальні співбесіди. Як наслідок – протягом першого півріччя 2005 року не було зафіксовано фактів нестатутних взаємовідносин.
    Але, не зважаючи на проведену у цій сфері роботу, в липні 2005 року, в одному із військово-навчальних вузів трапився прикрий випадок.
    8 липня 2005 року близько 14-ї години, в приміщенні кімнати для умивання роти, молодший сержант Коваленко А.Ю., мовби виконуючи службові дії, перевищуючи владу, застосував фізичне насильство до підлеглого йому військовослужбовця рядового Білоусова С.В., що виразилось в нанесені йому двох сильних ударів кулаком у голову, чим спричинив йому сильну фізичну біль.
    Продовжуючи такі злочинні дії, 11 липня 2005 року близько 19-ї години, перебуваючи у спальному приміщенні розташування роти, Коваленко А.Ю. наніс рядовому Білоусову С.В. один сильний удар кулаком правої руки в спину та в потилицю, при цьому наніс легкі тілесні ушкодження.
    Крім того, 8 липня 2005 року, близько 22-ї години, знов таки у спальному приміщенні розташування роти, з тих же мотивів Коваленко А.Ю. побив рядового Іванченка П.І.
    10 липня 2005 року, близько 16-ї години, перебуваючи в кімнаті для вмивання, у приміщенні казарми, Коваленко А.Ю. з тих же мотивів наніс рядовому Левосюку О.О. сильний удар в груди, а 11 липня 2005 року близько 12-ї години, в тій же казармі, знов наніс йому сильний удар, спричинивши потерпілому сильний фізичний біль.
    За наслідками розгляду кримінальної справи, мол. сержант Коваленко А.Ю. військовим місцевим судом Харківського гарнізону був засуджений, йому було призначено покарання у вигляді арешту строком на 4 місяці, з утриманням на гауптвахті.
    Коментар ПЛ.: Наше видання вважає своїм обов’язком співпрацювати з військовою прокуратурою Харківського гарнізону в справі захисту військовослужбовців від нестатутних відносин. Бюлетень «Права людини» постійно співпрацює з представниками Харківської обласної спілки солдатських матерів (ХОССМ), які проводять вже декілька років моніторинг порушень прав військовослужбовців і за результатами моніторингу видали книгу «Моніторинг порушення прав військовослужбовців строкової служби».
    Але ХОССМ – недержавна організація. Вона може тільки привертати увагу до болючих проблем армії. Те, що військова прокуратура, як видно з листа до бюлетеню, почала системно і наполегливо боротися з нестатутними відносинами – це ознака часу. Бо ми неодноразово писали, що нестатутні відносини – це страшна спадкова соціальна хвороба, яку отримала наша армія від радянських часів.
    Нестатутні відносини дуже часто приводять до каліцтва чи загибелі військовослужбовців, зламаної психіки юнаків, і вони, повертаючись у суспільство, продовжують відтворювати ланцюгову реакцію насильства.
    Безкарність цих спотворених взаємовідносин в армії не давала можливості переломити ситуацію на краще.
    Сьогодні ми бачимо, що з’явилася воля і бажання позбавити армію від ганебних проявів насильства. Сподіваємося, що це буде системною і довготривалою працею. Зі свого боку, ми беремося оприлюднювати всі матеріали, надані нам військовою прокуратурою і звертаємося до своїх колег із масових, а не спеціальних правових видань, яким є наш бюлетень, висвітлювати цю тему в засобах масової інформації.
    Бо ще раз підкреслюємо: у боротьбі з насильством в армії зацікавлене усе суспільство.
    Інна Сухорукова
    ТОЧКА ЗОРУ
    Окремі проблеми правового захисту громадян в Україні
    Юрій Моторний, м.Полтава
    Про відсутність ефективного захисту прав та інтересів громадян в Україні написано чимало. Проте за загальними деклараціями, намірами, обіцянками поліпшити ситуацію не зроблено конкретних дій, а саме – не змінено законодавство й не внесено змін до діючого. Яскравим прикладом численних порушень прав громадян є зростаюча кількість скарг на адресу органів державної влади та суду. Президент навіть змушений створити додатковий бюрократичний орган – Громадські приймальні Президента, які не мають правового статусу, не можуть і тому не впливатимуть на будь-які процеси й водночас зменшують авторитет місцевої влади загалом. Необхідне розуміння – якщо адміністрація не в змозі вирішити проблему, то громадська приймальня – тим більше, їх працівники лише направлятимуть скарги громадян до певних відділів, установ чи організацій, з яких скаржники одержуватимуть чергові відписки. Отже, даремно витрачатимуться значні кошти на оренду, оплату праці, техніку, канцтовари тощо. Крім політичного аспекту (начебто бути ближче до громадян ), інших проблем приймальні не вирішують. Отже, через деякий час виникне потреба їх ліквідації, а населення у черговий раз розчарується у засобах і методах роботи адміністрації Президента. Наголосимо: в інших цивілізованих країнах подібних органів не існує й існувати не може. Там підтримується висока виконавча дисципліна, відповідальність. Створена та ефективно функціонує система правового захисту інтересів особи. Організація приймалень вкотре засвідчує відсутність у нової влади стратегічних та тактичних правових підходів до вирішення правових проблем.
    Одним з ефективних засобів захисту прав громадян, як це має місце в демократичних країнах, могла б стати адвокатура, хоча її як громадське об'єднання не можна вважати єдиною, цілісною організацією. Розподіл між адвокатами відбувся за різними факторами, а не лише за формальними формами роботи: юридична консультація, приватний офіс, бюро, фірма. Частина адвокатів успішно працюють у корпоративному праві, обслуговують підприємства, фірми, у тому числі з іноземними інвестиціями. Прямо і безпосередньо вони не пов'язані з захистом прав та інтересів громадян, не беруть участі (можливо, тільки в окремих випадках) під час розгляду кримінальних, цивільних та адміністративних справ, а тому у повній мірі не можуть знати про всі існуючі проблеми. Проте, саме ця частина є найбільш впливовою, має зв'язки з вищим ешелоном влади та впливає на неї. Вони активно виступають в пресі, на телебаченні, створюючи імідж адвокатурі загалом. Місцем їхньої діяльності є найбільші промислові міста та столиця. Зазначимо без заздрості: дана категорія є найбільш оплачуваною. Адвокати вказаної групи також обслуговують найбагатших громадян України, у тому числі вищих посадових осіб держави. Інша частина осіб, які мають посвідчення адвокатів – це викладачі вузів, працівники міліції, прокуратури, СБУ та інших державних органів. Вони також активно співпрацюють, як правило, через створені громадські організації, з органами влади та міжнародними організаціями і через них також формується думка стосовно діяльності адвокатів. Ті з них, хто перебуває на державній службі, не займаються адвокатською діяльністю, тримаючи посвідчення про всяк випадок. Проблеми адвокатури вони оцінюють з точки зору міжнародного права, оцінюючи їх, як правило, лише за формальними ознаками.
    Найчисельнішою групою є адвокати, які щодня приймають громадян, надають консультації, складають заяви, скарги, клопотання беруть участь у розгляді справ у судах. Мова у цій публікації йтиме саме про них. Адже саме ця категорія кожен день займається правозахисною діяльністю, несе величезне моральне, психологічне, фізичне, інтелектуальне навантаження, безпосередньо вирішуючи проблеми громадян. Вони годинами, за будь-якої погоди, стоять в чергах до слідчих ізоляторів, приймальників-розподільників, ізоляторів тимчасового тримання; переконують працівників міліції, прокуратури та СБУ, що ст.59 Конституції, яка надає право кожному на правову допомогу, повинна діяти у цих установах. Саме їм громадяни розповідають про численні порушення своїх прав та зловживання влади, і кожний адвокат змушений перейматися проблемами клієнта. Адвокати місяцями чекають нерідко без будь-якої надії на одержання від органів державної влади, підприємств, установ, банків довідки чи копії документів, на складання яких потрібні лічені хвилини. Але законодавство не передбачає відповідальності за ненадання відповіді чи формальну відповідь (відписку).
    Було б перебільшенням вважати, що серед згаданих адвокатів відсутні такі, що недобросовісно чи непрофесійно ставляться до взятих перед клієнтами обов'язків. На жаль, таких прикладів також чимало. Частина адвокатів, які мають значний досвід роботи, переконані: рівень професійної підготовки, відповідальності, зрештою, рівень культури адвокатів 70-80 років минулого століття загалом був вищим. Їхній інтелектуальний рівень, поведінка були взірцем та прикладом для наслідування. Адвокатів об'єднувала висока духовність, почуття гідності кожного, підтримка один одного. На виступи кращих адвокатів у судах приходили десятки юристів, журналістів, представники інтелігенції, студенти. Промови у дебатах були взірцем ораторської майстерності.
    Прикро, але факт: населення України в більшості є бідним. Отож сподіватися адвокатам цієї категорії на високу (поняття це відносне, але на думку автора – близько 5000 грн. щомісячно) оплату праці даремно. Яскравим прикладом різниці в оплаті праці є офіси юридичних фірм, які працюють в галузі корпоративного права та обшарпані юридичні консультації чи робочі кабінети адвокатів у м. Києві, обласних центрах, не кажучи вже про офіси приватних нотаріусів, навіть, у райцентрах. Значна частина адвокатів взагалі не має можливості оплачувати орендну плату, а тому приймають громадян вдома, в кафе… Іншим доказом бідності адвокатів є відсутність представників цього фаху у багатьох райцентрах (за радянських часів там працювало мінімум два адвокати), а також перехід на роботу суддями чи на іншу державну службу. Незважаючи на те, що вищі посадові особи держави час від часу заявляють про намір зробити правову допомогу доступною, величезним тягарем для професійних правозахисників лишаються податки та інші платежі. Так, з отриманої винагороди необхідно сплатити орендну плату і комунальні послуги. З решти сплатити 32,3 % до Пенсійного фонду (інші громадяни, у тому числі Президент і Прем'єр-міністр – по 1 %) і 13 % – податок на прибуток. Таким чином, у розпорядженні лишається менше 50% оплати праці!
    За вказаних обставин при постійному зростанні цін у державі оплата послуг неминуче буде значною. Звісно, вона різниться від обсягу роботи, регіону, проте кваліфікована, професійна допомога повинна належно оплачуватися. Це, врешті-решт, повага до інтелектуальної праці. На сьогодні робота (наприклад, погодинно) слюсаря, сантехніка, водія чи інша оплачується набагато краще. Ще одним яскравим доказом ігнорування державою відповідної оцінки праці адвокатів є розмір оплати за участь у кримінальних справах за призначенням. Тому не дивно, що адвокати не бажають працювати у таких справах, а якщо й беруть участь, то лише присутні під час розгляду справи. Таким чином, держава створює видимість, що оплачує, а адвокат – що працює.... Зауважимо: адвокати болісно та критично сприйняли виступ міністра юстиції Р. Зварича про те, що їх зобов'яжуть безкоштовно надавати правову допомогу. По-перше, адвокатура – громадське самоврядне об'єднання і нав'язувати цій категорії громадян певних умов щодо виконання роботи – справа безнадійна. По-друге, посилання на приклади інших країн є не лише некоректними, а й свідчать про незнання чи ігнорування реальних обставин. Оплата праці адвоката в райцентрі чи навіть м. Києві суттєво відрізняється від оплати праці в багатьох країнах (розміри оплати праці в США взагалі шокують і здаються нереальними). Підкреслимо ще раз: лише висока оплата праці адвоката створить передумови для підтримання та зростання його професіоналізму.
    Наголосимо і на інших аспектах, в основі яких знову таки є бідність адвокатів. Справді, частина з них має недостатню теоретичну та фахову підготовку. Прикладом цього може служити тираж юридичної преси. У випадку, коли б кожний адвокат виписував (без її використання, на мою думку, взагалі не можна вважатися юристом) газети «Юридичний вісник України», «Юридична практика», журнал «Адвокат» та інші, відповідні фахові журнали Конституційного суду, Верховного Суду, Вищого Господарського суду тощо, тираж цих видань значно виріс би.
    Більшість адвокатів (як на мене, відсотків 95) позбавлені можливості оплачувати навчальні семінари і тому не відвідують їх. Тож про яке підвищення кваліфікації може йти мова?! В той час, як судді, працівники прокуратури та міліції постійно підвищують кваліфікацію, обмінюються досвідом, отримують методичну літературу. Система підвищення кваліфікації адвокатів практично відсутня. У цьому напрямі необхідно відзначити позитивний приклад віце-президента Спілки адвокатів України О.Жуковської, яка на високому рівні організувала навчання з питань застосування Європейської Конвенції, а також керівництва «Програми правового захисту та освіти ЗМІ» щодо серії семінарів з проблем українського законодавства, яке регулює діяльність засобів масової інформації.
    Відзначимо ще один фактор негативного впливу держави. Відповідно до п. д). ст.17 Правил адвокатської етики в угоді про надання правової допомоги мають бути зазначені розмір гонорару, порядок його обчислення (фіксована сума, погодинна оплата) і внесення (авансування, оплата за результатом тощо). Беручи до уваги відсутність у клієнтів достатніх коштів для авансування повної оплати праці адвоката та вірогідність позитивного для них результату розгляду справи саме «оплата за результатом» повинна займати чільне місце.
    Отримавши аванс, адвокат був би зацікавлений у найповнішому задоволенні інтересів клієнта, оскільки за кінцевим результатом зростала б його оплата праці. Проте мусимо констатувати: ця форма оплати майже не застосовується. Досвід свідчить, що клієнти далеко не завжди можуть у повній мірі чи вчасно розраховуватися, а це змушує адвоката звертатися до суду. Крім величезного морального тягаря він змушений сплатити державне мито. Хоча ст. 3 Конституції «Права і свободи людини та їх гарантії» визначає зміст і спрямованість діяльності держави, ст. 21 Основного закону передбачає, що усі людини є рівні у своїх правах, ст. 24 Конституції гарантує рівні конституційні права і свободи, а ст. 43 передбачає захист законом права на своєчасне одержання винагороди за працю. Проте Декрет Кабміну «Про державне мито» не передбачає пільг адвокатам (як це передбачено п.1 ст. 4 Декрету іншим категоріям громадян) щодо сплати мита. Крім того, навіть сплативши мито, маючи письмову угоду, немає гарантії щодо задоволення позову, про що яскраво свідчать приклади, коли суди зменшують розмір оплати у кілька разів. Тисячі листів до Кабміну (як у минулі роки, так і зараз) з пропозиціями негайно внести зміни до вищевказаного Декрету та передбачити звільнення від сплати мита при поданні позовів про стягнення гонорару (а це не лише адвокати, а й журналісти, письменники та інші) залишаються без розгляду. Позиція уряду лишається незмінною: він ігнорує проблему, втрачаючи тим самим авторитет та кошти до бюджету, адже при задоволенні позовів суд стягував би мито з винної сторони на користь держави. Саме вказані обставини змушують адвокатів передбачати виключно авансування оплати праці, в результаті чого маємо негативні наслідки.
    Не розглядаються пропозиції ввести єдиний податок для адвокатів, хоча з точки зору автора це не є панацеєю. Так, адвокат у райцентрі сплачуючи 600 грн. у квартал, очевидно, стане банкрутом. Більш реальною видається пропозиція урівняти адвокатів з іншими громадянами, які сплачують до Пенсійного фонду один відсоток, та сплачувати існуючий податок з прибутку. Доцільною є також пропозиція ввести єдиний податок у розмірі 13-20%.
    Окремою проблемою є безвідповідальність правоохоронних органів та судів. Наведемо окремі приклади.
    Працівники Зіньківського райвідділу міліції Полтавської області в одному з сіл Сумської області, затримали вдома гр-на Ш., привезли його до Зіньківського РВ, помістили в прийомник-розподільник та склали стосовно нього постанову, яку санкціонував прокурор, про затримання на 30 діб за бродяжництво. При цьому у райвідділі знаходився військовий квиток особи, його особисто знали деякі з працівників райвідділу. Скарги на адресу суду, УМВСУ. Міністерства внутрішніх справ та прокуратури залишені без розгляду. Одночасно стосовно нього була складена постанова про затримання за бродяжництво, яку санкціонує прокурор. Скарги залишені без розгляду.
    Маємо численні факти проведення слідчих дій не процесуальними особами. Ці обставини ігноруються прокуратурою та судом, в результаті чого порушуються вимоги КПК та ст.62 Конституції, яка передбачає доведення вини в законному порядку. Так, у кримінальній справі № 1-27 щодо гр-на Г. встановлено: без винесення постанови про прийняття справи до провадження слідчі дії виконують кілька інших осіб, а отримані ними матеріали визнано доказами у справі; понятими при проведенні слідчих дій були працівники міліції; відтворення місця та обставин події проводилося «в Полтавському районі Полтавської області», без вказівки не лише адреси, а навіть назви населеного пункту, в протоколі огляду місця події вказано «будинок із білої цегли», а в іншому документі про місце цієї ж події «цвет дома – кремово-красний». Крім того, встановлено, що за адресою розташування місця події, яке вказане як місце злочину, будинок (білий чи кремово – червоний) взагалі відсутній, а земельна ділянка виділена під забудову іншій (не потерпілій) особі.
    Ці та інші суттєві порушення закону є достатніми для скасування вироку, але ігноруються Генеральною прокуратурою та Верховним судом, на адресу яких направлялася касаційна скарга та заяви про перегляд вироку в порядку виключного провадження. Обставини вказаної справи були предметом телепередачі на загальнонаціональному каналі та кількох критичних газетних публікацій, до неї прикута увага громадськості, подана заява до Європейського суду. Проте закон продовжує ігноруватися.
    Не можна не згадати про численні порушення прав потерпілих. Так, в ніч з 9 на 10 листопада 2003 р.(21 місяць тому) на автотрасі Миргород – Хорол мала місце ДТП, в результаті якої одна людина загинула та дві особи, у тому числі одна дитина, стали інвалідами. Незважаючи на численні скарги потерпілих до УМВСУ в Полтавській області, МВС, прокуратури області та Генеральної прокуратури до цього часу жодній особі не пред'явлено обвинувачення. Громадяни витратили значні кошти на лікування, проте відсутня можливість заявити позов про їх відшкодування, як і про відшкодування завданої моральної шкоди. На сьогодні можна констатувати, що прокуратура не лише не забезпечує законність у діяльності міліції, а й покриває її бездіяльність. Скарги до судів на бездіяльність вказаних органів розглядаються роками. Тож адвокат позбавлений реальних засобів захисту інтересів клієнта.
    За вказаних обставин не може формуватися позитивна думка населення стосовно правоохоронних органів, судів та адвокатів, у яких відсутня можливість домогтися справедливості.
    Звернемо увагу й на інші, не менш актуальні аспекти правового захисту. Так, поряд з адвокатами надають юридичні послуги інші громадяни. Частина з них мають юридичну освіту. Але значна частина такої освіти не має. Ознайомившись з текстом Цивільного кодексу, вони вважають себе спеціалістами в галузі права. Суди не мають права відмовити таким особам представляти інтереси сторони, оскільки вони подають доручення чи беруть участь за усною заявою довірителя. Якщо серед юристів справді маємо чимало прикладів професійного ставлення до справи, то серед інших осіб таких обмаль. У багатьох випадках, складаючи скаргу на рішення чи ухвалу суду після ознайомлення з матеріалами справи думаєш: краще б сторона представляла свої інтереси самостійно....
    25 червня 2005 р. відбувся з'їзд адвокатів України. Однак органи державної влади фактично проігнорували його, не направили на з'їзд своїх представників. Отже, проблеми захисту прав громадян, діяльності адвокатури почуті не були. Для доопрацювання запропонованих проектів у роботі зроблено перерву та створено робочу групу.
    Вважаю, що саме шляхом налагоджування контакту з робочою групою органи державної влади мають реальну можливість почути конкретні пропозиції стосовно удосконалення законодавства у сфері захисту прав громадян. Та чи скористається держава цією можливістю?
    04.08.2005
    
    ВІСТІ З КРАЇН СНД
    Холод обіймів «старшого брата»
    Розмова з Віктором Ідзьом, головою Українського історичного клубу Москви
     – Яка ситуація з українською діаспорою в Росії після обрання нового Президента України?
     – Після завершення Помаранчевої революції, коли Віктор Ющенко став Президентом, російські спецслужби і громадські державні організації почали утиск української діаспори не лише в Москві, а й у всій Російській Федерації. В пресі з'явилися синоніми «українець-натівець», «українець-зрадник». Жириновський, усі інші «праві» та «чорні» сили РФ зчинили галас, що без України Росії як такої бути не може. Імперські гасла із новою си¬лою поширюються в суспільстві. І зу¬пинити їх нема можливості, оскільки офіційна влада декларує ненависть до українців Російської Федерації та Української держави взагалі.
     – Ведеться відкрита боротьба з українцями?
     – Зрозуміло, що відкрито це не робиться. Спецслужби тиснуть на Український університет міста Моск¬ви, Історичний клуб. Ми відчули це відразу. Агресивність мерії стала настільки відчутною, що вже ніхто не приховує своєї ненависті до нас.
    Ситуацію з Українським Історич¬ним клубом напередодні святкуван¬ня його десятиліття влада теж нама¬гається не помічати. Навпаки, вона намагається розвалити цю ор¬ганізацію.
     – Можливо, Український історичний клуб робить якісь політичні кроки, які можуть зашкодити Росії?
     – Виключено. Клуб виконує всі умови статуту. Не займається жод¬ною політичною діяльністю. Мало того, робить все для того, аби ор¬ганізація виконувала лише свої функції в поширенні української культури серед російських громадян, які нею цікавляться.
     – Це правда, що в Росії вже припинили своє існування українські об'єднання та громадські організації?
     – Вже нема Об'єднання ук¬раїнців Москви (цій організації не дали дозволу на перереєстрацію), нема як юридичної особи ОУН Руху міста Москви, нема Українського товариства «Славутич». ЦІ організації були знищені, а їх діяльність припинена лише тому, що вони мали певні політичні вимоги до російської влади, відстоювали українську національну культуру та політичні права українців. Наприклад, право мати депутата в Державній думі, представників у Федеральній раді при президентові РФ та в московській мерії, які б відстоювали інтереси українців.
     – А скільки українців живе в Москві та Московській області?
     – За офіційними даними, 550 тисяч. Але за нашими підрахунками, їх близько 1 млн. 200 тисяч. Це велика кількість громадян, котрим необхідно задовольняти духовні, наукові, культурні та політичні потреби. Російська влада зробила все, аби позбавити українців такої можливості. Зараз вона наступає на дві останні науково-освітні організації: Український історичний клуб і Український університет міста Москви.
     – Невже цю проблему неможливо вирішити через владні структури Росії?
     – Ми не знаємо, як протидіяти такому свавіллю. Законними методами, шляхом суду — це абсолютно не діє, тому що українське питання в Росії є дуже складним і болючим. Російська демократія закінчується там, де починається українське питання. Щодо владних структур, то на кожному кроці: в міністерстві чи мерії ми повинні комусь щось заплатити — від 3 тисяч до 5 тисяч доларів, залежно від вирішення питань. Це московська такса. Хабарництво там — нормальне явище.
    
     – Ви сказали, що Жириновський заявив, нібито Росія без України не може існувати...
     – Жириновський в російській Думі влаштовує не лише бійки, а й політичні дебати. Щодо українського питання, то він намагався в черговий раз принизити українців, говорячи про те, що Української держави як такої нема. Якщо зараз Путін в питаннях кордонів піде на поступки українцям, то можна сказати, що Росія повернулася до кордонів XVII століття. Тому як такої великої держави Росії без України не може бути. На його думку, Російська Федерація повинна кинути всі свої фінан¬сові та економічні важелі, аби впли¬нути на Україну.
     – Яким чином, окрім економічних методів, це можна зробити?
     – Йдеться про інформаційний вплив. Російські телеканали, російська «попса», водночас відсутність на українському телебаченні рідної мови, української культури, літератури, мистецтва. Україна практично віддала інформаційну сферу Росії. Я вже не кажу про слабкий вплив України на світове українство та українську діаспору в Росії. Без фінансування наукових чи культурних програм Українська держава може втратити близько 15млн. українських громадян, які можуть впливати на уряд та парламент РФ. Російська влада прекрасно розуміє велику силу українців у Росії і тому намагається взяти під контроль ключові структури, об'єднання українців у Росії, наукові й культурні товариства.
     – Яким чином це відбувається?
     – Влада «душить» регіональні й центральні структури, намагається замінити їхніх українських керівників і поставити на керівні посади агентів ФСБ і Федеральної служби контррозвідки (ФСК), які б виконували волю Кремля.
     – Назвіть приклади такого втручання.
     – Після 3-го з'їзду об'єднання українців Росії, повірте, і ФСК, і ФСБ матимуть колосальний вплив у виробленні тих чи інших рішень у наших структурах чи організаціях, оскільки на з'їзді був знятий голова Об'єднання українців Росії Олександр Руденко-Десняк, який був незалежним чоловіком. Він офіційно звертався до Путіна про невтручання у внутрішні справи України і української діаспори в Росії. Зараз до влади прийшли інші люди. Ще приклад. Український історичний клуб через тиск не міг провести свої заходи, присвячені десятиріччю заснування, і змушений був перенести їх на осінь. У нас ламалася техніка, нам не давали можливості працювати в приміщенні, в якому ми раніше проводили свої наукові та культурні зібрання. Раніше такого тиску на наші організації не було.
    Бувало, приходили провокатори, ми їх виганяли, і на цьому все закінчу¬валося. А після Помаранчевої рево¬люції почався шалений тиск. Ми не могли зібратися в українській бібліотеці, де зародився Український історичний клуб. Там з дивних при¬чин саме на період запланованого зібрання прорвало каналізацію. Створювалися інші побутові негаразди, але ми розуміли, що насправді все це означає.
     – Ви вимагали пояснень у ФСБ?
    Так, але там заявили, що всі його структури зайняті Чечнею і в Москві вони не займаються справами української діаспори. Але ми знаємо, що український відділ ФСБ— дуже потужний. Його очолив генерал, і штат нараховує близько 50 працівників (раніше — 3-5 осіб). Щось вони там роблять! Вони незацікавлені в тому, щоб українці в Москві були об'єднані і мали потужне лобі.
     – Ви відчуваєте за собою стеження?
     – Я постійно це відчуваю. Але вони працюють тонше, аніж ви можете собі уявити. Стеження постійне, але я зробив все, аби компромату бодай на мене не було. В мене все в рамках закону.
     – А контррозвідка?
     – Мені доводилося спілкуватися з генералом ФСК. Наша розмова стосувалася моєї поїздки до Польщі. Заступник директора ФСК особисто прийшов до мене в кабінет, ми поспілкувалися майже ні про що. Жодних питань щодо моєї професійної діяльності.
     – А про що все-таки говорили?
     – Його цікавило питання настроїв у Польщі, після того, як Росія прогнала 6 польських шпигунів. Але я відповів, що мене всюди супроводжував перший заступник посла Російської Федерації в Польщі і саме йому я все розповів. На що почув: «Еті ідіоти с намі інформацієй нє дєлятся...» Після цього я написав офіційну скаргу на заступника начальника ФСК, і мене більше ніхто не чіпав. Проте зараз напрацьовані інші методи, які заважають працювати. Відбувається зовнішній вплив спеціальною апаратурою на комп'ютери, і вони всі виходять з ладу або зникає будь-яка інформація в цілій сітці. Одного дня зникла вся база даних, натомість інші файли збереглися.
     – А чим займається міністерство національностей у Росії?
     – Це міністерство, яке мало б виконувати функції арбітра відносин між національностями РФ, передало такі функції МВС. Існує дійсно поліційна система. Абсолютно недемократична. Тому національне пи¬тання зводиться до тиску на національні меншини. Ставиться завдання ці меншини, в тому числі й українців, через 30-50 років перетворити на росіян.
    Зоряна Іллєнко, «Арґумент-газета»
    МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА І ПРАВА ЛЮДИНИ
    Открытое письмо общественных организаций Туркменского Хельсинского Фонда по правам человека Украинской Ассоциации Международной Амнистии
    Міжнародна Амністія і туркменський Гельсінський Фонд з прав людини закликають приєднатись до відкритого листа Президенту України з нагоди зустрічі з Президентом Туркменістану i має на меті привернути увагу до ситуації з правами людини в Туркменiстанi. Зустріч лідерів двох країн має відбутися на початку вересня цього року. Просимо всіх небайдужих підписати цей відкритий лист (внести своє прізвище, назву організації та контакти до тексту листа) і переслати якомога швидше до офісу Української Асоціації Міжнародної Амністії office@amnesty.org.ua ).
    Президенту Украины Ющенко В.А.
    Уважаемый Виктор Андреевич,
    Правозащитные организации: Туркменский Хельсинский Фонд и Украинская Ассоциация Международной Амнистии обращаются к Вам в связи с Вашей встречей с Президентом Туркменистана Сапармуратом Ниязовым, которая намечена на сентябрь 2005 года.
    Мы серьезно обеспокоены тяжелой ситуацией с правами человека в Туркменистане. Власти налагают жесткие ограничения на гражданские и политические свободы. Независимые общественные гражданские организации не могут работать открыто, а независимых политических партий просто не существует. Религиозные меньшинства находятся под строгим государственным контролем. Гражданские активисты, политические диссиденты, члены религиозных меньшинств, а также их близкие становились жертвами нарушений прав человека, включая всевозможные притеснения, произвольные задержания, пытки и жестокое обращение, а также лишение свободы в результате несправедливых судебных разбирательств. В последние годы множество диссидентов, членов религиозных меньшинств и их родственников были вынуждены покинуть страну. Есть основания полагать, что тысячи людей попали в «черные списки» тех, кому запрещено выезжать за границу.
    Основным препятствием на пути борьбы с безнаказанностью и распространением многочисленных нарушений прав человека можно назвать полное подчинение исполнительной и законодательной власти Президенту Туркменистана, а также крайнюю нетерпимость к любым формам инакомыслия. Господствующее положение «пожизненного президента» Сапармурата Ниязова во всех аспектах жизни страны нашло отражение в том культе личности, который создал вокруг себя самопровозглашенный Туркменбаши («Глава всех туркмен»). Сегодня в Туркменистане нет свободы слова, свободных и независимых СМИ, свободы собраний и объединений, вероисповедания, на корню уничтожена свобода участия в политической жизни, преследования инакомыслящих не выдерживают никакой критики. Отсутствуют верховенство права и прозрачность судопроизводства, а политзаключенные и узники совести содержатся в тюрьмах в тяжелых условиях. Правительственные меры привели к развалу системы образования, чему немало способствовало преподавание государственной идеологии и культа личности Президента в рамках школьной программы. За последние несколько лет уровень медицинского обслуживания в Туркменистане катастрофически упал. Два года назад власти уволили около 12 тысяч медработников, в 2004 году еще 15 тысяч заменили солдатами срочной службы, как сообщают, чтобы сократить расходы. Крайне удручающая ситуация с правами человека в Туркменистане совершенно противоречит заявлениям властей о приверженности основным принципам защиты прав человека, которые были сделаны во время подписания ряда важных международных договоров о защите прав человека.
    Таким образом, крайне необходимо, чтобы международное сообщество, в том числе лидеры государств, с которыми сотрудничает Туркменистан, обратили свое внимание на ситуацию с правами человека в Туркменистане и призывало власти сделать конкретные шаги для выполнения рекомендаций по защите прав человека.
    20 декабря 2004 года Генеральная Ассамблея ООН (далее ГА ООН) утвердила резолюцию, осуждающую положение прав человека в Туркменистане. К сожалению, прежнее украинское руководство при принятии резолюции по Туркменистану в ГА ООН воздержалось при голосовании.
    Мы призываем Вас выработать новую политику в отношении Туркменистана, которая будет отличаться от политики прежнего руководства именно тем, что она ставит на первое место вопросы прав человека в Туркменистане. Мы призываем Вас воспользоваться встречей с господином Ниязовым, для того чтобы публично поднять перед туркменским руководством вопросы соблюдения прав человека в Туркменистане. Мы рекомендуем Вам воспользоваться фактами, описанными в прилагаемом отчете Туркменистан: подавление инакомыслия и свободы вероисповедания продолжается (Индекс МА: EUR 61/003/2005), опубликованного «Международной Амнистией» в мае 2005 года.
    Мы также просим Вас принять во внимание, что большая часть средств, полученны Туркменистаном от экономического сотрудничества с зарубежными государствами, в том числе и с Украиной, не идут на благо туркменского народа, а направляются на раскручивание культа личности господина Ниязова и на преследование народа.
    Благодарим Вас за внимание к поднятым проблемам.
    С уважением,
    Туркменский Хельсинский Фонд по правам человека Таджигуль Бегмедова (Председатель Фонда) helsinkitadm@yahoo.com
    Украинская Ассоциация Международной Амнистии Антонина Тарановская (Исполнительный директор УАМА)
    Надруковано з Майдану : http://maidan.org.ua/static/news/1124459452.html
    Обращение правозащитных организаций стран СНГ к ОБСЕ и правительствам государств-членов
    Принято в Москве 01 августа 2005 г. на Международном круглом столе «30 лет Хельсинских соглашений: итоги и перспективы»
    Сегодня, в 30-летнюю годовщину подписания Хельсинских соглашений, мы, представители правозащитных организаций России и других стран СНГ, хотим обратить внимание ОБСЕ и правительств стран-участниц Соглашения на необходимость усиления роли организации в вопросах защиты прав человека.
    За 30 лет ОБСЕ стала признанным лидером в процессе миротворчества и развития демократических ценностей и свобод. Особенно важно, что эти успехи были основаны на реализации важнейшего принципа, ставшего приоритетным, «защиты прав человека независимо от границ».
    Однако мы не можем удовлетвориться достигнутым. Предпринятые до сих пор усилия так и не привели к созданию действительно эффективных средств защиты прав человека. Сегодня уровень нарушений прав человека остается нетерпимо высоким. Нас огорчает, что в числе особенно неблагополучных, с точки зрения соблюдения прав человека, выделяются страны Содружества независимых государств, в которых мы работаем. Для этих стран стали типичными такие грубые нарушения, как:
    – пытки и жестокое обращение, массовое физическое насилие;
    – внесудебные казни и исчезновения, незаконные задержания:
    – дискриминация по политическим основаниям;
    – отсутствие независимости судов;
    – ограничение свободы слова, свободы совести;
    – ограничение свободы прессы и свободы объединений;
    – неоправданное ограничение со стороны государства права собственности.
    К сожалению, правительства наших стран до сих пор не исходят из приоритета прав человека во внутренней политике. Активность ОБСЕ и других международных институтов в области мониторинга прав человека часто воспринимается ими как вмешательство во внутренние дела.
    Не случайно в заявлении делегации России, сделанном на Совете министров иностранных дел ОБСЕ 7 декабря 2004 года, защита прав человека даже не упоминалась в качестве приоритетов деятельности ОБСЕ.
    В этой связи мы считаем необходимым принять решительные меры по защите основных положений гуманитарных статей Хельсинских соглашений, опираясь на политическую волю как правительств государств-участников ОБСЕ, так и их граждан.
    Мы заявляем о своей абсолютной приверженности важнейшему принципу современных международных отношений, согласно которому «соблюдение прав человека не является сугубо внутренним делом государств».
    Мы поддерживаем стремление стран СНГ повысить роль ОБСЕ в области военно-политического и экономического сотрудничества. ОБСЕ в перспективе также может стать важной площадкой для решения других современных проблем – таких, как наркоторговля, распространение ВИЧ-СПИД, торговля людьми и т.д.
    Однако все это не должно вести к снижению активности в традиционных гуманитарных направлениях деятельности ОБСЕ. Напротив, мы считаем развитие диалога и сотрудничества в сфере прав человека наиболее перспективным и требующим значительной активизации.
    Объектом критического анализа со стороны ОБСЕ и правозащитных организаций стран-участниц должны стать те тенденции, которые представляют угрозу в ограничении прав и свобод человека в связи с борьбой с терроризмом. И здесь объектом особого внимания должны стать отнюдь не только страны СНГ, но и другие страны – участники ОБСЕ.
    В этой связи мониторинговая деятельность ОБСЕ должна быть значительно расширена.
    Мы считаем необходимым при проведении реформы ОБСЕ в сфере гуманитарного сотрудничества включение (расширение) следующих мандатов ОБСЕ:
    1. Создание механизма оперативного реагирования в случаях массовых нарушений прав человека в странах-участниках (направление инспекционных групп в течение суток после получения и подтверждения факта нарушения);
    2. Развитие механизмов сотрудничества с профильными структурами ООН и Совета Европы с целью обмена информацией в области соблюдения прав и свобод человека;
    3. Постоянное присутствие миссий ОБСЕ на особо неблагополучных территориях, прежде всего в Туркмении, Узбекистане, Таджикистане и в Чеченской республике России;
    4. Осуществление действий, способствующих распространению института омбундсманов в государствах-участниках, а также содействующих взаимодействию их с органами ОБСЕ и правозащитными НПО.
    Мы убеждены, что без активной роли НПО и граждан ни ОБСЕ, ни правительства государств-участников не смогут добиться успехов в выполнении взятых на себя обязательств. Со своей стороны мы также будем стремиться к развитию сотрудничества в данном направлении.
    Мы считаем важным фактором обеспечение открытости обсуждения принципов реформирования ОБСЕ и настаиваем на приглашении представителей НПО для участия в процессе выработки предложений. Создание рабочей группы по выработки предложений НПО мы поручаем Московской Хельсинкской группе.
    Только в условиях уважения к правовым и демократическим ценностям можно добиться устойчивой международной безопасности.
    Обращение открыто к подписанию
    Л.М. Алексеева, Московская Хельсинская группа
    Л.А. Пономарев, ООД «За права человека»
    
    ОГОЛОШЕННЯ
    
    Шановні колеги!
    Декілька громадських організацій в Україні, які досліджують стан релігійної свободи, планують провести конференцію-семінар для юристів, які займаються релігійними справами, зокрема в судах. РІСУ у рамках проекту «Моніторинг релігійної свободи в Україні» братиме участь як співорганізатор цього семінару.
    Якщо ви або хтось з ваших знайомих займається або цікавиться цією тематикою – уклінно пр
    

Публікація від 31 серпня, 2005 р.

Чи вважаєте ви за необхідне реформувати ООН?
Так
Ні
ООН потрібно ліквідувати, а не реформувати