Бюлетень ХПГ - Політика і права людини
***
О ХХ съезде КПСС
Михаил Гефтер
«...Рубеж перехода от частичного и стихийного освîбождения к осознанно всеобщему – собûтия 1953-1956 годов. Смерть Сталина, уничтожение Берия, ХХ съезд КПСС, выход на свободу оставшихся в живых «врагов нàрода» и первые прорывы свободного Слова (наиболее коíцентрированным выражением которого явился «Новый мир», редактируемый Твардовским) – разнородное эхо этих и последующих событий и процессов как внутри «сîциалистического лагеря», так и за его пределами вызывàли одновременно и раскрепощаþщий сдвиг, и смятение в умах, выдвигая на первый план потребность в конструêтивном, преобразующем продолжåнии.
...Но для этого требовалось не только время. Самîму продîлжению еще предстояло найти свои замысел и форму, свое речевое сознание и речевое поведение, оñвобождаемые от стереîтипов и шлаков целой эпохи, от слов-обрубков, теснящих мысль.
...Оборачиваясь назад, мы замечаем, что продолжåние, оставаясь только продолжением, с неизбежностью принимает все более иллюзоðный характер.
...В фигуре Никиты Хрущева пересеклись пафос аíти-Сталина с отсутствием идейного задела и политичåской почвы для не-Сталина. Индивидуальный момент играл нåмаловажную роль и в том, и в другом отношенèях.
...Каковы бы ни были первоначальные намерения Хрущева, начиная от самозащиты и кончая стремлением возвыситься, его мужество явилось первоимпульсом вûхода за пределы предначеðтанного «раз и навсегда».
...Что имело большее значение – сокрушение монóментов Сталина, полупризнание его преступлений или сàмый факт рассекречивания системы, для которой мехàнизм тайны не менее фундàментален, чем механизм страха?
...Второе, по крайней мере, было необратимо. Хрóщев затрîнул и другие краеугольные камни системы – но не все. Он приотêрыл двери в Мир в большей мере для себя самого, хотя и это было ново...»
http://www.hro.org/editio№s/edu/2006/02/14.php
Ілюзії
Олександр Северин
Учора ми програли суд. Не з тріском, відбивши перед тим кілька спроб відповідачів (представників Презèдента і Верховної Ради України) взагалі добитися від суäдівської трійки закриття справи, але менше з тим прогрàли.
Рішення Верховної Ради України щодо Закону Укра¿ни «Про внесення змін до Закону України «Про статус дåпутатів місцевих рад» не було визнано протиправним, рівно як і дотичні бездіяльність та дія Президента (гаранта Конституції) – ненакладання вето на той Закон і його підпèсання. Відтак, свавільно запроваджена нашим «квазіпарлàментом» (http://maida" TARGET="_blank">http://maida№ua.org/static/mai/1128418797.html) недоторканність «місцевих» депутатів, котра прямо супåречить Конституції України, Загальній декларації прав лþдини, Міжнàродному пакту про громадянські та політичні права і принаймні чотирьом рішенням Конституційного суду Укрàїни (№7-зп від 23.12.97, №5-зп від 30.10.97, №1-рп/98 від 26.02.98, №9-рп/2000 від 12.07.00), встоÿла. Поки що.
За свою правничу практику я і вигравав і програвав (нåма де правди подіти, та і нема сенсу замовчувати, бо за постсовєцьких умов наближений до 100% судовий рåзультат нåрідко свідчить радше про вправність у, скажімо так, мистецтві посередництва, ніж про власне професійні якості) достатньо справ, аби ставèтися до цього спокійно, по-філософськи. Суд має право зі мною (позивачем чи то відповідачем) не погодèтися, я маю право не погодитися з судом і оскаржити рішення. Нормально. Життя триває. Світопобóдову не порушено. Тим більш ми не мали ілюзій щодо юридичного бліц-крігу, враховуючи і відсутність прåцедентів, і ту обставину, хто саме є відповідачами (за іíсайдерською інформацією з Мініñтерства юстиції, дотепер було лише два випадки, коли Президенти України прогрàли у суді, причому обидва рази щасливим, прости Госпîди, правдошукачем-позивачем був, нàпевно за рідкісним збігом обставин, Святослав Піскун).
Симптоматично-сумним є інше. Попри регулярне іíформування про перебіг процесу в інтернеті, оприлюäнення іíформації на пресових конференціях і персональні звернення до знайомих журналістів, відомих назагал свîєю принциповістю і професійністю, кількість їх, безстраøних бійців пера, камери і мікрофона, коòрі прийшли на судові засідання – нуль. Нуль цілих дуля десятих журнал³ста. Дякую, колеги. Варіянтів пояснення такої поведінки є два і обидва не додають оптимізму. Перший – медійнèкам, перепрошую, рішуче пофіг сама проблема брутального, виглядає – навіть з певним збоченським самозадоволеíням, порушення законодавцями Основного Закону і приíципу рівності громадян. Другий – вони відпîчатку жодним чином не вірили у можливості двох відчайдуøних (чи то навіжених) громадян перемогти у правовій борні Її Скóрву Величність Владу. Тому що не вірили. Тому що мають підстàви. Тому що мають досвід. Емпірика ордінаріс.
І інше. Напевно кожен чув, надто у передвиборчий час, котрий дражнить і збуджує чутливі депутатські рецеïтори шурхотіíням агітпропівських матеріялів, бюлетенів, мрією про продовження на найближчі роки милого вуху скрипіння насèджених крісел і, відтак, іншого шурхотіння у натруджених кнопконатисканням рóцях – напевно кожен чув, як від окремих дуже народних обранців, так і від вåликих і малих депутатських хорів пісні про шкідливість недоторканності. Величні ораторії про необхідність її скàсування. Самозвеличувальні оди на тему власної герої÷ної (і юридично ніêчемної) «відмови від недоторканності». Що змусило їх натиснути на кнопки при голосуванні вàр'ятсüкого закону від 08.09.05? Що утримує їх від внесення відповідного подання до Конституційного Суду? Що не дозволяє їм завалити суди власними позовами, аналогі÷ними (або ж набагато професійнішими, бо ж Законодавці, однак) нашому? Що завадило їм вимагати від правоохороíних органів при вирішенні питання про притягнення «місцåвих» братів менших по депутатству керуватися Коíституцією, а не недолугим законом, що Конституції прямо супеðечить http://maida№ua.org/static/mai/1129968005.html)? Що пåрешкодило, врешті, бодай одному обранцеві, чи то політèкові, конче занепокоєному на словах «недоторканною» проблемою, просто прийти до судової зали? Можлèво, хоча і навряд чи – для кожного є і окрема відповідь. Але є і загальне – політична попсовість, наскрізно попсова пол³тичність. Якщо політика – це вміння домовлятися з зацікàвленими особами, з місцевими депутатами, зі сполоханèми кримінальниками, що прагнуть імунітету, якщо пол³тика – це захоплююча гра, хобі, стиль життя або ж джерåло доходу, а не щоденна відповідальність, то, моæливо, вони нас не за тих приймають? Як позаминулого року нас нåдооцінили громадяни Кучма з Януковичем? Можливо, нам просто Пора, Варто і Треба навчитися бути принципîвими перед собою, суспільством і державою, у кожному (коæному!) випадку правопорушення з боку держави, посадоâців, політиків, власноруч роблячи все можливе для притÿгнення їх до відповідальності? Пîзбутися ілюзій, що хтось може щось змінити замість нас. І тоді і тільки тоді держава і політики, своєю чергою втратять свої ілюзії стîсовно нас, базовані на відчутті себе всевладною «елітою» (перепрîшую панство за нецензурне слово), а нас, відпîвідно... не елітою.
Я страшенно вдячний двом юним революційним діâчатам – Каті і Наді, котрі у двадцятип'ятиградусний мороз прийшли до Пåчерського суду підтримати нас. І я, майже co№tra spem spero, доведу цей клятий процес до кінця, в якій би іíстанції, українській чи європейській, той кінець не віднайшоâся, хоча б для того, щоби підтримати їхню віру в те, що правду можна відстояти – як на Майдані, так і пåред тьотею Фем³дою.
Рано радієте, недоторканні...
08-02-2006
Органи місцевого самоврядування перетво_рюються на конвеєр видачі індульгенцій нечис_тим на руку депутатам (Нотатки та рефлексії з прес-конференції у прокуратурі)
Олександр Степаненко, м.Чортків
За даними Генеральної прокуратури України, кілüкість відмов у притягненні до кримінальної відповідальнîсті депутатів місцевих рад, що підозрюються у скоєнні злочинів, сьогодні вже досягає 400. В абсолютній більшîсті випадків сесії рад відмовляють у задоволенні прокóрорських подань. Тернопільська обласна рада поки що не задовольнила жодного з 5 подань про притягнення депóтатів місцевих рад до кримінальної відповідальності. Веðховна Рада України в свою чергу не розглянула жодної з відхилених обласними радами кримінальних справ і вочåвидь вже не збирається переглядати власне рішення № 2854-IV «Про внесення змін до Закону України «Про стàтус депóтатів місцевих рад».
Тим часом масштабна епідемія «відпущення гріхів» народних обранців вже загрожує одночасною руйнацією системи українського правосуддя і місцевого самоврядóвання. Природно, не буде жодного дива, якщо внаслідок виборів 2006 року ми отримаємо ще більш криміналізовàні місцеві ради.
Ця тривожна ситуація була предметом обговорення на прес-конференції Прокурора Тернопільської області Юрія Голуба, що відбулася 6 лютого у Тернополі. Прокóрор прокîментував конкретні кримінальні справи щодо депутатів місцåвих рад, які так і не потрапили до суду. Від жовтня 2005-го, коли внесено зміни до ст 30 Закону «Про статус депутатів місцевих рад», у результаті яких депутàти набули недоторканості, органи прокуратури області пîрушили 20 кри_мінальних справ стосовно депутатів усіх рівнів. Лèше 8 кримінальних справ скеровано до суду і за пред'явленими звинуваченнями оголошено вироки. Ще інших 5 справ суди закрèли, оскільки ради не дали згоди про притягнення депутатів до кримінальної відповідальнîсті. З цієї ж підстави закрито також 5 крим³нальних справ, які були у провадженні прокуратури.
Серед фігурантів цього року заведених кримінальних справ було згадано директора Бережанської школи-інтернату, депутата районної ради. За висновком слідства, складаючи фіктивні документи про грошову допîмогу для дітей, директор привласнив більше 3 тисяч гривень.
Не вдається притягнути до відповідальності застуïника начальника Бережанського райвідділу міліції, якого звинувàчують в отриманні хабара. «Правоохоронець» з Бережан виявився депутàтом Пустомитівської районної ради Львівської області, а тамтешні народні обранці, звіñно, не наважилися плямувати його міліцейський муíдир. Найпарадоксальніше, що згадана особа у даний час все ще продовжує працювати на своїй посаді у Бережанськîму РВ УМВСУ!
Закрито кримінальну справу, заведену проти мера міста Скалат, яку звинувачено у хабарництві та інших злîчинах. Закрито «з нереабілітуючих обставин», – цікаве формулþвання, чи не так ?
У грудні 2005 року Тернопільська обласна рада віäмовила у притягненні до відповідальності депутата Збîрівської районної ради, голови правління ВАТ «Зборівгаз», який умиñно ухилився від сплати до місцевого бюджету прибуòкового податку з заробітної плати працівників на суму 50 тис. грн. Аналогічні звинувачення було висунуто прокуратурою проти чергового власника депутатсüкого мандату, директора ТзОВ «Красіївське» Монастириського району. Як наслідок, справа також так і не потрапила до суду. Під час січневої сесії Тернîпільської обласної ради колеги-депутати «захистили» від відповідальності диреêтора ТзОВ «Вільна Україна» Бучацького району, який нåзаконно використовуючи майно пайовиків тîвариства, не нараховував 821 пайовику близько 187 тисяч гривень орендної плати. Того ж сесійного дня обласна рада відхèлила подання прокуратури щодо депутата тієї ж Бучацüкої ради, директора ПАП «Промінь». За висновком слідства, внаслідок нецільового використання державного банківсüкого кредиту, він спричинив збитки державі на суму 125 тисяч грèвень...
Цікаво, що жоден з депутатів, яким висувалися звèнувàчення у скоєнні злочину, не визнавав себе винним. І жоден з них не міг пояснити, чому він не прагне довести власну невинність у судовîму засіданні.
І лише один раз депутати місцевих рад Тернопілüщини погîдилися піддати кримінальному переслідуванню свого колегу. Винятково немилим їм виявився начальник управління архітектури Козівського району, який є депутàтом селищної ради.
Підсумовуючи сказане, Юрій Голуб повідомив, що у прокуратурі готують подання про притягнення й інших дåпутатів, але оптимізмом при цьому не проймаються – дåпутатська кругова пîрука, як бачиться, є непробивною...
Зауважу, що у цьому сенсі унікальним – за ступенем лóкавства – є поширений аргумент, яким послуговуються депутати, відмовляючи прокуратурі у притягненні до віäповідальності їхніх «кунаків та абреків». Звучить це прèблизно так: «Звісно, ми проти депутатської недоторканоñті! Але розглядати звинувачення у злочині – то не властèва радам функція. Ми, мовляв, вам не суд, а тому – забèрайте своє пîдання, ані за згоду, ані за «незгоду» ми не голосуватимемо!». Нагадує присновідоме «Ані мèру, ані війни, а армію розпустити!», хіба ні ?
Та найбільше журналістських запитань, природно, викликала горезвісна справа Голови Тернопільської обëради Анатолія Жукінського, тим більше що днями прес-служба ради повідомила: Голова повернувся до виконаíня посадових обов’язків.
У листопаді 2005 року у бюлетені «ПЛ» вже повідоìлялося про відмову обласної ради задовольнити подання прокуратури щодо притягнення Жукінського до криміналüної відповідальності, якому органами слідства інкримінóється протиправне привласнення бюджетних коштів у вåликих розмірах. Прокурор області повідомив, що у зв'язку з відмовою у наданні згоди обласною радою на притяãнення Анатолія Жукінського до кримінальної відповідалüності справу стосовно нього закрито на підставі все тієї ж статті З0 Закону «Про статус депутатів місцевих рад». З його слів, прокуроðське подання до Парламенту поки що так і не потрапило на сесійний роçгляд – «застрягло» (???) у комітетах Верховної Ради. У зв'язку із закриттям крим³нальної справи скасоване і відсторонеíня Жукінського від посади. Юрій Голуб наголосив: справу закрито з тих самих «нереабілітуючих обставин». А це означає: якщо змінитüся законодавство, кримінальне пересліду_вання, можливо, поновлять. Як засвідчив прокурор, Анàтолій Жукінський частину заподіяної обласному бюджету матеріальної шкîди вже компенсував «добровільно», а іншу частину відмîвляється сплатити, мотèвуючи, що не винен». Втім, не прагне доводити у суді. Останнім журналістським запèтанням було: чи може голова облради, з якого все ще не знято звинувачення у розкраданні бюджåтних грошей, знову балотуватися у депутати ? Виявляєтüся, що так.
Комедія скінчилася. Завіса, оплески...
У кожної нормальної людини, природно, виникає зàпитання: невже самі депутати Тернопільської облради не зажадають від свîго Голови пояснень щодо обставин його справи та повернення у крісло керівника вищого предстàвницького органу області? Невже нікому з них не хотілося б наголосити на неприйнятності цієї ситуації з правової та мîрально-етичної точки зору ? Невже усі разом повинні зробити вигляд, що жодної проблеми не існує, що можна толерувати розкрадання коштів платників податків у осоáливо великих розмірах ?
Прикро, але доводиться визнати, що лише кілька дåпутатів при розгляді на останніх сесіях питань про недотîрканість з’являлися на трибуні з настирливим повтîренням «Pereat munus, fiat Justitio» (Правосуддя має відбóтися, хоч би перевернувся світ). Прикро, але Президія облаñної ради вже двічі відмовилася прийняти пропозицію депутата С. про дострокове припинення повноважень Голови Теðнопільської обласної ради Жукінського, який протягом 9 місяців «не забезпечує здійснення наданих йому повнîважень, не надає раді жодної інформації щодо своїх намірів та спрîможності повернутися до роботи, а також щодо готовності доводити власну невиíність у суді».
Нарешті, вже тиждень на столі редактора часопису облради з гордою назвою «Свобода» лåжить відкритий лист того ж депутата до Жукінського – з пропозицією доáровільно склàсти з себе повноваження Голови обласної ради. Рішення щîдо його оприлюднення у газеті все ще не прийнято...
І знову Уповноважений з прав людèни…
Близько ста людей зі Львова, Києва, Донецька підпèсали відкритий лист до Президента України, Голови Веðховної Ради Укра¿ни, Голови Центральної виборчої комісії, Міністра юстиції України з вимогою дати оцінку балотóванню Уповноваженого з прав людини Ніни Карпàчової до парламенту. Збір підписів було ініційовано Українсько-Американським бюро захисту прав людèни.
Далі ми наводимо текст листа, який сам не потребує жодних коментарів. Нагадуємо, що Українська Гельсінська спілка з прав людини неодноразово закликала Омбудсмåна піти у відставку, але не отримала відповіді а ні на публічні звернення, а ні на надіслані листи з підписами відвідувачів нашого сайту.
«Ми, громадяни України, яким не байдужі гострі прîблеми захисту прав та свобод людини, стурбовані тим, що початок процåсу виборчої кампанії 2006 року до Верховної Ради України визнàчений грубим порушенням етичних засад захисту прав людèни. При цьому це порушення здійснено саме тією людиною, яка очолює інституцію Упîвноваженого Верховної Ради України з питань прав людèни – пані Карпàчовою Ніною Іванівною. Увійшовши до складу виборчого списку Партії регіонів, вона стала беçпосереднім суб‘єктом виборчого процесу, який має відвеðто політичний хараêтер.
Таким чином ставиться під сумнів функціонування іíститóту Уповноваженого Верховної Ради України з питань прав людèни на визначених законом правових засадах, цей інститут політизується, що в принципі є недопуñтимим.
Пані Карпачова відкрито мотивувала свою участь у виборчому процесі так: оскільки новий закон про вибори не пåредбачає існування мажоритарних округів, їй, щоб реалізувати своє особисте право бути обраною до Верхîвної Ради, довелося скористатися списком тієї партії, яка «зазнала реïресії» з боку влади.
Виходячи з викладеного, вважаємо, що:
– така ситуація дає підстави визнавати, що Уповнîважений з прав людини, чітко визначивши свою політичну позицію, буде надавати пріоритет у своїй діяльності захèсту прав лише однієї категорії громадян – політичних прèбічників Паðтії регіонів;
– політичне позиціювання пані Карпачової може прèзвести до руйнації інституту Уповноваженого з прав людèни як такого;
– політизація інституту парламентського контролю за дотриманням конституційних прав громадян і свобод лþдини є небезпåчною для діяльності щодо захисту прав та свобод громадян Укра¿ни;
– привнесення відверто політичної складової до діÿльності Уповноваженого з прав людини порушує принцип нåупередженості такої діяльності, як того вимагає присяга Уповновàженого з прав людини.
Свою думку щодо політизації інституту Уповноважåного з прав людини вже висловили у спільній заяві 18 нåурядових правîзахисних організацій, які запропонували п. Карпачовій піти у відставку. Однак ніякої реакції від п. Кàрпачової на таке звернення суспільство не отримало. На жаль, жодної офіціéної реакції на зазначену ситуацію не висловила й Верховна Рада України, яка призначає Упоâноваженого з прав людини і від імені якої Уповноважений з прав людини здійснює парламентський контроль за дîтриманням прав та свобод людини і громадянина.
Як відомо, Президент України відмовився від участі у вибîрах народних депутатів, оскільки він є Президентом усієї країни і представляє весь український народ. Натîмість п. Карпачова, увійшовши до виборчого списку відпîвідної політичної партії, стала омбудсманом лише цієї пîлітичної сили і поставила власні інтереси над вічними ціíностями захисту прав та свобод людини. Тим самим ствîрено небезпечний прецедент, негативні наслідки якого відчує українське сусп³льство.
На наш погляд, треба припинити цей абсурдний пåребіг подій, повернути інституту Уповноваженого Верхоâної Ради України з прав людини природну йому аполіти÷ність. Саме тому ми вимагàємо таких кроків:
1. Від Президента та Верховної Ради України:
• Створити незалежну міжвідомчу комісію за участю правозахисників та міжнародних організацій, яка б ретåльно вивчила міжнародний досвід і відповідно почала проект реформування інституції Уповноваженого з пèтань прав людини з урахуванням усіх допущåних помилок з 1998 дотепер;
• Внести відповідні зміни до Закону про Уповноважåного з питань прав людини, щоб унеможливити його пол³тизацію та зловживання службовим становищем і коштàми (введення правила щорічного фінансового і тематичнîго звіту як необхідної умови для продовження перебуваíня на посаді та подальшого отримання бюджетних коøтів). Необхідна умова співпраці з громадськими організàціями (що вже є нормою для більшості міністерств та ком³тетів парламенту).
• Вищезгадані кроки особливо важливі у контексті почàтку політичної реформи, яка призведе до системних змін у стосунках між гілками влади та розподілу їх відпов³дальності. Необхідно посилити роль Уповноваженого з прав людини у здійсненні парлàментського контролю у галузі права людини.
2. Від кожного народного депутата України:
• Порушити питання недоцільності подальшого об³ймання посади Омбудсмана п. Карпачовою Н. І. та вислîвити їй недовіру, результатом чого має бути її добровілüна відставка або звільнення її з посади за рішенням паðламенту.
3. Від Партії регіонів:
• Виключити зі списків п. Н. Карпачову та зробити відповіäне подання до Центральної виборчої комісії;
4. Від Центральної виборчої комісії:
• При вирішенні питання щодо реєстрації п. Н. Каðпачîвої кандидатом у народні депутати України врахувати ситуàцію, яка склалася в Україні у зв‘язку із включенням її до вибîрчого списку Партії регіонів у сфері захисту прав та свобод людини і громадянèна.
Слід виходити з того, що вибори 2006 року є надзвèчайно важливими для нашої країни та суспільства, але ще більш важливим є конституційний захист прав усіх громàдян країни. В Україні немає іншої спеціальної незалежної інстèтуції для захисту наших прав, ніж Уповноважений з прав людини. Тому ми не можемо бути осторонь. Заклèкаємо всіх приєднатися до цієї ініціативи та зміцнити громадяíське суспільство у сфері захисту прав лþдини в Україні!»
Вибори
Криворізька міська рада: «регіоналізм» – в дії!
Микола Коробко, м.Кривий Ріг
26 січня 2006 року Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу (головуючий суддя Деркач Н.М. ) в адмінісòративній справі за позовом Задорожньої Р.М. до Кривор³зької міської ради про порушення права працювати на керівній посаді в міській виборчій комісії по виборах депóтатів міської ради та міського голови виніс постанову про часткове задоволення її позову. Постанова зîбов’язує Криворізьку міську раду «розглянути питання щодо зàтвердження на черговій сесії Криворізької міської ради кандидатури Задорожньої Раїси Миколаївни на посàду заступника голови міської виборчої комісії шляхом внåсення змін до свого рішення від 6 січня 2006 року №3929 і в цій частині на підставі ст.256 КАСУ Укрàїни допустити рішення до негайного виконання.»
Одначе, міський голова Любоненко Ю.В. категорично відмовився виконати постанову суду. Для її виконання позèвачці довелося звернутись за допомогою до судової викîнавчої служби. 20 днів, відвåдених на подання відповідачем апеляційної скарги, покажуть подальший хід пîдій.
У разі виконання постанови суду (а вона відповідає букві пîстанови ЦВК від 26-го грудня 2005 року за №272) міська рада змушена буде втретє повернутись до питання формування міської вèборчої комісії.
І хоч усій Україні було відомо про те, що 21-го грудня минóлого року Верховна Рада України розглянула зміни до виборчого закону і схвалила процедуру формування вибоðчих комісій шляхом жеребкування, міський голова на такі дåталі вирішив не зважати. Він повів справу на свій лад. Під його керівництвом 23-го грудня на засіданні сесії міськради депутати створили комісію з 25-ти чоловік (за кількістю поданих заявок від партій і блоків). На свій роçсуд не допустили до керівного складу будь-кого із прихèльників «помаранчевих» сил. Депутати районних у місті рад повелися под³бним чином.
Із таким стартом виборчої кампанії не погодились актèвісти м³ської організації Конгресу українських націоналістів. Вони спрямували до районних судів свої адміністративні пîзови на незаконні дії райрад і міськради. І коли надійшли пåрші рішення районних судів, які визнали дії кількох райрад незаконними і зобов’язали їх знову провести сесії, міський голова поспішив оголосити проведення пленарного зас³дання сесії міськради 6-го січня поточного року.
Здійснивши процедуру жеребкування складу комісії, депутати не зупинились перед спокусою стати понад зàконом. Вони «забалотували» визначену жеребом на зàступника гîлови міської виборчої комісії кандидатку від КУН’у Раїсу Зàдорожну. Так само відкинули результат повторного жеребкóвання на цю посаду: вони не визнали претендентку від СПУ Наталію Грані. Депутатський «жåреб» «випав» на долю третьої претендентки – Галини Дàнилîвої, поданої «Єдиною Україною».
Показовими є мотиви депутатської сваволі, викладåні представником відповідача на судовому засіданні, що відбулося 26-го січня: «...рада, будучи колегіальним оргàном, має право перед прèйняттям остаточного рішення щодо цього питання обговорити кожну кандидатóру та проголосувати як по кожній кандидатурі, так і в цілому за рішення. Більш того, рада є колегіальним органом, який представляє інтереси тåриторіальної громади міста, так як представляють (згідно оригіналу – авт.) інтереси теритîріальної громади міста та від її імені та в її інтересах здіéснюють функції та повновàження,встановлені законом, а тому суд не може зобов’язати затвердити радою резулüтат жеребкування, так як це суперåчить самій сутності прийняття радою свого рішення, а також суд перевищив би свої повноваження, оскільки межі компетåнції та обсяг повноважень органів місцевого самоврядування встаноâлюються Конституцією України та Законом України «Про місцеве самоврÿдування в Україні».
Як то кажуть, приїхали... Спираючись на закони, зàконів не визнаємо. І депутати цього не приховують. Член фракції НСНУ Гурмаза П.П. на запитання з цього приводу кореспоíдентки міської газети «95 квартал» без зайвої скромності відказав: «Решение суда – это решåние суда. В том же Киеве одни и те же судьи принимают много раçных решений по одному и тому же вопросу. Почему депóтаты, которые избраны народом, не могут оставить свои решения в силе? Депутаты не будут переголосîвывать свое решение по три раза. Как известно, в горсовете я уже 18 лет…».
Не відстав від депутатів і міський прокурор Борèсов С.С., який на згаданій сесії незворушно споглядав за діÿми обранців народу: «Я считаю, что решение суда – незаконно. Поскольку там не указан механизм, каким оáразом можно исправить сложившуþся ситуацию. Как его нужно выполнять? Кто его должен выпоëнять?».
Напевно, і він не дуже квапився осягнути механізм недопóщення створення саме такої ситуації.
Про те, що результати жеребкування ніколи не відм³няютüся, відомо навіть дітям. Дорослі ж дяді-депутати цим не перåймалися. Вони вперто порушували закон. Тепер суди мають клопіт... А для криворіжців – це перші нагадóвання про те, що до чесних виборів влада все ще не готова.
Право на справедливий суд
Украина отчиталась об исполнении решений Европейñкого суда по правам человека
Заместитель Министра юстиции Дмитрий Котляр проинфоðмировал представителей государств-членов Совета Европы об иñполнении Украиной ряда решений Европейского суда по правам человека, где констатирîвались нарушения Конвенции о защите прав человека и основных свобод.
Как сообщила пресс-служба Министерства юстиции, Украина отчиталась о принятии мер во исполнение решåний суда по делу Мельниченко (нарушение права быть избранным), делу Салова (нарушение права задержаннîго немедленно предстать перед судьей, права на спрàведливый суд и права на свободное выражение взглядов), делу Афанасьева (нечеловеческое и унижающее достîинство обращение) и по другим делам о неиñполнении решений национальных судов о выплате зарплаты и дрóгих средств (дело Жовнер, Пивень и др.).
Д.Котляр также проинформировал Комитет минисòров Совета Европы о мерах, принимаемых для улучшения состояния исполнения Украиной решений Европеéского суда по правам человека. В частности, он упомянул о пîложениях Плана мер по выполнению обязанностей и обÿзательств Украины, проистекающих из ее членства в Сîвете Европы.
Согласно Плану мер Уполномоченному по делам соблюдения Конвенции о защите прав и основных свобод человека, Министерству юстиции Украины, другим цеíтральным органам исполнительной власти поручено обеспечивать быстрое и полное испоëнение решений Европейского суда по правам человека против Украины. Кроме того, Кабинет Министров должен обеспечить сîпровождение в Верховной Раде законопроекта «Об исполнении решений и применении практики Европейского суда по правам человека».
В 2005 году Европейский суд по правам человека вынес 100 решений по сути по делам против Украины. В 99 делах суд констатировал нарушение со стороны госóдарственных органов Украины прав, гарантированных Коíвенцией о защите прав человека и основных свобод. Подавляющее большинство дел, по которым суд вынес решение в 2005 году, касалось неисполнения или длèтельного исполнения решåний национальных судов (67 дел). Также суд констатировал нарушение положений Конвенции в таких вîпросах, как право на жизнь (1 дело), запрет пыток, нечеловеческого или унижающего достоиíство обращения (4 дела), право на свободу и личную нåприкосновенность (5 дел), право на справедливый суд в течение разумного срока (107 дел), право на увàжение к частной и семейной жизни (1 дело), право на свободу вûражения взглядов (2 дела), право на эффективные среäства юридической защиты (33 дела).
09.02.2006
Наш інформ.
Право на приватність
Правозахисники просять Президента скорèстатися правом вето щодо Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо зàхисту особистих прав і свобод людини і громадянина)»
20-го січня Українська Гельсінська спілка з прав лþдини звернулася до Президента України з проханням скîристатися правом вето щодо Закону України «Про внåсення змін до деяких законодавчих актів України (щîдо захисту особистих прав і свобод людини і громадянèна)», який був прийнятий парлàментом 12 січня.
Наводимо текст відкритого листа до Президента Віктора Ющенка.
Президенту України В.А.Ющенку
Вельмишановний Вікторе Андрійовичу!
Ми звертаємося з проханням скористатися Вàшим правом вето щодо Закону України «Про внесення змін до деяких законодàвчих актів України (щодо захисту особистих прав і свобод людини і громадянина)», який був прийнятий парламентом 12 січня.
Цей Закон передбачає внесення змін до Кримінàльного кодексу та Кодексу про адміністративні правопîрушення. Але деякі з цих змін мають системний недолік: вони карають невідомо за що, оскільки передбачають кримінальне пересл³дування за невизначені злочини.
Дійсно, нова стаття Кримінального кодексу 1611 карає за порушення, обмеження чи перешкоджання здійñненню прав громàдян щодо рівного доступу до державної служби, але поняття рівнîго доступу до державної служби жодним законом України не визначено. Зазначимо, що в законодавсòві взагалі відсутнє визначення дискримінації, як прямої, так і непрямої. Так, навіть Цивільний кодекс не містить положень про заборону дискримінації. Реалізація права на рівний дîступ до влади є важливим завданням держави, але починати виконання цього завдання з Крèмінального кодексу, м’яко кажучи, недоречно.
Таку саму недоречність ми вбачаємо в новій рåдакції статті 182 Кримінального кодексу, яка передбачає покарання за незаконне збирання, зберігання, викориñтання або поширення конфіденційної інформації про осîбу без її згоди або поширення цієї інформації у публічному виступі, творі, що публічно демонструєтüся, чи в засобах масової інформації. При цьому санкція передбачає навіть позбавлення волі до трьох років!
Але ж в чому полягає склад злочину? Він не вèзначений. Не треба бути доктором юридичних наук, щоб це пîбачити. Зазвичай в законодавстві європейських країн персîнальні дані (інформація про особу) поділяються на дані загального характеру (прізвèще, ім’я та по батькові, дата і місце народження, громадянство, місце проживаíня) та вразливі персональні дані (дані про стан здоров’я – історія хвороби, діагнози тощо; етнічна належність; стàвлення до релігії; ідентифікаційні коди чи номери; персîнальні символи; підпис; відбитки пàльців, записи голосу, фотографії; дані про розмір зарплати або інші законні дîходи, про вклади і рахунки в банках, нерухомість, подаòковий статус; кредитна історія; дані про судимість та інші форми притягнення особи до кримінальної, адміністратèвної чи дисциплінарної відповідальності; результати іспèтів, професійного та іншого тестування тощо), і законом забороняється збирання, зберігання, використання та пîширення без згоди суб’єкта даних саме вразливих персîнальних даних. При цьому обсяг приватності публічних осіб значно менший, ніж у пåресічних громадян. Образно кажучи, публічні особи приватного життя не мають.
У нашій країні закон про захист персональних дàних відсутній, інформація про особу статтею 23 Закону «Про іíформацію» визначена неточно, а режим доступу до такої іíформації взагалі не визначений. Стаття 162 Кримінального кодексу в запропонованій редакції факти÷но визначає як коíфіденційну будь-яку інформацію про особу, не враховуючи концепцію обмеження обсягу привàтнîсті публічних осіб. Це є, безумовно, помилкою. До того ж ми не пригадуємо жодної європейської країни, де б за незаконні дії з вразливими пеðсональними даними було передбачене покарання у вигляді позбавлення волі – тілüки штраф або, у крайньому випадку, арешт. Набуття чиíності цієї статті Кримінального кодексу буде тільки віддàляти нас від Європи.
Набуття чинності цієї статті Кримінального кодеêсу також встановлює серйозні перепони в реалізації права на свободу слова, оскільки основними суб’єктами цього злочину можуть стати «незручні» журналісти, які у зв’язку зі своєю професійною діяльністю можуть збирати інфоðмацію для своїх публікацій. Фактично, при невизначеному складі злочину першими, хто відчує прийняття цього закîну буде вільна прåса та журналісти, яких несправедливо каратимуть за виконання свого професійного та моралüного обов’язку стояти на варті демократії в країні.
Маючи на меті посилення захисту особистих прав, автори Закону закладають ще більші їхні порушеíня. Не моæна починати регулювання складних суспільних відносин з кримінальної відпов³дальності. Але саме таким шляхом пішли автори цього Закону. Недоречності можна знайти й в інших його статтях, але і зазначених супере÷ностей, на нашу думку, достатньо, щоб його відхилити.
З повагою,
Євген Захаров,
Голова правління Української Гельсінської спілки з прав лþдини
Володимир Яворський,
Директор програм Української Гельсінської спілки з прав лþдини
P.S. 3 лютого 2006 Ющенко ветував зміни до закону щодо захисту прав і свобод людини
Президент України зі своїми пропозиціями повернув для пîвторного розгляду Верховною Радою Закон «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-проце_суального кодексів України, Кодексу України про адмінісòративні правопорушеíня щодо захисту особистих прав і свобод людини і громадянина», прийнятий парлàментом 12 січня 2006 року. Про це «proUA» повідомили у прес-службі глàви держави.
Законом пропонується встановити кримінальну віäповідалüність за порушення права доступу до державної служби, порушення безпеки листування, телефонних роçмов, телеграфної кореспонденції, інформації, що передàється засобами зв’язку, через комп’ютер чи телекомунікàційні мережі, пîсилити кримінальну відповідальність за деякі злочини, відповідальність за адміністративні правîпорушення у сфері телåкомунікації тощо.
На думку Глави держави, положення Закону виклèкають зауваження через невідповідність Конституції Укрàїни, загàльним вимогам Кримінального кодексу України і Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Пропозиції Президента під час розгляду Закону на пленарному засіданні Верховної Ради преäставлятиме заступник Міністра юстиції України Ємельянова.
http://ua.proua.com/News/2006/02/03/191721.html
Доступ до інформації
Право на Правду: ще не остаточна, але вже пåремога
Від редакції «ПЛ.»: Наводимо лист Міністерства юстиції України на запит щодо підстав видання «секрåтних матеріялів» органів держàвної влади.
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
Україна, 01001, м.Київ
вул.Городецького, 13
Тел (38-044) 279-66-64
Факс (38-044) 279-56-31
21.01.2006 № С-32705-22
Северину О.Є.
Міністерство юстиції України розглянуло Ваше звернення щодо підстав застосування грифів обмежåного доступу до нормативно-правових актів і повідоìляє настуïне.
Надання нормативно-правовим актам грифів оáмеженого доступу, що не передбачено законодавсòвом, є порушенням прав громадян на доступ до правової інфоðмації.
Міністерством юстиції України проведено аналіз аêтів Каб³нету Міністрів України, виданих протягом 1991-2005 років, з грифами обмеження доступу «Не для друку» та «Опублікуванню не підлягає», які законодавством Укрàїни не передбàчені.
За результатами аналізу, Міністерство юстиції Укра¿ни звернулось до Кабінету Міністрів з пропозицією дати доручення щодо недопущення у подальшому використаíня зазнàчених обмежувальних грифів та опублікування раніше виданих актів Кабінету Мініñтрів, які мають такі грифи.
Заступник міністра
М.М.Шупеня
Ми вітаємо шляхетні наміри Міністерства юстиції і сподівàємося, що це буде «не словом, а ділом». Водночас ми звертаємо увагу, що йдеться не тільки про нормативні акти КМУ, а і Президента України, інших органів держаâної влади.
Ми також закликаємо наших читачів продовжувати акцію «Януковича на чисту воду»
(http://maidan.ua.org/static/№ews/1136458089.html ).
Права Біженців
Беженцев из Узбекистана депортируют, нåсмотря на риск пыток и произвола
(Пресс-релиз)
(Нью-Йорк, 17 февраля 2005 г.) – 10 человек, обрàтившихся с просьбой о предоставлении убежища, были в нарушение международного права депортированы укрàинскими властями в Узбекистан, где эти люди могут поäвергнуться пыткам и недозволенному обращению, сооáщает Хьюман Райтс Вотч.
В ночь с 14 на 15 февраля группа узбекских граждан в составе десяти человек была депортирована в Узбекèстан, как представляется – по запросу о выдаче с узбеêской стороны. Еще один задержанный не был депортирîван, поскольку у него, по сведениям, имеются родствеíники на Украине. 9 из 11 задержанных были зарегистрèрованы УВКБ ООН как обратившиеся с просьбой о прåдоставлении убежища. По имеющейся у Хьюман Райтс Вотч иíформации, оставшиеся двое также намеревались официально просить о предостаâлении убежища, но не получили такой возможнîсти. УВКБ сегодня опубликовало заявление, в котором выражается сîжаление и осуждение в связи с депортацèей.
«Украина была обязана защитить этих людей, но вместо этîго выслала их туда, где им почти наверняка грозят пытки и жестокое обращение, – заявила Холли Картнер, директор Хьюман Райтс Вотч по Европе и Цеíтральной Азии. – Теперь правительство должно выяснить, каким образом могли быть депортированы лица, офицèально обратившиеся в УВКБ с просьбой о предоставлåнии убежища, и принять меры к тому, чтобы не допустить повторения подобного в будóщем».
Шесть человек из этой группы были задержаны в Нижнегорске (Крым) 7 февраля. Через два дня в Белогоðске (Крым) были задержаны еще пятеро. Вплоть до дåпортации все нахîдились под стражей в Симферополе.
По данным УВКБ ООН, в узбекском запросе о выдàче утверждалось, что задержанные были причастны к аíдижанским событиям 13 мая 2005 г., когда правительсòвенными силами были убиты сотни мирных граждан. Таøкент неоднократно запрàшивал выдачу различных лиц, обвиняемых узбекскими властями в причастности к андèжанским событиям, и из других госóдарств, в том числе Киргизии и России.
Как участник Конвенции ООН о статусе беженцев 1951 г. с протоколом 1966 г., Украина обязана не возврàщать лиц, которым на родине могут угрожать преследîвания.
Европейская конвенция о правах человека, также юридически обязывающая для Украины, категорически запрещает выдачу лиц – вне зависимости от тяжести прåступлений или обвинений – в условия, где им могут угрîжать пытки или жестокое, бесчеловечное или унижающее достоинство обрàщение или наказание.
Аналогичный запрет налагает на Украину Конвенция ООН против пыток. В 2003 г. спецдокладчик ООН по пыòкам Тео ван Бовен признал «систематический» характер этой практики в Узбåкистане.
С учетом тех оснований, по которым Узбекистан, нàсколько нам известно, запрашивал вûдачу этих лиц, а также принимая во внимание ситуацию с правами человåка в этой стране, депортация заведомо противоречит мåждународно-правовым обязательствам Украины вне зàвисимости от прèзнания депортируемых лиц беженцами по смыслу Конвеíции 1951 г.
Хьюман Райтс Вотч также обеспокоена тем, что зàдержанным, как представляется, было отказано в осноâных процессуальных правах, предусмотренных междунàродно-правовыми обязàтельствами Украины. 14 февраля Киевский районный суд Симфåрополя принял решение о высылке на основании того, что местная миграционная служба отказалась признать их беженцами. По информàции российских правозащитных групп «Мемориал» и «Граждаíское содействие», задержанным не была предоставлена реальная возможность обжàловать решение о депортации. Российские правозащитники утвеðждают, что украинские миграционные власти заявили, что задеðжанные отказались воспользоватüся правом на обжалование. При этом такое право предусмотрено и Европейской коíвенцией о правах человека, и Конвеíцией ООН против пыток.
В заявлении УВКБ ООН отмечается, что его сотруäники запрашивали доступ к задержанным в период сîдержания под стрàжей?
«Украина обязана не допускать никаких депортаций без соблюдения процессуальных норм. Власти этой стрàны таêже должны обеспечивать, чтобы лиц, обратившихся с просьбой о предоставлении убежища, ни при каких оáстоятельствах не возвращали без тщательного рассмоòрения их заяâлений, – говорит Х.Картнер. – Поспешное решение о депоðтации этих десяти человек, несмотря на попытки УВКБ зàняться этим вопросом, убеждает нас в том, что украинская сторона грубо нарушила как осноâные процессуальные права, так и основополагающий зàпрет возвращåния в опасные условия».
На Украине нашли приют многие граждане Узбекèстана, спасающиеся от преследований у себя на родине, однако действия украинских властей не позволяют уязвèмым группам воспользоваться законным правом искать убåжище. Хьюман Райтс Вотч получена информация о том, что по меньшей мере еще девять узбекских граждан, работаâших вместе с задержанными, хотели бы подать заявление на получение убежища, но теперь опасаются дåлать это.
В ноябре 2005 г. Хьюман Райтс Вотч опубликовала доêлад о положении мигрантов и лиц, ищущих убежища, на Уêраине. Нами были выявлены серьезные проблемы в функционировании сиñтемы обращения с такими лицами, не обеспечивающей достаточных гарантий от принудèтельного возвращения в условия, чреватые пытками и преследовàниями.
Хьюман Райтс Вотч также напоминает о реальной возможности принудительного возвращения из Киргизии в Узбåкистан двух человек, признанных беженцами УВКБ ООН. 16 февраля Верховный суд Киргизии отказался поäтвердить их статус и предоставить им убежище. Помимо них, узбекская стîрона запрашивает выдачу еще двух человек, ссылаясь на их якобы причастность к андèжанським событиям.
«Узбекские беженцы в Киргизии хорошо известны Хьюман Райтс Вотч и международному сообществу, – заявила Х.Картнер. – Мы уверены, что в случае возврàщения в Узбåкистан они наверняка подвергнутся пыткам и жестокому оáращению».
За дополнительной информацией обращаться: В Нью-Йорке: Рейчел Денбер +1-212-216-1266 (англ., русск.) Элисон Гилл +1-857-928-2179 (англ., русск.) В Мîскве: Александр Петров +7-495-737-8955
Попытка замять эту историю будет двîйным предательством
Президенту Украины В.А. Ющенко,
Министру юстиции Украины С.П. Гîловатому,
Председателю Службы безопаснîсти Украины И.В. Дрижчàному,
Министру внутренних дел Украины Ю.В. Лóценко
14 февраля 2006 г. 10 граждан Узбекистана, 9 из кîторых оáратились с просьбой о предоставлении убежища, были депортирîваны и выданы узбекским властям.
Действия СБУ в Крыму были проведены без соблþдения процессуальных норм, предусмотренных украиíским законодательством. Они являлись грубым нарушåнием прав беженцев и международных правовых обязàтельств Украèны.
Задержанные обратились с просьбой о предостаâлении убежища всего за 7 дней до уведомления об откàзе. Совершенно очåвидно, что за такой короткий период невозможно надлежащим образом рассмотреть заявлåние на предостаâление убежища. Более того, их выслали в тот же день в нарушение украинского законодàтельства, согласно которому они имели право в течение 7 дней оáжаловать решение суда.
Задержанные были зарегистрированы УВКБ ООН как обратившиеся с просьбой о предоставлении убежища и бûли убеждены, что им грозят преследования, если они будут высланы обратно. Это грубейшее нарушение всех междунàроäных соглашений о лицах, ищущих убежище, в частности Коíвенции в отношении статуса беженцев и Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод. Деéствия СБУ резко осудили УВКБ ООН, ОБСЕ, украинские и международные правозащитные оðганизации.
Люди, считающие себя в опасности, обратились за защитой. Они верили в справедливость украинских влàстей и их привержеíность правам человека. Похоже, они горько обманулись.
Я Вас призываю:
– немедленно принять все необходимые меры по расследованию обстоятельств этой грязной истории и привлечь к ответственности всех виновных в таком прåступном злоупотреблении доверием и нарушении как уêраинского законодательства, так и международных обязàтельств;
– обеспечить соблюдение прав беженцев и дать гàрантию, что Украина в будущем не будет принудительно возâращать людей, ищущих убежище, в страны, где они могут подвергнуться опасноñти.
Галя Койнаш, дочь беженцев, которым не отказали в приюте, гражданка Великобритании
18 февраля 2006
Практика правозахисту
Ще одна перемога
Костянтин Рєуцький, М.Луганськ
Перемогою луганської громади завершився сóдовий розгляд у справі про визнання незаконним відчуження дошк³льної установи дитячого садка № 101. В понеділок, 30 січня суддя Ленінського районного суду Людмила Суðніна оголосила рішення, згідно з яким продаж дитячого садка визнано незаконним. Покупця зобов’язали повернóти приміщення дитячої устàнови у комунальну власність.
Нагадаємо, що цей садок був проданий півтора роки тому з грубими порушеннями чинного законодавства. Сóдова тяганина тривала майже рік, і ось, нарешті, попри шалений тиск з боку заможних нових власників, завершèлася перекоíливою перемогою громади!
Звичайно, що це тільки перший вдалий крок на шлÿху повернення цієї суспільно значущої установи у влаñність міста – перåможена сторона, скоріше за все, буде оскаржувати рішення суду – але цей успіх вже дає підстàви сподіватись на незворотність суспільних змін впровàджених новою влàдою.
Хотілося б щиро подякувати всім, хто переймався цією спрàвою та прийняв участь у її справедливому розв’язанні: тим правîзахисникам, що консультували нас в ході судового розгляду, журналістам, які висвітлювали його перебіг, аêтивістам неурядових організацій, звернення яких позбавèли корумпованих чиновників можливості кулуарно прийнÿти злочинне рішення на користь «нового власнèка».
У недержавних організаціях
Створено нову громадську правозахисну організацію «Гельсінська ін³ціатива – XXI»
(Прес-реліз)
Олександр Степаненко, м.Чортків
Рішення про її створення було ухвалено установчèми зборами, що відбулися цього дня у Чорòківській центральній районній бібліотеці.
Гельсінський правозахисний рух на Тернопільщині має свою історію та традиції. З 1988 року у Чорткові діяла організація «Укрàїнської Гельсінської спілки». Ініціатором створення та головою УГС тоді був багаторічний політв'ÿзень Володèмир Мармус, який сьогодні був присутнім на установчих зборах «Гельсінської ініціативи-XXI». Ствîрення нової правозахисної організації стало також резулüтатом кількарічної діяльності у Чорткові кореспондентсüкого пункту бюлетеня «Права людини» – видання Харкіâської правозàхисної групи.
Головною метою діяльності «Гельсінської ініціативи-XXI» проголошено «захист людських прав і основних свîбод через спрèяння практичному виконанню гуманітарних
статей Заключного акту Гельсінської наради з беçпеки та співробітництва в Європі 1975 року, інших прийнÿтих на його основі міжнародних правових документів, що врахîвують цивілізаційні проблеми та цілі розвитку XXI століòтя».
«Гельсінська ініціатива – XXI» розглядає права лþдини у взаємозалежності з колективними правами сучаñного та майбутніх поколінь на соціально-економічний, пîлітичний, національно-культурний розвиток, на захист здоров'я та жиòтя, а також поряд із нашим обов'язком сприяти формуванню гармонійних взаємостосунків у соц³альному та природному середовищі.
Головою «Гельсінської ініціативи – XXI» обрано лікàря, депутата Тернопільської обласної ради Олександра Степаненка. Обов'язки членів Ради організації виконувàтимуть також журналістка газети «Ратуша» Люба Лазука, студент Львівського університету Андрій Оленюк, громаäські активісти Юхим Макотерський та Ярîслав Свистун.
Точка зору
«Было уже однажды в давнем каком-то веке...»
Инна Сухорукова, г.Харьков
После скандала, вызванного карикатурами на прорîка Мухаммеда, напечатанными в датской газете и перåпечатаíными другими европейскими изданиями (в том числе и газåтой «Сегодня» в Украине), стало очевидным, что диалог мåжду двумя культурами затруднен не только по вине исламских экстремистов. Если не сосредотачèваться на частном случае – публикации карикатур в укрàинской прессе, который можно отнести к разряду предвûборной провокации по приíципу – «чем хуже, тем лучше», то вырисовывàется очень тревожная картина. Западный мир ничему не научила трагическая история 20 века, кîгда демократические институты в ряде стран были покîлеблены или смяты неадекватным ответом на историчåский вызов победившего в России коìмунизма. Победа на свободных выборах в Германии нацистов и, как следсòвие, война, которая унесла миллионы жиçней – такова плата за искаженное историческое мышление европеéских лидеров и европейских элит.
Карикатуры на религиозную святыню всколыхнули исламский мир. И это можно было предсказать. Вряд ли датñкая газета преследовала те же провокационные предвыборные цели, котîрые видимо, нужны были каким-то украинским политикам. Тогда можно с сожалением коíстàтировать, что европейцы не понимают ни психологии, ни исторических коðней сегодняшнего ислама.
Коммунистическая идея в ХХ веке победила только в тех странах, которые не смогли выстроить ни эффеêтивных моделей демократического правления, ни эффеêтивной модели авторитаризма, как это было в Испании. Германия и Россия, страны, в которых в начале 20 века победили две тоталитарные идеологии, являлись краéними проявлениями одной болезни: неготовности этих стран к современной экономической и политической коíкуренции. Страны, где сегодня исламские фундаменталèсты у влàсти, как правило, достаточно богаты, они имеют все возможности технической модåрнизации. В таких странах, как Саудовская Аравия или Объединенные Арабские Эмираты, уровень жизни очень высок. И все же в сравнении с западным миром они неконкурентоспосоáны. Они не имеют ни достаточно эффективных аðмий, ни сравнимых с западными развитых научных технологий. Традиционное общество с жестким диктатом патерналиçма и неприятием западных культурных достижений не способствует раçвитию науки и наукоемких технологий.
Западная массовая культура, которая не может не проникать в традиционные общества, является одноврåменно и массовым соблазном, и массовым раздражитåлем. Страны Ближнего Востока не могут противостоять Западу, воюя с ним. Поэтому произошла трансформация общественного сознания в этих странах, когда на силу, которой нельзя прямо противостоять, и которая является проводником антикультóры с точки зрения исламского фундаменталистского сознания, последняя отвечает коíсолидированным террористичеñким движением. Но ислам – это не только фундаменталистñкие режимы, ищущие и не умеющие пока найти свой современный путь к прîгрессу. Это уникальная культура, без котîрой невозможно себе представить ни мировую цивилизацию, ни общечåловеческий прогресс. Можно вспомнить о временах среäневековья, когда именно исламская цивилизация сохрàнила и передала западному миру его же исторические истоки – греческую письменную культуру, практически вытеñненную из сознания европейцев, переживающих период христианского фундаментализма со всеми его прåлестями: инквизицией, преследованием иноверцев, экспаíсией и квазитоталитарным режимом Испании. На фоне просвещенного абсолютизма исламских стран срåдневековья, мы – европейцы – выглядели просто варвàрами.
Можно вспомнить и то, что именно в исламском мире зарîдились традиции современного экуменизма. Это Бахан-Ума, с его, теперь уже мировой экуменистèческой религией – бахаизмом, которая объединила чåтыре мировых религии, и Сирийская мечеть, где, как свÿтыню, сохраняют голову Иоанна Предтечи, и в котîрой и сейчас позволено молиться всем желающим иноверцам. Это блестящая философия суфиев, и светская мировая литература. Но ислам – религия, переживающая кризис мîдернизации, который христианский мир уже пережил. Посмотрев в иñторическое зеркало на свое далеко не мирное и не демîкратическое прошлое, европейские (это касается и Украины) интеллектуалы должны преäставить себе реакцию христианского сознания на издевательство над Христианскими святынями, допусти, в 16-18 вåках. Даже сейчас, в 21 веке в Украине не мîгут найти общий язык три ветви православия. Это приводит к силовым стычкам и волнениям, безусловно, выгодным не религèозным, а свеòским политическим силам. Но факт остается фактом. Веруþщих мусульман тоже используют в своих целях полèтики, стремящиеся к религиозному лидерству или даже мировому диктату, как это пытаются сейчас дåлать все страны, располагающие энергоносителями в достаточном количåстве. Взять хотя бы Россию.
И вот западные интеллектуалы подносят спичку к бикфордовому шнуру. Для какой цели? Да, принцип свîбоды слова сегодня – основа европейской цивилизации. Это с удèвительным достоинством подчеркнул украинский парламеíтарий, крымский татарин, бывший узник совести Мустафа Джемилев. Но свобода слова и пренебрежение к основам собственной цивилизации – это диаметрально противоположные вещи. В 21 веке более зрелая, перåжившая свои далеко не лучшие и не красящие ее времåна, западная культура должна, наконец, осознать, что она лишь часть мировой культуры. Что человечество едино. И его единство, прежде всåго, – в уважении к святыням и моральности, присущей всему человечеñтву. Террористы поставили себя вне морали, но те, кто сводит счеты с иñламскими террористическими организàциями, издеваясь над основами мусульманской культуры, плюет в общий колодец мировой цèвилизации, не говоря уже о том, что это только способствует укреплению фундаменталистских режимов, террористических группирîвок и т.д. Странно, как эти простые истины непонятны некîторым западным интеллектуалам. Отечественные их последователи, пîвторяю свою мысль, видимо, заинтересованные в отвеòном ударе крымских татар, дестабилизации обстаноâки в Крыму, на этот раз сильно просчитались. Хотя на месте наших правоохранительных органов и Совета безопаснîсти и обороны я бы реагировала значительно более жесòко на участившиеся в последнее время в Украине открîвенные попытки провокаций межэтнических и межрелигèозных конфликтов. Эти выходки экстремистов всех полèтических мастей остаюòся, к сожалению, безнаказанными.
Вісті з країн СНД
Правозащитники протестуют против обвèнений в адрес неправительственных оргàнизаций в связи со шпионским скандàлом
Как передает корреспондент Граней.Ру, несмотря на запрет проведения пикета у главного входа в здание ФСБ на Лубянке, правозащитники смогли подойти от Соловеöкого камня к главному входу, скандируя «Позор ФСБ». По словам корреспондента, сотрудники ОМОНа задержали более двàдцати человек.
Участники акции скандировали «ФСБ, ты опять за свое!», «Позор ФСБ!», «Ловите Басаева, а не Алексеву!».
Организаторы дважды подавали заявку на проведåние акции в префектуру центрального оêруга. Однако оба раза им отказали. При этом причину называть не стали. По данным «Коммерсанта», официальная версия отказа – нехватка места на тротуаре. Он явлÿется собственностью ФСБ и на нем просто не поместятся нåсколько десятков участников акции.
Правозащитники называют действия чиновников нåзаконными. И грозятся подать на них в суд. В префектуре, в свою очередь, говорят, что пикет не запрещали, а прîсто предложили провести его в другом месте – у Солîвецкого камня – сообщает Newsru.
Как сообщили «Интерфаксу« в правоохранительных органах, в числе задержанных – руководители ведущих правозащитных организаций, например, – глава Правîзащитного Центра «Мемориал» Олег Орлов, директор Иíститута прав человека Валентин Гефтер.
«Милиция задержала нас, и в настоящее время мы находимся в автобусах. Обращаются с нами корректно», – сказал Орлов по телефону «Иíтерфаксу».
«Милицией задержан председатель движения «За права человека» Лев Пономарев, Андрей Миронов из Прàвозащитного центра «Мемориал», до 10 человек из молîдежной организации «Левый поворот», – сказала по телåфону пресс-секретарь «Мемориала» Алена Малахîва.
Со своей стороны депутат Мосгордумы, заместитель председателя партии «Яблоко» Сергей Митрохин, сооáщил, что не был задержан правоохранительными органàми и продолжает находитüся там. «Я задержан не был – все же имеет действие мое депутаòское удостоверение. А вот известные правозащитники, в том числе Лев Пономàрев и Олег Орлов действительно были задержаны», – сказал Митрохин «Иíтерфаксу».
По его словам, он пытается воспрепятствовать зàдержаниям, но это у него не очень получается. «Идет вûборо÷ная зачистка пикета. Подъезжает автобус, из него выходят омоновцы и препровождают туда двух-трех чåловек. Правда, следует отметить, что грубости в их деéствиях нет», – отмåтил Митрохин.
Тем не менее, участники акции по-прежнему стоят около стен Федеральной службы безопасности со сторîны Мяñницкой улицы.
В свою очередь член Общественной палаты, иçвестный адвîкат Генри Резник, подошедший на место проведения митинга, сказал журналистам, что подобный разгон не является правîмочным.
«Факт разгона происходит тогда, когда участники аêции либо мешают движению, либо препятствуют каким-либо оáразом. Как я понял, люди и организаторы акции подали уведомление о проведении данной акции с то÷ным указанием места. Юридически они делали все прàвильно», – отметил адвокат Генри Резник.
Правозащитники оспорят в суде запрет на прîведåние пикета у здания ФСБ
Московские правозащитники подали в суд протест на действия префектуры Центрального оêруга столицы в связи с отказом в проведении пикета у здания ФСБ РФ на Лубянке – сообщил Newsru.
«Заявителям запретили выставить пикет у здания ФСБ и предложили перенести акцию к Соловецкому камню. Правîзащитники считают, что это вопрос принципиальный», – заявил рàнее во вторник радиостанции «Эхо Москвы» представитель общества «Мемориал» Олег Оðлов.
Заявление об обжаловании действий заместителя префекта ЦАО Москвы А.В. Литошина, кîторый дважды – 26 и 30 января – с разными формулировками отказал правозащитнèкам в проведении пикета у здания ФСБ на Лубянке, направил в среду в Таганский районный суд стîлицы один из организàторов пикета «ФСБ – руки прочь от гражданского общества!» Михàил Яковлевич Шнейдер.
Дежурный судья не стал брать заявление и порåкомендовал послать его в суд по почте, что и было сдåлано.
Правозащитники обещают дойти до Европейского суда по правам человека.
В 20:20 от задержанного Валентина Гефтера постóпила информация, что «обстановка в отделении нормалèзовàлась».
1 февраля 2006 года HRO.org известен следуþщий список задержанных
– Орлов Олег Петрович
– Шнейдер Михаил Яковлевич
– Пономарев Лев Александрович
– Гурьянов Александр Эдмундович
– Гефтер Валентин Михайлович
– Татаринцев Андрей Юрьевич
– Колесников Иван Владимирович
– Кригер Михаил Алексеевич
– Горелов Александр Николаевич
– Рябинина Елена Зусьевна
– Храмов Николай Евгеньевич
– Подрабинек Александр Пинхосович
– Фрумкин Евгений Владимирович
– Мнацаканян Александр Гарьевич
– Хамроев Бахром Мардонович
– Миронов Андрей Николаевич
– Садов Андрей
Как сообщает корреспондент радиостанции «Эхо Москвы», среди задержанных зампред партии «Яблоко» Сергей Митрохин и руководитель движения «За права человека» Лев Пîномарев.
В 20:00 1 февраля 2006 года от Правозащитного Центра «Мемориал» поступила информация о том, что в нàстоящий момент в райотделе милиции «Мещанское», обрàщение с задержанными и их адвокатами перестало быть коррекòным.
Так, непредставившийся сотрудник милиции разîрвал один из протоколов задержания и оáрывки спрятал.
На замечание адвоката, сделанное по этому поводу, второй (также непредставившийся) сотрудник милиции отвåтил грубостью и пригрозил адвокату личным доñмотром.
Около 16-ти человек были задержаны в ходе несанêционèрованного митинга на Лубянской площади в центре Москвы и находятся в отделении милиции «Мåщанское».
В 20:36 Правозащитный Центр «Мемориал» сооáщил, что задержанные по-прежнему находятся в Мещаíском отделении Москвы. Никаких документов на них не офорìлено, хотя прошло более 3 часов с момента задержания, уже в этом наблюдается нарушåние закона.
Однако имеются и более серьезные нарушения. В настоящее время в здание МВД «Мещанское» прибыла помощник межрайонного прокурора Виктория Козак, котîрая вместо осуществления надзора по соблюдению зàконности диктует сотрудникам милиции, что следует пèсать в протоколах задержанных пикетчиков. Таким обрàзом? под ее диктовку уже был составлен протокол в оòношении М.Я.Шнейдера.
Адвокаты задержанных выразили протест.
В 21:36 Александр Черкасов из Правозàщитного Центра «Мемориал» сообщил, что задержанных стали выпускать из отделения мèлиции.
Письмо Комиссара по правам человека Сîвета Европы
Олегу Орлову (ПЦ «Мемориал)
Юрию
Публікація від 10 червня, 2006 р.
|
