Сьогодні День пам'яті Голодомору - геноциду українського народу...
28 листопада, 2015 р.
Голодомор 1932-1933 років забрав життя одного мільйона дітей віком до десяти років, через нього в Україні не народилося ще 600 тисяч дітей. Такі дані оприлюднили вчені Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи.
Прямі втрати через надсмертність - це не всі померлі
Наталя Левчук, демограф:
Дані різних науковців часто різняться і варіюються від 2,6 млн до 7 млн людей. Демограф Наталя Левчук каже, що причини таких розбіжностей полягають у браку даних і їхньому некоректному використанні.
Група вчених з Інституту демографії отримала доступ до величезного масиву статистичних даних, закритих раніше, зокрема і з російських архівів.
"Ми не лише зібрали і систематизували архівні відомості, а і зробили їхню критичну оцінку - реконструювали демографічну динаміку України за 12 років між переписами 1926 і 1939 років - кількість народжених, померлих, міграцію населення", - розповіла ВВС Україна про хід дослідження пані Левчук.
За її словами, такий підхід дозволив отримати точну оцінку втрат від Голодомору, дослідити вік і стать жертв.
За підрахунками вчених, всього у 1932-1934 роках від Голодомору померло 4,5 мільйонів людей. З них прямі втрати - це 3,9 млн.
"Прямі втрати через надсмертність - це не всі померлі. Це та кількість загиблих, яких би не було, якби не було Голодомору", - пояснює науковець.
Демографи дослідили, що через високу смертність жінок та ризики для вагітності за ці роки не народилися близько 600 тисяч дітей. Саме цю цифру відносять до так званих непрямих втрат населення.
Найбільше жертв - серед чоловіків
Як дослідили українські вчені, які провели дослідження у співпраці з американськими, 90% людських жертв припадало саме на 1933 рік, а в 1933 році найбільш смертоносним був період з березня по серпень.
"Голод почався у 1932, а в 1933 був його пік. Але, коли ми почали проводити дослідження, ми побачили, що ще в 1934 спостерігався високий рівень надсмертності - він перевищував норму. Втрати ненародженими були досить суттєвими у 1934 році", - каже науковець.
Більша частина загиблих були селянами - це 3,6 млн, однак, втрати серед міського населення теж великі - близько 300 тисяч.
61% померлих від голоду – це чоловіки, а це - 2,4 млн людей.
Міф про росіян на Сході
На тлі подій на сході України зараз особливо поширюється інформація про "зросійщений" після Голодомору Донбас. Однак, історики стверджують, що так вважати не зовсім правильно. За даними кандидата історичних наук Геннадія Єфіменка, у спустошені Голодомором українські села перемістили 138 тисяч селян з Росії і Білорусі, але близько 80% з них повернулися додому.
"Незважаючи на те, що тут їм було всіляке сприяння, їх звільнили від податків, вони майже всі повернулися додому. Росіяни не звикли до цього способу життя і ведення господарства. Я читав їхні листи – вони писали, ми не знаємо, як тут жити, як топити хати", - розповідає історик.
До Донецької області (сучасна Луганська і Донецька області) переселення відбувалося у північні сільські районі, віддалені від промислового центру. Ці села і зараз лишаються найбільш проукраїнськими на Сході. У 1933 році з Росії до Донецької області переїхало 19 тисяч людей, для порівняння: з Чернігівської області переїхали 22 тисячі.
"Коли кажуть, що це чинник русифікації – то це неправда. Вже на той час у Донецькій області було близько 3 млн людей. Як може 19 тисяч селян русифікувати 3 млн? Русифікація Донбасу була, але внаслідок інших процесів і інших переселень. До того ж і до початку індустріалізації частка росіян у промисловому регіоні була значною. Наприклад, за переписом 1926 року у Луганській окрузі росіян було більше 40%", - каже історик.
Депортації і стерта пам'ять
За словами історика Єфіменка, якщо спочатку переселення у спустошені Голодомором села було добровільне, то в 1935-1936 роках влада вдалася до депортацій. Селян з Київської (сучасні Житомирська та Київська) та Вінницької (в тому числі сучасної Хмельницької) областей примусово вивозили на схід і заселяли у порожні хати.
"Давали день на збори і відправляли. Хліб державі був потрібен, а вирощувати його у деяких районах після Голодомору не було кому. Крім того, потрібно було "почистити" західний кордон тогочасної радянської України", - розповідає історик.
Коли кажуть, що це чинник русифікації – то це неправда
Геннадій Єфіменко
Переселяли тих, хто на заході України, "не проявив себе у зміцненні кордону та колгоспного ладу", також у директивах йшлося про "націоналістичні та антирадянські елементи".
Історики говорять про так звану стерту пам'ять поколінь, коли практично не збереглися спогади про переселення у вимерлі від голоду села.
"Зафіксованих спогадів цього жаху, що люди вселялися у порожні хати, де померли люди, я ніде не зустрічав. Таким воліли не ділитися. Для людей це було жахливо. Я - нащадок таких переселенців. Моя бабуся з дитинства розповідала мені про Голодомор, як забирали їжу. Але про своє переселення вона мовчала. Для неї це був ще великий жах. Можливо через те, що вони переїхали у хати померлих. Лише перед смертю розповіла", - розповів історик.
Масове людожерство
У другій половина 1932 і 1933 канібалізм став масовим явищем
Василь Марочко
Ще одне не до кінця вивчене питання, пов'язане з Голодомором, - людожерство. В архівах органів внутрішніх справ зберігаються 1500 справ про канібалізм, але реальні цифри були набагато більші, розповідає доктор історичних наук Василь Марочко. За канібалізм спочатку засуджували до смертної кари, згодом до виселення.
У першій половині 1932 року були поодинокі факти людожерства, у другій половина 1932 і 1933 – це стало масовим явищем в усіх семи областях, де лютував голод, каже історик.
"Зазвичай до людожерства найчастіше вдавалися жінки, можливо, щоб зберегти сім’ю, коли в жертву приносили меншу дитину, щоб вижили старші. Особливо це було у весняний період", - розповідає пан Марочко.
Часто жертвами канібалізму ставали безпритульні діти, які в пошуках їжі ходили селами.
Також за ці роки були знищені кілька мільйонів собак і котів.
|
