Наша сторінка на Facebook Наша сторінка у Twitter Наш канал Youtube
підписатися на новини
Email
підписатись
відписатись

Фонд Країна Добродій
Газета Нова Доба - видання про Київ і столичну область
Парламентський клуб НУО
Українська гельсинська спілка з прав людини
Портал Громадський простір

 

 НОВИНИ


Ціна голодного протесту: дисиденти про голодування Савченко

9 січня, 2016 р.

    Джемілєв: Ми її будемо рятувати іншими методами, їй не слід піддавати своє життя небезпеці.
    Голодування українського військовослужбовця Надії Савченко в російському СІЗО, яке вона розпочала 17 грудня на знак протесту проти дій російських суддів, триває вже понад три тижні. Перше голодування Савченко рік тому в московських СІЗО тривало 83 дні. Радянські дисиденти, перебуваючи в ув’язненні, неодноразово оголошували голодування, таким чином висловлюючи протест проти утиску своїх прав. Найвідоміше голодування – дисидента Анатолія Марченка – закінчилося трагічно.
    4 серпня 1986 Анатолій Марченко оголосив у Чистопольській в’язниці голодування з вимогою звільнити всіх політв’язнів в СРСР. Голодування Марченко тримав 117 днів, а через 12 днів після виходу з нього відчув себе зле. 8 грудня 1986 Анатолій Марченко помер у Чистопольській лікарні.
    Смерть Марченка мала широкий резонанс у дисидентському середовищі СРСР і на Заході. За однією з версій, саме ця подія і реакція на нього західних політиків спонукали Михайла Горбачова почати процес звільнення політв’язнів. Через тиждень після смерті Марченка Михайло Горбачов зателефонував у Горький Андрію Сахарову, повідомивши, що академік може повернутися із заслання в Москву.
    Відомий радянський правозахисник і дисидент, колишній глава Меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв вважає, що голодування Марченка зіграла роль і в його звільненні у квітні 1987 року:
    – Саме після смерті Марченка почалися звільнення політв’язнів. Коли мене судили в Магадані закритим судом в 1986 році, то зовсім несподівано дали 3 роки умовно з випробувальним терміном. Посилалися на гуманність радянського суду, що у мене є неповнолітня дитина. Це було дивно, бо де була ця гуманність на попередніх моїх шести процесах? Неначе тоді у мене не було дітей. Єдиною в залі суду з вільної публіки була моя дружина. І коли мене звільнили з-під варти, вона кинулася мені на шию, і перше її запитання був таке: «Ти знаєш, якою ціною звільняєшся?» Я кажу: «Не зрозумів. У чому справа?» – «Кілька днів тому помер Толя Марченко. Він вимагав звільнення всіх політв’язнів». У моєму звільненні теж була його заслуга. Але прекрасної людини не стало. Все це дістається нелегкою ціною.
    Майже всі радянські дисиденти, які мають досвід перебування в таборах, оголошували голодування. Один з них, Іван Ковальов, вважає, що вдаватися до такого методу боротьби з беззаконням слід дуже обережно:
    – Це крайній засіб, до якого вдаються ув’язнені, коли вже нічого іншого не залишається. Але якщо це не символічне голодування, ну, наприклад, в День політв’язня, на один день, а голодування з якоюсь вимогою, тоді виникає питання: а що краще – оголосити голодування і, врешті-решт, його зняти, або краще все-таки не оголошувати. Мені здається, що вдаватися до такого крайнього заходу слід дуже обережно, і всіма способами краще його уникати. Хоча б із стратегічних міркувань. Бо ціна такого способу тиску на адміністрацію сильно падає, якщо без кінця людина оголошує, а потім знімає голодування, не домігшись результату.
    Радянські політв’язні, як правило, знімали голодування тоді, коли адміністрація колонії обіцяла виконати їхні вимоги. Але в більшості випадків ці обіцянки не виконувала. Іван Ковальов не раз оголошував голодування, так само як і його дружина, член Московської Гельсінкської групи Тетяна Осипова. Вона боролася за те, щоб їй дозволили бачитися з чоловіком. За словами Ковальова, вимоги його дружини так і не були виконані:
    – Вона голодувала за наше право бачитися, хоча ми обидва були ув’язненими. Це дозволялося тодішніми законами, але ніколи не виконувалося. І ми були не єдиною сім’єю, яка перебувала одночасно в ув’язненні і мала, в принципі, право на побачення. Таня отримала запевнення, що вимоги ці будуть виконані, коли зняла голодування. Інша справа, що вони не були виконані, але запевнення вона отримала.
    Батько Івана Ковальова – дисидент і правозахисник Сергій Ковальов – виступав проти голодування Тетяни Осипової, вважаючи це не кращим методом боротьби. Втім, в інтерв’ю Радіо Свобода Сергій Ковальов зізнається, що, перебуваючи в ув’язненні, сам не раз оголошував голодування, і цілком можливо, що зараз, опинись він в неволі, знову став би протестувати таким чином. За словами Ковальова, нинішнє голодування Надії Савченко – це заклик не до російської влади, а до суспільства. Що стосується можливого обміну української льотчиці, то тут, на думку Ковальова, результат може бути не тим, на який розраховують прихильники Савченко:
    – Вона голодує проти хамського судового свавілля. Це абсолютно очевидно. Що буде результатом цього голодування? Це запитання не до неї. Це запитання, якщо хочете, до нас. Це голодування може мати результатом те, що вона підвищує собі ціну як предмета обміну. І це погіршує її становище. За неї можуть зажадати більше. До того ж, вона – член ПАРЄ. Тому питання про те, що може бути результатом цього хамського суду і цих її численних голодувань, звернене до нас із вами. З моєї точки зору, зараз її голодування має тільки один сенс – цією дією вона звертається до совісті людей. Якщо вони відгукнуться на голос совісті, тоді має сенс. Я повторю: це голодування звернене не до Кремля і не до російського поліцейському суддівства. Воно звернене до нас із вами.
    Мустафа Джемілєв, який багато років боровся за повернення свого народу на батьківщину, теж має досвід голодувань у радянських таборах. Під час першого тривалого голодування Надії Савченко Джемілєв по-батьківськи звернувся до неї з проханням не ризикувати своїм здоров’ям. Радянський дисидент як ніхто знає ціну цій формі протесту:
    – Моє найстрашніше голодування було 1974 року. Воно тривало 303 дні з примусовим годуванням через зонд. Розрахунок був, звичайно, не на жалість або милість радянської влади. Таке виключалося. Просто хотілося звернути увагу світової громадськості на те свавілля, на те беззаконня, яке твориться щодо правозахисників, щодо кримськотатарського народу. І в цій частині я, можна сказати, домігся своєї мети, хоча, звичайно, дуже важкою ціною. Що стосується Надії Савченко, то вона теж своїм голодуванням досягла великих успіхів. Відносно неї твориться кричуще беззаконня, її викрали, а тепер пред’являють вигадане звинувачення. Я просив її припинити голодування, тому що вона вже досягла мети. Російська держава – не та держава, де є право і гуманність. Я хотів, щоб вона зберегла своє здоров’я і життя, тому що вона ще дуже молода. Але вона відмовила. Вона сказала мені: «Ви 303 дні голодували, а я всього 70 з чимось». Я думаю, це не аргумент. Все-таки їй не слід піддавати своє життя небезпеці, тому що ми її будемо рятувати іншими методами.
    Правозахисниця Зоя Светова як член громадської спостережної комісії відвідувала Надію Савченко в московських СІЗО під час її попереднього голодування. У нинішній ситуації Светова вважає голодування не найкращим способом боротьби за свої права:
    – Я її відвідувала майже щотижня, коли вона голодувала в минулому році, вона тоді дуже сильно схудла, втратила 20 кілограмів і була абсолютно без сил. Був знаменитий лист російської інтелігенції в її захист, звернений до Володимира Путіна з проханням її звільнити, знову ж, з гуманітарних міркувань. Але, як ми розуміємо, Путін на такі листи не реагує, і зараз Надія Савченко голодуватиме незрозуміло навіщо. Очевидно, що їй буде винесено обвинувальний вирок, і її голодування в цій історії нічого не змінить. Тому, чесно кажучи, я вважаю, що це голодування абсолютно безглузде. Тоді голодування надало її історії якийсь героїчний флер, і Надія Савченко стала відома на весь світ – дійсно, мужня жінка, яка не могла змиритися з тим, що її невинну, утримують в російській в’язниці. Але зараз вже йде процес, і потрібно, щоб він якомога швидше завершився якимось вироком. А далі її доля буде вже вирішуватися не в судових кабінетах, а, звичайно, на політичному рівні.
    Один з адвокатів Надії Савченко Ілля Новиков, так само, як і його колеги, з розумінням ставиться до рішення своєї підзахисної оголосити голодування, але визнає, що ця обставина ускладнює роботу захисту в цьому процесі.
    – Усі слова, ласкаві і не дуже, щодо того, що буде обмін, ми поки сприймаємо лише як слова. У нас немає причин сприймати це якось інакше в контексті історії іншого українця, Юрія Солошенка, який був в аналогічній ситуації і якому теж пообіцяли, що його обміняють. У підсумку його обдурили. Тому ми виходимо з того, що нам потрібно допрацьовувати до кінця. Ми, на жаль, обмежені в часі рішенням Надії оголосити голодування. Зараз кожен раз, думаючи про те, чи заявляти чергове клопотання, чи наводити чергового свідка, ми змушені будемо постійно озиратися на стан здоров’я Надії і зіставляти це з тим, скільки вона ще витримає. Тому що у нас навіть немає впевненості в тому, що на четвертому тижні голодування вона зможе відвідувати суд, що це їй дозволять тюремні лікарі, що взагалі засідання проходитимуть в її присутності.
    За словами Іллі Новикова, вирок Надії Савченко може бути винесений вже в лютому.
    Олена Поляковська, Радіо Свобода


Яким суспільним інституціям ви довіряєте найбільше?
Президенту
Верховній раді
Уряду
органам місцевого самоврядування
Армії
Поліції
Цекрві
Громадським організаціям
Волонтерам
Нікому не довіряю