Проекти Законів України, які вносили учасники 13 засідання Парламентського клуба НУО
Проект
Вноситься
народним депутатом України
Кіссе А.І.
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про внесення змін до Закону України
"Про соціальні послуги"
Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
Внести зміни до Закону України "Про соціальні послуги" (966-15) (Відомості Верховної Ради, 2003 р., N 45, ст.358), виклавши його в такій редакції:
"З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про cоціальні послуги
Цей Закон визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг.
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення основних термінів.
У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:
соціальні послуги - комплекс правових, економічних, психологічних, соціально-педагогічних, освітніх, соціально-медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремих отримувачів соціальних послуг з метою поліпшення їх становища або відновлення їх нормальної життєдіяльності;
отримувачі соціальних послуг - фізичні особи, які перебувають на території України на законних підставах і тимчасово опинилися або постійно перебувають у складних життєвих обставинах, потребують соціальної адаптації чи соціальної реабілітації або підлягають соціальній габілітації, та відносяться до цільової соціальної групи;
складні життєві обставини - обставини, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи і наслідки яких вона не може подолати самостійно (інвалідність, безпритульність, хвороба, ураження ВІЛ-інфекцією, немічність, тимчасова або постійна непрацездатність; наслідки стихійного лиха або катастрофи, нещасних випадків, терористичних актів, військових дій, жорстокого поводження, домашнього або інших видів насильства; вади фізичного або психічного розвитку; психологічний або психічний розлад тощо);
цільові соціальні групи - групи отримувачів соціальних послуг, які об’єднані спільною соціальною, демографічною чи іншою ознакою або стикаються з однотипними проблемами та потребують однотипних соціальних послуг;
соціальна адаптація - система освітніх, соціально-педагогічних психологічних та соціальних заходів, спрямованих на надання особам із особливим цивільним чи соціальним статусом допомоги у залученні до соціального життя (особи, які позбавлені піклування рідних чи близьких, а зокрема сироти та діти, від яких відмовилися батьки чи які з інших причин опинилися без піклування батьків; випускники шкіл-інтернатів; діти-інваліди; діти з неповних та багатодітних сімей; одинокі батьки; одинокі престарілі тощо);
соціальна реабілітація - система медичних, соціально-педагогічних, психологічних та соціальних заходів, спрямованих на надання особам з порушеннями нормальної життєдіяльності допомоги у відновленні ними порушених функцій організму та способу життя (особи, звільнені з місць позбавлення волі; особи після тривалого лікування чи тривалого перебування у лікувальних закладах; інваліди; наркозалежні та члени їх сімей; хворі на алкоголізм та члени їх сімей; діти з неблагополучних сімей; особи без постійного місця проживання; особи, що зазнали насильства; потерпілі від злочинів тощо);
соціальна абілітація - система соціально-медичних, психологічних та соціальних заходів, спрямованих на надання особам зі стійкими чи постійними змінами функцій організму (невиліковно хворі, в т.ч. хворі на СНІД; інваліди, які не можуть бути залучені до соціального життя; особи з незворотніми паталогічними змінами психічного чи фізичного стану тощо) допомоги у задоволенні їх побутових та соціальних потреб;
соціальна робота - діяльність суб’єктів, що надають соціальні послуги, а також соціальних працівників та інших осіб, які залучені до надання соціальних послуг, що спрямована на відновлення та (або) забезпечення нормальної життєдіяльності отримувачів соціальних послуг;
соціальний працівник - особа, що має необхідну кваліфікацію у сфері соціальної роботи і надає соціальні послуги у стаціонарних чи інших закладах або за місцем знаходження отримувачів соціальних послуг відповідно до посадової інструкції чи угоди цивільно-правового характеру;
волонтер у сфері соціальної роботи - фізична особа, яка добровільно і вмотивовано залучається до соціальної роботи, надання соціальних послуг або бере участь у їх наданні;
соціальна підтримка - надання одноразової матеріальної (в т.ч. коштів, товарів, робіт, послуг) та іншої допомоги, спрямованої на задоволення потреб, реалізацію прав та інтересів отримувачів соціальних послуг;
соціальне обслуговування - регулярна діяльність суб’єктів, що надають соціальні послуги, спрямована на задоволення тимчасових чи постійних потреб престарілих, інвалідів (в т.ч. дітей-інвалідів), одиноких батьків, а також тимчасовий догляд за дітьми;
соціальний супровід – комплекс індивідуально визначених соціальних послуг, спрямованих на відновлення або налагодження нормальної життєдіяльності отримувачів соціальних послуг (в т.ч. у вигляді представництва інтересів), що потребують соціальної адаптації чи соціальної реабілітації (особи, звільнені з місць позбавлення волі; сім’ї, члени яких стали жертвами домашнього чи інших видів насильства; сім’ї, уражені ВІЛ/СНІД; сім’ї, члени яких постраждали внаслідок терористичних актів, тощо);
соціальний патронаж - індивідуальний періодичний догляд за престарілими, дітьми, інвалідами (в т.ч. дітьми-інвалідами), хворими на хронічні чи гострі захворювання, невиліковно хворими та іншими особами з особливими потребами (особи з вадами фізичного чи психічного розвитку, психічними розладами, іншими стійкими порушеннями функцій організму), які потребують постійного стороннього догляду;
суб’єкти, що надають соціальні послуги - фізичні та юридичні особи всіх форм власності, що надають соціальні послуги відповідно до цього Закону та встановлених державою соціальних стандартів;
соціальні служби - державні, комунальні та недержавні юридичні особи, які надають соціальні послуги на професійній основі відповідно до цього Закону та встановлених державою соціальних стандартів;
інноваційні соціальні послуги – окремий, не врегульований цим Законом, вид соціальних послуг, які містять елементи оригінальної розробки, непередбаченої стандартами соціальних послуг, і у найкращий спосіб можуть задовольнити потреби окремих отримувачів соціальних послуг;
стандарти соціальних послуг - встановлений державою мінімальний рівень вимог щодо обсягу та процесу надання соціальних послуг різним цільовим соціальним групам, згідно з яким оцінюється якість соціальних послуг, і який гарантує безпеку для життя і здоров’я отримувачів соціальних послуг.
Стаття 2. Основні засади надання соціальних послуг
Основними засадами надання соціальних послуг є:
сприяння отримувачам соціальних послуг у відновленні або налагодженні їх нормальної життєдіяльності;
попередження виникнення складних життєвих обставин;
створення умов для самообслуговування та самозабезпечення отримувачів соціальних послуг.
Стаття 3. Основні принципи надання соціальних послуг
Надання соціальних послуг ґрунтується на принципах:
адресності та індивідуального підходу;
доступності, відкритості та прозорості;
комплексності;
гуманності;
добровільності отримання чи відмови від соціальних послуг, що надаються;
вільного вибору суб’єкта, що надає соціальні послуги;
максимальної ефективності використання бюджетних та позабюджетних коштів суб'єктами, що надають соціальні послуги;
субсидіарності;
соціальної справедливості;
дотримання суб’єктами, що надають соціальні послуги, стандартів соціальних послуг та професійної етики;
забезпечення суб'єктами, що надають соціальні послуги, конфіденційності інформації щодо отримувачів соціальних послуг.
Стаття 4. Законодавство про соціальні послуги
Законодавство України про соціальні послуги грунтується на Конституції України і складається з цього Закону, інших нормативно- правових актів та міжнародних договорів України.
У разі якщо міжнародними договорами, участь у яких бере Україна, встановлено більш високі вимоги щодо надання соціальних послуг (стандарти соціальних послуг), ніж ті, що передбачені законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору.
Розділ II
ОСНОВНІ ФОРМИ НАДАННЯ ТА ВИДИ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ
Стаття 5. Основні форми надання соціальних послуг
Основними формами надання соціальних послуг є соціальна підтримка, соціальне обслуговування, соціальний супровід та соціальний патронаж.
Соціальна підтримка надається будь-яким отримувачам соціальних послуг як за місцем знаходження суб’єкта, що надає соціальні послуги, так і за місцем постійного проживання, роботи чи тимчасового перебування отримувача соціальних послуг.
Соціальне обслуговування здійснюється:
за місцем проживання отримувача соціальних послуг;
у стаціонарних (інтернатних) установах та закладах;
у реабілітаційних установах та закладах;
в установах та закладах денного перебування;
в установах та закладах тимчасового або постійного перебування;
у територіальних центрах соціального обслуговування;
в інших закладах та установах, метою створення яких є надання соціальних послуг.
Соціальний супровід здійснюється:
за місцем проживання отримувача соціальних послуг;
в державних органах влади та органах місцевого самоврядування;
у закладах лікування та медичного обслуговування.
Соціальний патронаж здійснюється виключно за місцем проживання або тимчасового перебування отримувача соціальних послуг.
Різні форми надання соціальних послуг можуть бути поєднані і застосовуватися щодо конкретного отримувача соціальних послуг в комплексі одночасно.
Стаття 6. Основні види соціальних послуг
Згідно з цим Законом можуть надаватись такі види соціальних послуг:
соціально-побутові послуги - забезпечення продуктами харчування, м'яким та твердим інвентарем, гарячим харчуванням, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів, розміщення замовлень на виконання робіт або надання послуг тощо;
психологічні послуги - надання отримувачам соціальних послуг консультацій з питань психологічного стану та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем, застосування психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості, з метою її корекції або реабілітації, надання практичних порад;
соціально-педагогічні послуги - виявлення та сприяння розвитку різнобічних інтересів і потреб отримувачів соціальних послуг, організація індивідуального навчального та виховного процесів, дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та культурно-мистецької діяльності тощо, а також залучення до роботи різноманітних закладів, непідприємницьких організацій, заінтересованих осіб;
соціально-медичні послуги - консультації щодо запобігання виникненню та розвитку можливих розладів організму, збереження та підтримка здоров'я отримувачів соціальних послуг, здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів, працетерапія;
соціально-економічні послуги - задоволення першочергових матеріальних потреб отримувачів соціальних послуг, що здійснюється у вигляді надання натуральної допомоги, виконання робіт, а також допомоги у вигляді одноразових грошових виплат та компенсацій;
юридичні послуги - надання консультацій з питань чинного законодавства, сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної відповідальності осіб, які вдаються до протиправних дій щодо отримувачів соціальних послуг (оформлення правових документів, адвокатська допомога, захист прав та інтересів тощо);
послуги з працевлаштування - пошук підходящої роботи, сприяння у працевлаштуванні та соціальний супровід працевлаштованої особи;
послуги з професійної реабілітації - заходи, спрямовані на створення сприятливих умов для реалізації права на професійну підготовку, освіту та зайнятість осіб, які потребують соціальної адаптації чи соціальної реабілітації;
інформаційні послуги - надання інформації щодо соціальних послуг та суб’єктів, що надають соціальні послуги (довідкові послуги); розповсюдження просвітницьких та інших орієнтованих на отримувачів соціальних послуг знань (просвітницькі послуги); поширення об'єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг, формування певних уявлень і ставлення суспільства до соціальних проблем (рекламно-пропагандистські послуги);
інші соціальні послуги (в т.ч. інноваційні соціальні послуги).
Стаття 7. Інші форми надання та види соціальних послуг
Перелік основних форм надання і видів соціальних послуг, встановлений цим законом, не є вичерпним.
Суб’єкти, що надають соціальні послуги, можуть надавати соціальні послуги інших видів та в інших формах, якщо це у найкращий спосіб сприятиме задоволенню потреб отримувачів соціальних послуг.
Перелік та порядок надання соціальних послуг за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (в т.ч. надання матеріальної допомоги у разі постійної чи тимчасової втрати працездатності) регулюються законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відсутність певних видів чи форм надання соціальних послуг у переліку, встановленому цим законом, не може бути перепоною для визнання заходів, спрямованих на задоволення потреб отримувачів, соціальними послугами і для фінансування надання таких соціальних послуг за рахунок коштів державного та (або) місцевих бюджетів.
Стаття 8. Стандарти соціальних послуг
Характеристика і вимоги щодо якості, обсягу та процесу надання певних видів соціальних послуг визначаються стандартами соціальних послуг, які встановлюються державою і відображаються у Державному класифікаторі соціальних стандартів та нормативів, що затверджується спеціально уповноваженим на це Кабінетом Міністрів України центральним органам виконавчої влади.
Розділ III
ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ З НАДАННЯ
СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ
Стаття 9. Право на отримання соціальних послуг
Право на отримання соціальних послуг мають громадяни України, а також, в порядку та на умовах, передбачених міжнародними та міждержавними угодами України, іноземці та особи без громадянства (в т.ч. біженці), які на законних підставах перебувають на території України і опинилися в складних життєвих обставинах.
Стаття 10. Порядок надання соціальних послуг
Суб’єкти, що надають соціальні послуги, здійснюють свою діяльність відповідно до цього закону, власних установчих документів та встановлених державою стандартів соціальних послуг.
Установчі документи суб’єктів, що надають соціальні послуги, повинні містити перелік цільових соціальних груп, яким такими суб’єктом надаються соціальні послуги, та основних видів соціальних послуг, які їм надаються.
Вимоги до окремих категорій отримувачів соціальних послуг, яким такими суб’єктами надаються соціальні послуги, а також порядок їх надання визначаються у внутрішніх документах суб’єктів, що надають соціальні послуги.
Такі документи підлягають щорічній публікації у засобах масової інформації та мають бути доступними для ознайомлення усім отримувачам соціальних послуг та іншим зацікавленим особам.
Суб'єкти, що надають соціальні послуги, на договірних засадах можуть залучати для виконання цієї роботи інших юридичних та фізичних осіб, зокрема волонтерів.
Соціальні послуги надаються як за рахунок власних коштів отримувачів соціальних послуг, так і за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а також коштів, залучених суб’єктами, що надають соціальні послуги.
Стаття 11. Порядок і умови отримання соціальних послуг
Для отримання соціальних послуг за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів отримувач соціальних послуг має звернутися з письмовою заявою до місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, який скеровує отримувача соціальних послуг до суб’єкта, що надає соціальні послуги за рахунок коштів відповідного бюджету.
Для отримання соціальних послуг, які надаються недержавними суб'єктами, що надають соціальні послугт за рахунок їх самофінансування, отримувач соціальних послуг у порядку, встановленому відповідним суб’єктом, безпосередньо звертається або скеровуються до нього місцевим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування.
Для отримання платних соціальних послуг отримувач соціальних послуг безпосередньо звертається до суб’єктіа що надає соціальні послуги необхідного виду.
У разі якщо , отримувач соціальних послуг, за віком або станом здоров'я неспроможний самостійно прийняти рішення про необхідність їх надання, таке рішення може прийняти його опікун чи піклувальник або органи опіки та піклування, відповідно до законодавства.
Стаття 12. Право на соціальні послуги за рахунок бюджетних коштів
Право на соціальні послуги за рахунок коштів державного, місцевого бюджетів мають такі категорії отримувачів соціальних послуг, у яких відсутні доходи або доходи яких не перевищують встановленого державою прожиткового мінімуму зокрема:
непрацездатні внаслідок досягнення встановленого законом віку чи визнання інвалідами (в т.ч. діти-інваліди);
хворі на гострі чи хронічні хвороби, які потребують стороннього догляду за медичним висновком;
уражені ВІЛ чи хворі на СНІД;
недієздатні чи обмежено дієздатні за рішенням суду або за висновком органу опіки і піклування;
особи без постійного чи тимчасового житла;
біженці;
особи, що постраждали внаслідок катастрофи чи стихійного лиха;
неповнолітні та престарілі особи, які позбавлені піклування рідних і близьких;
діти та молодь, які є сиротами чи безпритульними, жертвами насильства чи жорстокого поводження;
інші особи та цільові соціальні групи, визначені на підставі закону або за рішенням відповідної місцевої ради.
Стаття 13. Платні соціальні послуги
Перелік платних соціальних послуг, умови їх надання та порядок регулювання тарифів для їх оплати щорічно встановлюються спеціально уповноваженим на це Кабінетом Міністрів України центральним органом виконавчої влади і підлягють публікації в засобах масової інформації.
Стаття 14. Компенсаційні виплати за надання соціальних послуг
Фізичним особам, які надають соціальні послуги окремих видів у формі соціального патронажу або соціального обслуговування, призначаються і виплачуються компенсаційні виплати.
Порядок та розміри таких компенсаційних виплат щорічно встановлюються спеціально уповноваженим на це Кабінетом Міністрів України центральним органом виконавчої влади і підлягають публікації в засобах масової інформації.
Стаття 15. Основні права отримувачів соціальних послуг
При одержанні соціальних послуг отримувачі мають право на:
повагу і гуманне ставлення з боку суб'єктів, що надають соціальні послуги;
інформацію щодо своїх прав, обов'язків та умов надання соціальних послуг;
вибір суб’єкта, що надає соціальні послуги (незалежно від підпорядкування та форми власності);
участь у визначенні обсягу, видів та форм надання соціальних послуг;
відмову від соціальних послуг;
конфіденційність інформації особистого характеру (в т.ч. щодо соціального чи іншого статусу, стану здоров’я), яка стала відомою суб'єкту, що надає соціальні послуги;
захист своїх прав і законних інтересів (в т.ч. в судовому порядку).
Стаття 16. Основні права та обов'язки осіб, що залучаються до надання соціальних послуг
Соціальні працівники та інші особи, що залучаються до надання соціальних послуг, мають право на:
профілактичний огляд і обстеження при прийнятті на роботу та диспансерний нагляд за рахунок суб’єкта, що надає соціальні послуги;
підвищення кваліфікації за рахунок суб’єкта, що надає соціальні послуги, у порядку, визначеному у трудовому чи цивільно-правовому договорі;
спеціальне медичне обслуговування за рахунок суб’єкта, що надає соціальні послуги, при наданні соціальних послуг, що пов’язані з ризиком для здоров’я працівника;
забезпечення спеціальним одягом, взуттям, інвентарем та обладнанням або виплата грошової компенсації за їх придбання чи оренду;
компенсацію транспортних витрат, пов’язаних з наданням соціальних послуг (в т.ч. компенсація вартості проїзних квитків та оренди транспортних засобів);
першочергове обслуговування, пов’язане з виконанням професійних чи договірних обов’язків, на підприємствах, в установах, організаціях (в т.ч. на підприємствах зв'язку, технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, служби побуту, торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального господарства, міжміського транспорту).
Соціальні працівники та інші особи, що залучаються до надання соціальних послуг, зобов'язані:
сумлінно виконувати свої професійні чи договірні обов’язки;
керуватися у своїй діяльності основними принципами надання соціальних послуг;
поважати гідність отримувачів соціальних послуг;
не допускати негуманних і дискримінаційних дій щодо отримувачів соціальних послуг;
надавати отримувачам соціальних послуг, повну інформацію про обсяг і види соціальних послуг, які їм пропонуються, а також відповідні стандарти соціальних послуг;
забезпечувати конфіденційність інформації, отриманої в процесі виконання своїх обов'язків, а також інформації, яка може бути використана проти чи на шкоду отримувачів соціальних послуг.
Стаття 17. Обмеження права на соціальні послуги
У разі якщо отримувач соціальних послуг, без поважних причин не дотримується вимог щодо їх одержання, суб'єкт, що надає соціальні послуги, письмово попереджає його про можливість відмови від надання соціальних послуг або обмеження у їх наданні.
У разі якщо отримувач соціальних послуг письмово попереджений про можливість відмови від надання соціальних послуг або обмеження у їх наданні, але й надалі не дотримується вимог щодо їх одержання, відповідний суб'єкт, що надає соціальні послуги, може в односторонньому порядку обмежити або припинити надання соціальних послуг такому ортмувачу, про що письмово інформує його та, у випадку надання цих послуг за рахунок коштів державного чи місцевого бюджетів, відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування.
Обмеження в отриманні певного виду соціальних послуг не може бути підставою для обмеження в наданні іншого виду (інших видів) соціальних послуг.
Розділ IV
ФІНАСУВАННЯ СФЕРИ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ
Стаття 18. Джерела фінансування сфери соціальних послуг
Фінансування соціальних послуг здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів; цільових та спеціальних фондів; коштів підприємств, установ та організацій; плати за соціальні послуги, самофінансування суб’єктів, що надають соціальні послуги (в т.ч. благодійної допомоги і добровільних пожертвувань), та інших джерел, не заборонених законодавством.
Стаття 19. Система фінансування сфери соціальних послуг
У державному та місцевих бюджетах передбачаються кошти для фінансування соціальних послуг.
Бюджетне фінансування соціальних послуг може здійснюватися в межах цільових програм, які затверджуються Кабінетом Міністрів України та місцевими радами, за рахунок коштів, які передбачаються у державному та місцевих бюджетах.
Фінансування місцевих програм розвитку соціальних послуг здійснюється за рахунок виділених місцевому бюджету цільових субвенцій чи шляхом спільного фінансування окремих проектів щодо розвитку сфери соціальних послуг, у виконанні яких зацікавлені більше, ніж одна територіальна громада.
Стаття 20. Договори щодо надання соціальних послуг
У разі виділення бюджетних коштів для фінансування соціальних послуг, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування укладають із суб’єктами, що надають соціальні послуги, договори щодо надання соціальних послуг, у яких визначаються обсяг, порядок надання соціальних послуг та умови їх фінансування.
За умови, якщо на укладення договору щодо надання соціальних послуг за кошти державного чи місцевих бюджетів претендують два або більше суб’єкти, що надають соціальні послуги, суб’єкт, з яким буде укладено договір, визначається на конкурсних засадах.
Порядок та умови проведення таких конкурсів визначається відповідним державним органом, що є розпорядником бюджетних коштів, або місцевою радою, яка затверджує відповідний місцевий бюджет, з врахуванням вимог Цивільного Кодексу України.
Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, що уклали договір щодо надання соціальних послуг з суб’єктом, що надає соціальні послуги, здійснюють контроль за дотриманням ним встановлених державою стандартів соціальних послуг під час надання соціальних послуг за рахунок коштів державного, місцевого бюджетів.
Розділ IV
ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ
Стаття 21. Ліцензування окремих форм надання соціальних послуг
Суб’єкти, що надають соціальні послуги, можуть здійснювати надання соціальних послуг у певних формах, перелік яких встановлено законом, лише після одержання ними спеціального дозволу (ліцензії).
Ліцензування соціальних послуг здійснюється спеціально уповноваженим на це Кабінетом Міністрів України органом центральної виконавчої влади, при якому створюється Експертна комісія з питань ліцензування соціальних послуг із залученням представників недержавних суб’єктів, що надають соціальні послуги.
Спеціально уповноважений на це Кабінетом Міністрів України орган центральної виконавчої влади розробляє і затверджує стандарти соціальних послуг; механізм оцінки дотримання стандартів соціальних послуг суб’єктами, що надають соціальні послуги; систему контролю за наданням соціальних послуг.
Стаття 22. Кадрове забезпечення надання соціальних послуг
Надання соціальних послуг здійснюють соціальні працівники та інші фізичні особи, в порядку визначеному цим законом та іншими нормативно-правовими актами України.
До надання соціальних послуг можуть залучатися волонтери. Порядок роботи з надання соціальних послуг волонтерами, вимоги до їх підготовки, навчання та сертифікації визначаються внутрішніми документами суб’єктів, що надають соціальні послуги, на основі цього закону та ліцензії.
Кваліфікаційні вимоги до соціальних працівників, порядок їх атестації визначаються уповноваженим на це Кабінетом Міністрів України орган центральної виконавчої влади.
Стаття 23. Організація, координація роботи та контроль за наданням соціальних послуг
Центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування співпрацюють між собою, а також з іншими юридичними особами (в т.ч. суб’єктами, що надають соціальні послуги) під час організації надання соціальних послуг.
Центральні та місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень організовують роботу з надання соціальних послуг на відповідній території та здійснюють контроль за діяльністю суб'єктів, що надають соціальні послуги.
Контроль за цільовим використанням бюджетних коштів, спрямованих на фінансування соціальних послуг, здійснюється відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також органами з питань фінансового контролю відповідно до їх повноважень.
Розділ V
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА
ПРО СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ
Стаття 24. Оскарження рішення про відмову, обмеження обсягу або припинення надання соціальних послуг
Рішення про відмову в наданні, обмеження обсягу або припинення надання соціальних послуг державним або комунальним суб'єктом, що надає соціальні послуги, може бути оскаржено до відповідно центрального чи місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, в підпорядкуванні якого знаходиться суб’єкт, що надає соціальні послуги, або до суду.
Рішення про відмову в наданні, обмеження обсягу або припинення надання соціальних послуг недержавним суб'єктом, що надає соціальні послуги, може бути оскаржено до органу, який уклав із суб’єктом договір щодо надання соціальних послуг, або до суду.
Стаття 25. Відповідальність за порушення законодавства про соціальні послуги
Особи, винні у порушенні законодавства про соціальні послуги, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Розділ VIІ
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО
Стаття 26. Участь України в міжнародному співробітництві у сфері соціальних послуг
Україна бере участь у міжнародному співробітництві у сфері надання соціальних послуг.
Розділ VIIІ
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
2. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін з дня опублікування цього Закону:
1) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
2) забезпечити перегляд та скасування міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
3. Внести зміни до таких законів України:
1) у статті 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” (1775-14) (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., №36, ст. 299, №45, ст. 377; 2001 р., №11, ст. 45, №16, ст. 76, №22, ст. 105, №49, ст. 259; 2002 р., №6, ст. 39, №7, ст. 50, №17, ст. 121, №20, ст. 134, №30, ст. 207, №31, ст. 214; 2003 р., №13, ст. 92, №23, ст. 145) слова пункту 68 “професійна діяльність у сфері надання соціальних послуг” замінити словами “соціальний патронаж та соціальне обслуговування”.
2) статтю 24 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” (1775-14) (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., №36, ст. 299, №45, ст. 377; 2001 р., №11, ст. 45, №16, ст. 76, №22, ст. 105, №49, ст. 259; 2002 р., №6, ст. 39, №7, ст. 50, №17, ст. 121, №20, ст. 134, №30, ст. 207, №31, ст. 214; 2003 р., №13, ст. 92, №23, ст. 145) доповнити частиною 6 такого змісту:
6. Зміни до статті 9 цього Закону, внесені Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про соціальні послуги”” (_____-___), набувають чинності з 1 січня 2009 року.
3) у пункт 19 статті 1 Закону України “Про закупівлі товарів, робіт та послуг за кошти державного бюджету” (1490-14) (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., №20, ст. 148; 2003 р., №14, ст. 98; 2004 р., №5, ст. 27) слова “суб’єкт підприємництва” замінити словами “суб’єкт господарювання”;
4) у пункт 4 частини 1 статті 15 Закону України “Про закупівлі товарів, робіт та послуг за кошти державного бюджету” (1490-14) (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., №20, ст. 148; 2003 р., №14, ст. 98; 2004 р., №5, ст. 27) слово “підприємницької” підприємницької замінити словом “господарської”.
4. До приведення у відповідність із цим Законом закони, інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.”
Президент України Віктор Ющенко
Додаток 1
ОТЧЕТ О ПРОВЕДЕННОМ ОПРОСЕ
ПРЕДСТАВИТЕЛЕЙ ОБЩЕСТВЕННЫХ ОРГАНИЗАЦИЙ УКРАИНЫ, УЧАСТВУЮЩИХ В РЕАЛИЗАЦИИ ПРОГРАММ «СНИЖЕНИЯ ВРЕДА»
Ассоциация поддержки гражданских инициатив «КОВЧЕГ», Всеукраинская Ассоциация Снижения Вреда, Всеукраинская коалиция ВИЧ-сервисных организаций Украины при поддержке Международного Фонда Возрождение в июле – августе 2005 года провели исследование по проблемам бюджетного финансирования общественных организаций Украины, работающих в области профилактики ВИЧ/СПИД, в частности реализующих программы «Снижение вреда».
Целью исследования стало определение необходимых изменений к Закону Украины «О социальных услугах» с целью упрощения и увеличения бюджетного финансирования программ профилактики ВИЧ/СПИДа и программ Снижения вреда, реализуемых украинских НПО.
Для проведения опроса при участии экспертов неправительственных организаций по межсекторному взаимодействию в сфере ВИЧ/СПИДа был разработан инструментарий – анкета, содержащая ряд вопросов для представителей общественных организаций.
В анкете вопросы сгруппированы в три блока:
1) определение сферы социальных услуг общественных организаций,
2) определение уровня и механизма финансирования социальных услуг оказываемых общественными организациями, в том числе и за счет бюджетных средств;
3) выяснение мнения представителей общественных организаций относительно реализации Закона Украины «О социальных услугах».
Всего в опросе участвовало 50 представителей (как рядовые социальные работники, непосредственно предоставляющие социальные услуги, так и координаторы проектов) 22 общественных организаций, работающих в направлении профилактики ВИЧ/СПИД и программах «Снижения вреда» из разных регионов Украины.
Опрос проводился среди участников семинаров по различным тематикам, связанным с ВИЧ/СПИД, проводимых в г. Киеве и г.Одессе, а также через рассылку анкеты по электронной почте, с использованием базы данных ассоциации «КОВЧЕГ» и портала www.aids.ua .
Как выяснилось, в ходе опроса сфера социальных услуг неправительственных организаций весьма разнообразна как по целевым группам (см. таб.1), так и по типам оказываемых услуг (см. Табл.2):
Таб. 1
Целевые группы
потребители инъекционных наркотиков 38
женщины секс-бизнеса 30
люди, живущие с ВИЧ/СПИД 21
заключенные 5
ВИЧ-позитивные беременные и их дети 3
медработники 4
учащаяся молодежь: школьники и студенты 9
женщины, в том числе пострадавшие от торговли людьми 6
бездомные взрослые 6
дети улицы 5
МСМ 2
Табл.2
Типы услуг по видам
профилактика поддержка реабилитация
Обмен шприцев 38 Группы взаимопомощи 13 Лечение 3
Информационно-образовательная деятельность 35 Социальное сопровождение 9 Предоставление временного проживания 3
Консультирование по вопросам ВИЧ/ИППП 19 Психологическая помощь 11 Обучение 4
Выдача презервативов, дезинфектантов 23 Юридическая помощь (в основном - восстановление документов) 8
Консультирование специалистов – медиков, юристов, психологов 18 Юридическая защита 4
Обследование на ИППП, тестирование на ВИЧ 8 Социальная помощь – одежда, обувь, памперсы, витамины, медикаменты 9
Информационные услуги по первичной профилактике
Как видно из таблицы основными целевыми группами для общественных организаций, работающих в области профилактики ВИЧ/СПИД, являются: потребители инъекционных наркотиков (ПИН), женщины секс-бизнеса (ЖСБ), люди, живущие с ВИЧ/СПИД (ЛЖВС).
Основными типами услуг, оказываемых общественными организациями, являются услуги, касающиеся всех аспектов профилактики ВИЧ: информирование (в том числе с помощью информационно-образовательных материалов), консультирование (по вопросам ВИЧ/СПИД/ИППП, медицинское, юридическое и психологическое), выдача первичных средств профилактики (таких как презервативы, дезинфектанты), обмен шприцев для ПИН, содействие в обследовании на ВИЧ и ИППП.
Некоторые общественные организации не ограничиваются профилактикой, но практикуют оказание комплексной поддержки целевым группам.
Комплексная поддержка, как вид социальных услуг, состоит зачастую из предоставления психологической, юридической и социальной помощи постоянным клиентам общественных организаций, осуществления социального патронажа и организации работы групп взаимопомощи.
Лишь немногие общественные организации способны на данный момент предоставлять своим целевым группам услуги, связанные с лечением, реабилитацией и ресоциализацией.
Большинство респондентов затруднились ответить на вопросы, связанные с финансированием деятельности общественной организации из бюджетных средств. Из услуг, которые финансируются из бюджета были указаны: тестирование на ВИЧ, частичное финансирование информационно-образовательных материалов, некоторые мероприятия по профилактике ВИЧ, а также обмен шприцев. Некоторые респонденты отмечали такой вклад государства, как предоставление помещения и оргтехники для обеспечения деятельности общественных организаций. Выделение средств из бюджета отмечалось, как целевое финансирование в рамках программы, утвержденной городским советом и в рамках программ поддержки НПО. Возникли сложности с определением видов услуг, из тех, которые могут осуществляться общественной организацией и должны финансироваться из бюджета. При этом процент стоимости услуги, который должен покрываться за счет бюджетных средств, респонденты отмечают от 30% до 100%, что говорит о признании важности бюджетного финансирования деятельности общественных организаций.
О существовании Закона Украины «О социальных услугах», слышали лишь две трети представителей общественных организаций. В своей деятельности практически никто не сталкивался с проблемами, вызванными данным Законом. Те респонденты, которые отмечали наличие проблем, связанных с этим законом отмечали, что проблемой является отсутствие на уровне деятельности общественной организации утвержденного механизма предоставления бюджетных средств НПО.
Результаты, полученные в ходе опроса представителей общественных организаций Украины, участвующих в реализации программ «Снижения вреда», позволяют сделать некоторые выводы:
1. Представители общественных организаций не достаточно компетентны в классификации социальных услуг, оказываемых их организациями.
2. Практика бюджетного финансирования деятельности общественных организаций не является распространенной в Украине.
3. Представители общественных организаций не могут четко определить уровень и механизм существующего финансирования предоставляемых услуг за счет бюджетных средств.
4. Представители общественных организаций Украины признают важность и необходимость бюджетного финансирования услуг, предоставляемых общественными организациями.
5. Недостаточная информированность представителей общественных организаций относительно Закона Украины «О социальных услугах» связана с тем, что его наличие никак не отражается на деятельности общественных организаций.
6. Представители общественных организаций не выражают активности в формировании поправок к Закону вследствие не достаточной вовлеченности в процесс бюджетного финансирования.
Анализ документа Закона Украины «О социальных услугах» в связи с проведенным опросом показывает, что Закон Украины «О социальных услугах» не учитывает в достаточной мере особенности деятельности общественных организаций, участвующих в реализации программ профилактики ВИЧ/СПИДа и «Снижения вреда», что выражается в следующем:
1. В документе Закона Украины «О социальных услугах» не содержится определения «целевых социальных групп», что препятствует адресному восприятию Закона представителями общественных организаций.
2. Существующая в Законе классификация социальных услуг не совпадает с классификацией услуг, оказываемых общественными организациями.
3. Документ Закона не связывает понятие «стандарты социальных услуг», оказываемых «целевым социальным группам» с понятием лицензирования социальных услуг.
Исходя из анализа результатов проведенного опроса, а также анализа документа Закона Украины «О социальных услугах», с целью совершенствования механизмов действия Закона,
ПРЕДЛАГАЕТСЯ:
1. Внести в Закон Украины «О социальных услугах» определения «целевая социальная группа» и «стандарты социальных услуг»
2. Изучить и определить существующие целевые социальные группы и деятельность различных субъектов, предоставляющих социальные услуги, в частности общественных организаций с целью создания стандартизированной классификации видов и типов социальных услуг по каждой целевой группе.
3. Расширить доступ общественных организаций к бюджетному финансированию деятельности, направленной на предоставление социальных услуг путем выравнивания условий получения финансирования между НПО и государственными социальными учреждениями.
4. Привлечь экспертов НПО к разработке стандартов социальных услуг по каждой целевой социальной группе.
Додаток 2
ПРОЕКТ
Вноситься
народним депутатом України
Миговичем І.І.
З а к о н У к р а ї н и
“Про соціальну роботу”
Цей Закон, враховуючи сучасні реалії соціально-економічного та етнокультурного становища і потреби суспільного розвитку України, визначає принципи, напрями і засоби здійснення соціальної роботи, її кадрового та наукового забезпечення. Соціальна робота в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, соціальної справедливості, взаємоповаги між людьми.
Стаття 1. Визначення основних термінів
У цьому Законі нижче наведені терміни вжиті в такому значенні:
волонтер - фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно-корисний характер;
клієнт – фізична особа, яка не може самостійно подолати свої проблеми, вийти зі складних життєвих обставин, реалізувати свої потреби та здібності і тому потребує допомоги від соціальних служб і працівників;
практика соціальної роботи – діяльність соціальних служб і працівників з визначення потреб клієнтів, узгодження плану спільних дій, надання необхідних послуг і консультування, розвитку їхньої самостійності тощо;
працівник соціальної сфери – особа, зайнята у соціальній службі на постійній чи тимчасовій основі;
складні життєві обставини – такі умови, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно (інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку із старістю або станом здоров'я, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо);
соціальна діагностика - процес наукового визначення та вивчення причинно-наслідкових зв’язків, ставлення особи до соціальних цінностей суспільства, вивчення сутності соціальних проблем, котрі утворюють складну життєву ситуацію індивіда, родини, групи;
соціальна корекція - подолання чи пом’якшення вад психічного або фізичного розвитку у дітей, порушень тієї чи іншої функції у дорослих;
соціальна педагогіка – галузь наукових знань і практичних дій, спрямованих на суспільне виховання, формування просоціальної позиції дітей та дорослих, нейтралізацію впливу на них негативних чинників;
соціальна політика – сукупність заходів, спрямованих на забезпечення добробуту громадян та посилення соціальної солідарності, охорону здоров’я, здобуття освіти тощо;
соціальна профілактика - робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки, виявлення негативного впливу на життя і здоров’я людей та запобігання такого впливу;
соціальна реабілітація - відновлення порушених чи втрачених суспільних зв’язків, соціальних функцій, приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із загально визнаними суспільними нормами і правилами;
соціальна робота – галузь наукових знань і професійна діяльність, спрямована на підтримку та надання кваліфікованої допомоги особі, групі людей чи громаді, що збільшує або відновлює їхню здатність до соціального функціонування, сприяє реалізації громадянських прав, запобігає соціальному виключенню;
соціальна сфера – сфера життєдіяльності людського суспільства, що охоплює широку палітру соціального простору – від умов праці, побуту, здоров’я до етнонаціональних та сімейно-шлюбних відносин;
соціальне виключення – реальне або уявне, повне чи часткове вилучення суспільством зі своїх лав однієї особи або групи людей, позбавлення чи обмеження їх доступу до суспільних ресурсів, структур і інститутів;
соціальний працівник –професійно підготовлений фахівець, що має необхідну кваліфікацію у сфері соціальної роботи і надає соціальні послуги;
соціальні послуги - комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя;
соціальні служби - підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і відомчої належності, а також громадяни, що надають соціальні послуги особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги
Стаття 2. Основні засади здійснення соціальної роботи
1. Правову основу соціальної роботи становлять Конституція України, цей та інші закони України, міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також інші нормативно-правові акти, видані на виконання відповідних законів. Правове регулювання соціальної роботи є безпосереднім або опосередкованим, воно стосується як діяльності самих соціальних працівників, прав клієнтів на отримання різного роду послуг, так і дотичне до різних аспектів управління соціальною сферою.
2. Права та обов’язки соціальних працівників визначаються відповідно до Закону України „Про соціальні послуги”, на них також поширюються пільги для працівників відповідної галузі, до якої вони залучені.
3. Громадяни України та особи без громадянства мають право на допомогу соціального працівника згідно з чинним законодавством України та статутними документами соціальних служб.
4. Соціальна робота – це фахова практика, що ґрунтується на системі відповідних теоретичних знань. Вона має за мету забезпечення гуманізму та соціальної справедливості шляхом активізації і підтримки найменш захищених груп і членів суспільства та протидії факторам соціального виключення. Соціальна робота є інструментом реалізації соціальної політики й може здійснюватися через соціальну діагностику, соціальну корекцію, соціальну педагогіку, соціальну профілактику, соціальну реабілітацію та інші механізми.
4. Завданнями соціальної роботи є:
1) розширення можливостей та самостійності клієнтів у подоланні їхніх життєвих проблем;
2) встановлення зв`язків клієнтів з соціальними службами та іншими організаціями, які мають необхідні ресурси, надають відповідні послуги;
3) сприяння розвитку служб, які відповідають потребам клієнтів, та вплив на формування ефективної соціальної політики.
5. Соціальна робота як фахова діяльність виконує такі основні функції:
1) діагностична – вивчення, аналіз та оцінка життєвого поля клієнта (індивіда, групи, громади), оцінка результатів, досягнутих у процесі роботи;
2) прогностична – розробка послідовного плану розв’язання проблеми клієнта або соціальної проблеми в суспільстві з урахуванням можливих альтернатив, перспектив і варіантів змін;
3) організаторська – діяльність соціальної служби та її працівників щодо забезпечення взаємодії всіх учасників та установ, залучених до роботи з клієнтом;
4) комунікативна – встановлення, продовження й припинення необхідних професійних контактів, обмін інформацією;
5) правозахисна – використання законів та правових норм для забезпечення прав і інтересів клієнтів;
6) превентивна – запобігання виникненню негативних життєвих колізій у окремих індивідів і груп ризику;
7) коригуючa – конструктивні зміни в мікросоціумі та системі життєзабезпечення людини;
8) соціально-економічна – задоволення матеріальних інтересів і потреб бідних клієнтів;
9 інші функції (правотворча, дослідницька, навчальна тощо).
Стаття 3. Основні принципи соціальної роботи
Принципами соціальної роботи є:
1) повага до гідності особистості: кожна людина е неповторною та унікальною, що необхідно враховувати соціальним працівникам, не допускаючи жодного прояву зневаги до клієнта. Кожна людина має право на самореалізацію, яка не призводить до порушення подібних прав інших. Соціальна робота несумісна з прямим чи опосередкованим примусом клієнтів до будь-яких дій, навіть на користь клієнта або його близького соціального оточення;
2) пріоритетність інтересів клієнтів: соціальні працівники спрямовують всі свої зусилля, знання та навички на допомогу окремим громадянам, сім'ям, групам, спільнотам та громадам для їх вдосконалення, а також з метою розв'язання виниклих конфліктів та подолання їх наслідків;
3) толерантність: соціальні працівники повинні виявляти терпимість до різних емоційних проявів клієнтів, за будь-яких обставин зберігати рівновагу, сприймати проблеми і обставини клієнтів незалежно від способу життя останніх, їхньої поведінки, соціального й національного походження, статі тощо;
4) довіра та взаємодія у вирішенні проблем клієнта: соціальні працівники співпрацюють з клієнтами, намагаючись розв'язувати будь-які завдання, з якими вони стикаються, найкращим чином з метою задоволення інтересів клієнтів; сприяють добровільній участі клієнтів у процесі надання соціальної послуги, а також максимальній самостійності клієнтів у розв'язанні їх соціальних проблем; створюють доброзичливу атмосферу спілкування з клієнтом;
5) доступність послуг: соціальні працівники надають допомогу кожному, хто звертається до них за захистом, підтримкою, консультацією чи порадою, без будь-якої дискримінації на підставі статі, віку, фізичних або розумових обмежень, соціальної чи расової приналежності, віросповідання, мови, політичних поглядів, майнового стану, сексуальної орієнтації. Право на отримання того чи іншого виду послуг гарантується клієнтам і регулюється відповідним законодавством;
6) конфіденційність: соціальні працівники в будь-якій ситуації інформують клієнтів про те, як забезпечується конфіденційність, для чого вона необхідна, а також про обмеження щодо її дотримання. Обов'язок соціальних працівників полягає в нерозголошенні будь-яких відомостей про клієнтів, за винятком тих випадків, коли це робиться з їх згоди чи у встановленому законом порядку;
7) дотримання норм професійної етики: соціальні працівники сприяють формуванню та реалізації заходів у межах соціальної політики, забезпеченню благополуччя людини, несуть відповідальність за розвиток та використання професійних норм при розв'язанні практичних завдань соціальної роботи.
Стаття 4. Основні різновиди соціальної роботи
1. Соціальні працівники використовують у своїй роботі різноманітні засоби і методи:
1) соціально-економічні (надання натуральної і грошової допомоги; допомога у використанні пільг, компенсацій та виплат; догляд та побутове обслуговування тощо);
2) організаційно-розпорядчі (встановлення регламентів та норм діяльності соціальних служб, консультування клієнтів щодо порядку отримання послуг; ці методи спираються на нормативно-правові документи, регламентуючі акти);
3) психолого-педагогічні (безпосередня взаємодія з клієнтом через механізм соціально-психологічної, педагогічної зміни його поведінки, самопочуття тощо - підтримка, надання інформації, роз'яснення, рекомендації, моральне заохочення та інші форми роботи).
2. Загальними підходами до процесу надання допомоги, якими керуються соціальні працівники у своїй діяльності, є:
1) пряме втручання (догляд, соціально-психологічне консультування, навчання, зміна поведінки клієнтів);
2) опосередковане втручання, спрямоване на зміну середовища, в якому перебувають клієнти (планування, адміністрування, збирання даних, управління, дослідження);
3) комбіноване втручання (сприяння роботі групи, мобілізація, представництво інтересів, консультування, взаємодія з іншими фахівцями).
3. Практична соціальна робота може здійснюватися на трьох рівнях:
1) індивідуальному - вирішення проблеми клієнта шляхом надання йому підтримки та заохочення розібратися у власних труднощах і подолати їх. Процес індивідуальної роботи складається з кількох етапів: встановлення контакту, вивчення та аналіз проблемної ситуації, визначення цілей і завдань співпраці, здійснення запланованого, оцінка досягнутого;
2) груповому – надання допомоги клієнту через передачу досвіду інших для розвитку його фізичних і духовних сил, формування соціальної поведінки;
3) в громаді - передбачає розвиток соціальних зв’язків у селі, мікрорайоні, колективі тощо, організацію системи взаємодопомоги та кооперації певної групи людей, розробку, впровадження та оцінку ефективності різних соціальних програм, що пов’язані з потребами чи інтересами населення.
Стаття 5. Суб’єкти та об’єкти соціальної роботи
1. До суб’єктів соціальної роботи належать держава в цілому, яка здійснює соціальну політику, державні, благодійні і громадські соціальні служби та організації, які надають соціальні послуги, соціальні працівники та працівники соціальної сфери, люди, які переживають складні життєві обставини і бажають їх змінити.
2.Соціальні служби та організації можуть мати різні форми власності та відомче підпорядкування. У своїй діяльності вони зобов’язані дотримуватися вимог цього Закону.
3. Об’єктом соціальної роботи є складні життєві обставини, соціальні проблеми людей, розв’язання яких потребує кваліфікованої сторонньої допомоги.
Стаття 6. Державні стандарти і контроль
1. Мінімальні стандарти практики соціальної роботи для різних її напрямів визначає Кабінет Міністрів України.
2. Практика соціальної роботи підлягає ліцензуванню, порядок і умови якого розробляє і затверджує Кабінет Міністрів України. Ліцензування має на меті гарантування якісного обслуговування клієнтів і їхній захист від несумлінної практики.
3. Контроль за дотриманням стандартів соціальної роботи здійснює Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Стаття 7. Кадрове забезпечення соціальної роботи
1. Здійснення соціальної роботи покладається на соціальних працівників та інших працівників соціальної сфери в межах їхньої компетенції та згідно з чинним українським законодавством.
2. Соціальною роботою можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку. Кваліфікаційні вимоги до соціальних працівників різних рівнів визначає відповідний центральний орган виконавчої влади.
3. Соціальні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом.
4. Соціальні служби створюють умови для забезпечення соціальних працівників фаховою підтримкою (супервізією) через організацію навчання, груп взаємопідтримки, наставництва, стажування тощо.
Стаття 8. Підготовка соціальних працівників та підвищення їхньої кваліфікації
1. Підготовку соціальних працівників різних освітньо-кваліфікаційних рівнів здійснюють навчальні заклади, які мають відповідну ліцензію, видану Міністерством освіти та науки України.
2. Підвищення кваліфікації соціальних працівників здійснюють навчальні заклади, передовсім післядипломної освіти, які мають відповідну ліцензію Міністерства освіти та науки України. Соціальні працівники повинні проходити підвищення кваліфікації не рідше одного разу на п'ять років.
3. Державні стандарти стосовно підготовки соціальних працівників затверджує Кабінет Міністрів України. Відповідність підготовки соціальних працівників державним стандартам і вимогам визначається засновником закладу освіти, Міністерством освіти і науки України, Міністерством освіти Автономної Республіки Крим, міністерствами і відомствами, яким підпорядковані заклади освіти, місцевими органами управління освітою шляхом ліцензування, інспектування, атестації та акредитації закладів освіти у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 9. Науково-методичне забезпечення соціальної роботи
Науково-методичне забезпечення соціальної роботи покладається на відповідні установи Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства в справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти та науки України, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства внутрішніх справ та інших відомств. Координацію цієї діяльності здійснює Міністерство праці та соціальної політики України.
Стаття 10. Атестація соціальних служб і кадрів
1.Соціальні служби незалежно від форм власності й підпорядкування повинні регулярно проходити атестацію, порядок якої визначає Кабінет Міністрів України. Відмова від проходження атестації або рішення атестаційної комісії є підставою для припинення надання службою соціальних послуг.
2. Соціальні працівники підлягають атестації. За результатами атестації визначаються відповідність працівника займаній посаді, рівень його кваліфікації та оплати праці. Порядок атестації соціальних працівників встановлюється Міністерством праці та соціальної політики України.
Рішення атестаційної комісії є підставою для звільнення соціального працівника з роботи у порядку, встановленому законодавством.
Стаття 11. Розв’язання спірних питань і конфліктів у соціальній роботі
1. Спірні питання та конфлікти у соціальній сфері мають вирішуватися згідно з Міжнародними етичними стандартами соціальної роботи та Етичним кодексом спеціаліста із соціальної роботи в Україні.
2. Для розгляду спірних питань і конфліктів у соціальній службі може бути створена відповідна комісія, до складу якої включають як представників трудового колективу служби, так і клієнтів.
3. Виявлення факту неетичної поведінки соціального працівника може слугувати підставою для його звільнення з посади у порядку, встановленому законодавством, відсторонення від безпосередньої роботи з клієнтом, висунення вимоги пройти додаткове навчання.
4. Спори, що виникають у процесі соціальної роботи, розглядаються відповідно до законодавства України.
Стаття 12. Участь громадськості у соціальній роботі
1. До надання соціальних послуг можуть залучатися на добровільних засадах волонтери, які мають відповідний рівень професійно-практичної підготовки.
2. Держава заохочує трудові колективи, благодійні фонди, релігійні організації, ветеранські, жіночі, молодіжні та інші об’єднання громадян до соціальної підтримки найменш захищених груп суспільства.
Стаття 13. Фахові асоціації соціальних працівників
1. Держава сприяє діяльності національних фахових асоціацій соціальних працівників і заохочує їх до участі у розробленні мінімальних стандартів практики соціальної роботи, порядку атестації соціальних служб і соціальних працівників, освітньо-кваліфікаційних характеристик і стандартів підготовки соціальних працівників.
2. Представники фахових асоціацій соціальних працівників входять до складу комісій, що здійснюють атестацію соціальних служб і соціальних працівників, етичних комісій, які розглядають спірні і конфлікті питання у соціальних службах.
Стаття 14. Соціальна робота з конкретними групами клієнтів
Порядок здійснення соціальної роботи з конкретними групами клієнтів (особами похилого віку, дітьми, молоддю та їхніми родинами, особами, які живуть із ВІЛ/СНІД, особами, які зазнали насильства в родині, особами, які звільнилися з місць позбавлення волі, особами з функціональними обмеженнями тощо) визначається відповідним законодавством України.
Стаття 15. Міжнародна співпраця у галузі соціальної роботи
Соціальні служби мають право укладати договори про співробітництво, встановлювати прямі зв'язки із соціальними службами, науковими і освітніми установами зарубіжних країн, міжнародними організаціями, фондами тощо відповідно до чинного законодавства України. Держава підтримує та стимулює таку співпрацю, яка сприяє розвиткові нових методик і технологій у соціальній роботі.
Стаття 16. Відповідальність за порушення у сфері соціальної роботи
1. Порушеннями у сфері соціальної роботи визнаються:
1) порушення принципів соціальної роботи;
2) невиконання соціальними працівниками своїх обов’язків;
3) недотримання стандартів практики соціальної роботи;
4) порушення вимог законодавства стосовно соціальних послуг, освіти охорони здоров’я та ін.
2. Посадові особи і громадяни, винні в порушенні законодавства про соціальну роботу, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Стаття 17. Повноваження органів державної влади у сфері соціальної роботи
1. Кабінет Міністрів України забезпечує виконання положень Конституції і законів України з питань соціальної роботи, спрямовує й координує діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, що здійснюють управління у цій сфері, забезпечує контроль за додержанням стандартів практики соціальної роботи.
2. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади у межах своїх повноважень забезпечують виконання передбачених для них чинним законодавством завдань, здійснюють розробку й реалізацію програм з питань соціальної роботи.
3. Органи місцевого самоврядування та виконавчої влади забезпечують вирішення питань у сфері соціальної роботи, віднесених законодавством до їхньої компетенції.
Прикінцеві положення
1. Цей Закон набуває чинності з дня його опублікування.
2. Ліцензування практики соціальної роботи запроваджується після затвердження мінімальних стандартів практики соціальної роботи, але не пізніше 2010 року.
2. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін з дня набрання чинності цим Законом:
привести у відповідність із ним власні нормативно-правові акти;
вжити інших необхідних заходів щодо виконання завдань, передбачених цим Законом.
3. Внести зміни до таких законів України:
1) статтю 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” доповнити пунктом 67 такого змісту: „67) практика соціальної роботи”;
2) статтю 16 Закону України „Про соціальні послуги” доповнити такими словами: „Ліцензування запроваджується після затвердження мінімальних стандартів практики соціальної роботи”.
4. Центральним і місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування забезпечити у межах своєї компетенції реалізацію завдань і положень цього Закону та керуватися його основними положеннями під час розроблення проектів нормативно-правових актів, проведення заходів у сфері соціальної роботи.
Голова Верховної Ради Литвин В.М.
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України “Про внесення змін до
Закону України “Про соціальні послуги””
Ініціювання підготовки проекту Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про соціальні послуги””, який пропонується до розгляду, стало наслідком виникнення значної кількості проблем, пов’язаних з впровадженням та практичним застосуванням більшості положень Закону України “Про соціальні послуги”, який набув чинності 1 січня 2004 року і предмет регулювання якого є новим для України.
Виходячи з вище наведеного, пропонований законопроект ставить перед собою декілька завдань, основними з яких є:
1) усунення колізій в чинному українському законодавстві, які виникли у зв’язку з прийняттям і набуттям чинності Закону України “Про соціальні послуги”;
2) конкретизація термінів, які визначаються у Законі України “Про соціальні послуги”, і які є важливими для розвитку сфери соціальних послуг в Україні;
3) усунення дискримінаційного підходу до правового регулювання діяльності різних за формою власності та господарювання суб’єктів, що надають соціальні послуги;
Законопроект фактично пропонує нову редакцію чинного Закону України “Про соціальні послуги” від 19 червня 2003 року, №966-15 (Відомості Верховної Ради, 2003 р., №45, ст. 358), яка, перш за все, має на меті часткове приведення його у відповідність з існуючими європейськими стандартами та міжнародною практикою у сфері правового регулювання соціальних послуг. В цьому сенсі, окрім наведених вище завдань, законопроект передбачає:
- конкретизацію переліку та характеристик основних видів соціальних послуг (перш за все, які надаються на професійній основі);
- встановлення чіткого переліку категорій осіб, яким соціальні послуги надаються за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів;
- визначення форм надання соціальних послуг, які підлягають ліцензуванню;
- розширення застосування конкурсної процедури для укладення договорів щодо надання соціальних послуг;
- створення системи контролю за якістю надання соціальних послуг суб’єктами, що надають соціальні послуги;
- узгодження наявної редакції з одними чинними нормативно-правовими актами (зокрема, спеціальними) та внесення змін до інших з метою гармонізації регулюючого впливу.
Проект Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про соціальні послуги”” було підготовлено Асоціацією сприяння громадським ініціативам “Ковчег” (м. Одеса). Законопроект розроблявся з врахуванням інших ініціатив та проектів, які протягом двох останніх років були спрямовані на вивчення практики застосування та збір пропозицій щодо вдосконалення чинної редакції Закону України “Про соціальні послуги” (зокрема, було використано пропозиції, зібрані та узагальнені в рамках Проекту міжнародної технічної допомоги “Розвиток громадянського суспільства у м. Києві та вибраних регіонах”, що виконувався протягом 2003-2004 років за фінансування Європейського Союзу).
Текст законопроекту, який пропонується до розгляду, було створено із врахуванням пропозицій як українських, так й іноземних фахівців-юристів. Серед іноземних експертів – Кароліна Ньюмен (Проект МТД “Розвиток громадянського суспільства у м. Києві та вибраних регіонах”, ЄС) та Наталія Борджелі (Міжнародний центр некомерційного права, США). В якості українських експертів до розробки пропозицій, які лягли в основу даного проекту Закону, були залучені: Любомир Чорній (Проект МТД “Проект підтримки Українського фонду соціальних інвестицій”, ММР Великобританії), Олександр Винников (Проект міжнародної технічної допомоги “Мережа зміцнення громадянського суспільства в Україні”, АМР США), Микола Слюсаревський (Центр комерційного права, АМР США), Наталія Щербата (Вінницька обласна спілка адвокатів) та Сергій Пінчук (Проекту МТД “Розвиток громадянського суспільства в Україні”, ЄС). По завершенню роботи експертної групи узагальнені пропозиції щодо проекту Закону пройшли експертизу Міністерства праці та соціальної політики України і свого часу (жовтень 2004 року) отримали схвальну рецензію його фахівців.
В процесі підготовки тексту даного законопроекту було проведено цілу низку заходів з вивчення досвіду і практики державних та комунальних установ, а також недержавних організацій (в т.ч. благодійних та громадських), які займаються діяльністю з надання соціальних послуг. Зокрема, проводилися круглі столи та фокус-групові дослідження. Проводилося опитування працівників місцевих державних та комунальних соціальних служб, а також активістів місцевих громадських та благодійних організацій, що надають соціальні послуги в різних областях України.
Робоча група, яка працювала над підготовкою пропонованого тексту проекту Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про соціальні послуги””, також провела цілу низку консультацій зі структурними підрозділами органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади, які працюють в галузі соціального захисту населення. Для вивчення
Публікація від 22 грудня, 2005 р.
|
