Наша сторінка на Facebook Наша сторінка у Twitter Наш канал Youtube
підписатися на новини
Email
підписатись
відписатись

Ресурсний центр ГУРТ
ГО Громадянська палата міста Києва
Журнал
Коаліція ГО Покоління демократичних перетворень
Парламентський клуб НУО
Українська гельсинська спілка з прав людини
Портал Громадський простір

 

 ПУБЛІКАЦІЇ -- Інтернет - матеріали


Швейцарія за базар відповіла

   
    Кореспондент ПіКу відвідав першу в країні в'язницю нового ґатунку — українсько-щвейцарську. Тобто зеки там — українські, а гроші на їхнє утримання та реформування закладу — "ґрантові"
    Трошки не та "колючка", трішечки не такі камери, дещо ввічливіша охорона — а у цілому "зовсім не та зона". Уже декілька років під Білою Церквою є "живий приклад" того, як в Україні, щоправда, не на українські гроші, можна розпочати пенітенціарну реформу
    Змістовна передмова до візиту в "зону"
    Пенітенціарна система — у перекладі з латинської — місце для каяття. У сучасній інтерпретації — перевиховна система. Але старий радянський "привид" під назвою — "зона", що його успадкувала й незалежна Україна, ще довго лякатиме наших громадян. В нашій країні й досі існує усталена думка, що людина, яка потрапила до в'язниці — є втраченою для суспільства. Після її повернення у спільноту на колишнього в'язня чекає маса проблем. І ще багато-багато років тавро "зека" супроводжуватиме колишнього ув'язненого. Але з набуттям нашою країною незалежності з'явились люди й інституції, які почали активно обстоювати ідею реформи у пенітенціарній системі — і вже у 1999 році Президент своїм Указом передав Департамент з виконання покарань до цивільного міністерства — Мін'юсту України. Однак, як на мою думку, ця надзвичайно важлива подія обминула життя простих "зеків", цивільна адміністрація так і не з'явилась в українських виправних закладах, натомість фінансування колоній зменшилось. Про уніфікацію національної виправної системи з європейськими стандартами мова, схоже, взагалі не йде. Український парламент, що так багато часу приділяє інтеграції України у європейську спільноту, жодного разу у пленарному режимі не обговорював проблеми пенітенціарної реформи. Проте, як завжди, "допоміг нам закордон"! Цього разу — уряд Швейцарської Конфедерації, котрий ви-ділив доволі великий ґрант на реформування... ні не всієї перевиховної системи, щоб потім, як кажуть, "не шукати країв", а однієї, конкретної колонії — Білоцерківського закладу суворого режиму. Я потрапив туди разом із солідною делегацією: Уповноваженим із прав людини Ніною Карпачовою, Послом Швейцарії в Україні Жаном-Франсуа Каммером, головою Держдепу з виконання покарань Володимиром Льовочкіним. Всі ці поважні добродії приїхали в "зону" перевірити, як на швейцарський кошт в Україні дотримуються права людини.
    "Базару нєт, житуха тут — маліна"
    Навіть перше знайомство із білоцерківсько-швейцарською "тюрягою" залишає досить приємне враження (якщо можна так висловитися стосовно "місць, не надто віддалених"). Особливо розчулюють курчата, яких тут тримають задля поліпшення скромного раціону засуджених. Яйця та м'ясо додають певної пікантності до баланди (щерба зі пшоняної крупи) та до самої пшінки, яка виконує роль "другого". Авжеж, це вам не Нідерланди із її телячим гуляшем (ліричний відступ). А далі нас ведуть до камери із двоярусними "шконками", акуратно заправленими та чистенькими. Раптово спадає на думку, що у Забайкальському військовому окрузі, де я "віддавав борг Батьківщині", білизна була набагато гірша. Далі. Добре пофарбовано і чисто в умивальнику. Особисті речі перебувають у шафах під замочком. Бібліотека, де все "чинно-благородно" — доглянуті та "культурні" ув'язнені переглядають томики Котляревського, Сосюри... Словом, бездоганно... Але щось таки не дає спокою! Метушливий дідусь, котрому ще "хавать і хавать" за навмисне вбивство, натякає: "Ой не все так просто, дорогенькі, не все... і не всім так добре..." і миттю зникає, розуміючи, що "в таборі довгий язик — швидко відріжуть". Та поки вилощений швейцарський посол та інші поважні гості дають інтерв'ю центральним телеканалам, намагаюсь розвідати: а кому ж тут недобре? Молодий дебелий чолов'яга, років під 30, котрий "тягне" за розбійний напад, на пристрасні журналістські запитання дає вельми уникливі відповіді. Мовляв: "Та на порівняння з іншими зонами тут просто круто, що скаржитися. Я задоволений усім". Проте таким, як він, і на інших зонах непогано живеться. Йдемо далі. Тюремний дворик. Тут кипить "будівництво століття".
    Олег СПОРНИКОВ
    

Публікація від 21 жовтня, 2003 р.

Ваша оцінка перспективи вступу України до ЄС:
5 років
10 років
20 років
Ніколи