Наша сторінка на Facebook Наша сторінка у Twitter Наш канал Youtube
підписатися на новини
Email
підписатись
відписатись

ІСАР «Єднання»
Ресурсний центр ГУРТ
ГО Громадянська палата міста Києва
Журнал
Коаліція ГО Покоління демократичних перетворень
Парламентський клуб НУО
Українська гельсинська спілка з прав людини
Портал Громадський простір

 

 ПУБЛІКАЦІЇ -- З української преси


Коні, коні мої воронні

   
    Єдиний з американців товариш Леоніда Брежнєва бізнесмен Хамер колись купив в Ягільницькому заводі на Тернопільщині коня за 230 тисяч доларів. Зараз українські коні також в ціні. Гарний породистий рисак в середньому коштує близько 5 тисяч доларів.
    Україна і коні. Це майже на рівні державного символу. Це національна гордість, традиції. Це щось святе! Нажаль, мушу додати дієслово минулого часу – було. Ми зрадили вічних помічників. Доба “розвинутого” соціалізму та паплюження вічних цінностей внесли істотні зміни в саме існування конярства. Чимало біди зробив науково-технічний прогрес. Помінялися роль і значення коней. Це призвело до різкого скорочення поголів'я. В кінці 80-х у порівнянні з 1953 роком кількість коней в Україні скоротилася більше ніж у три рази. Однак життя показало, що навіть найвищий рівень механізації не здатен замінити коня. У сільському господарстві для внутрішніх перевезень кінь просто незамінний і обходиться значно дешевше ніж трактори та автомобілі. Підраховано, що використання працюючого коня забезпечує економію пального до 2-3 літрів на день. А екологічна складова! Сьогодні саме життя змусило згадати про коня.
    Породи
    Зараз в Україні розводять п’ять основних порід коней. Не так давно затверджена українська верхова і новоолександрівська ваговозна. Традиційні – російська рисиста, орловська рисиста, чистокровна верхова. Цього вистачає. В меншій кількості присутні гуцульська, торійська, поні, арабська, будьонівська, тракененська. Створювати нові породи немає сенсу – треба займатися удосконаленням існуючих. Тому що іноземні покупці ставлять дуже високі вимоги до стану коня, до характеристик породи. Висококласних племінних спортивних коней, які підготовлені належним чином, пройшли спортивний тренінг продають за кордон за досить високими цінами. Щоправда треба визнати їх кількість незначна.
    Попит на коней час від часу змінюється. Від того залежить і ціна. Раніше цінилися рисисті коні. Зараз попит на них трохи впав. Більше купують спортивних. Три-чотири роки тому висока ціна була на ваговозних коней. Якщо казати про вартість вирощування, то висока вона у верхових коней, у рисистих менше. Ще менша у ваговозних.
    – Тенденція до зростання поголів’я коней в Україні відмічається з 1991 року, – розповів фахівець Мінагропрому Леонід Карпович Гнап. – В поточному році за підрахунками фахівців воно складає близько 800 тисяч голів. Основний потенціал селекційно-племінної роботи розміщений на 16 кінних заводах та 160 конефермах. У приватному секторі кількість поголів’я різко зросла з 27 тисяч коней у 1990 році до 400 тисяч зараз.
    Найбільший приріст коней спостерігається в західній Україні. Їй це більше притаманно. “Споконвічних працівників” здебільшого розводять приватні власники в сільській місцевості для господарських потреб. Але крім того, створено декілька нових заводів. На Вінниччині, “Орловщина” в Дніпропетровській області, “Олімпійський” в Миколаївській. Купують коней заможні приватні власники. Ці люди мають по два-три й більше коней. Зараз це модно, престижно. Таких прикладів чимало в Житомирській, Черкаській, Кіровоградській, Донецькій областях. Там, безумовно створені висококласні ферми з цінними породами молодняку. Скільки купують заможні люди для приватних конюшень – секрет. Точніше сказати – цього ніхто не знає. Ніякої статистики не ведеться. Хочеться сподіватися, що згодом цих коней не викинуть на м’ясо чи вулицю, як це сталося з деякими породистими собаками.
    Продаж коней на м’ясо в промислових обсягах зараз припинена. Причина суто економічна – це не вигідно. У 70-ті під ніж за кордон щороку відправляли 10 тисяч голів м’ясних коней. Багато купували італійці. У 90-тих роках продавали вже біля двох тисяч голів. Протягом останніх трьох років статистичні служби Мінагропрому навіть не мають відповідних граф у звітності.
    Основними поліпшуючими породами є українська верхова, орловська, російська. В гірських районах Карпат незамінна гуцульська. В удосконаленні порід ведуча роль належить кінним заводам і племінним конефермам. Останні є основними постачальниками жеребців для робочого користування. На кінних заводах зосереджене найбільш коштовне поголів'я коней основних поліпшуючих порід.
    Українські верхові коні користуються попитом не тільки в країні, але і за кордоном. За останні 15 років з кінних заводів України на племінні і спортивні цілі було продано близько 2 тисяч голів молодняку, в тому числі на експорт в Німеччину, Італію, Голландію.
    Історія
    Ще в середині 18-го початку 19-го століть в благодатних степах на південному сході України були створені найбільші в державі військові і державні кінні заводи: Деркульський, Стрелецький, Лимаревський, Новоолександрівський, Привальський. Усі вони відіграли дуже важливу роль у розвитку верхового конярства і галузі в цілому. У 1888 році в Полтавській області був створений знаменитий Дубровський кінний завод, що зробив вплив на становлення і розвиток рисистого конярства. Ведучим у країні по розведенню чистокровних коней став Стрелецький завод. За довоєнний період тут було вирощено 6 переможців Великого Всесоюзного трирічного призу (Дербі), стільки ж власників Головного призу для коней двох років, 10 переможців Великого трирічного призу і 4 власника призу СРСР. Знаменитому скакуну Будинку вперше в країні привласнили звання «тричі вінчаний» за перемогу в головних традиційних призах у 2-х, 3-х і 4-х літньому віці. Перлиною рисистої породи є Дубровський завод. З ним зв'язані найвищі досягнення в розвитку й удосконаленні орловської і російської рисистих порід. Тут вирощено 9 власників Великого Всесоюзного призу (рисисте Дербі), що є рекордом для кінних заводів країни.
    Найстаріший в Україні Деркульський кінний завод є одним з ведучих по розведенню чистокровних і українських верхових коней. Великих успіхів у вирощуванні чистокровних коней досяг Дніпропетровський кінний завод. З 1980 по 1990 роки тут були вирощені висококласні коні, що стали власниками більш 40 традиційних і міжнародних призів. Ведучим у країні по розведенню важковозної породи є Новоолександрівский завод, де була виведена нова важковозна новоолександрівська порода. Завдяки високим показникам в розвитку племінного конярства завод тричі виходив переможцем у Всесоюзному конкурсі.
    Методом складного схрещування створена нова порода – українська верхова з високими племінними і спортивними якостями. На конях цієї породи спортсмени були кількаразовими переможцями і призерами всесоюзних і міжнародних змагань найвищого рангу, включаючи чемпіонати Європи, світу й Олімпійські ігри. Племінне ядро цієї породи зосереджене в Деркульському, Дніпропетровському, Лозовському, Олександрійському і Ягільницькому кінних заводах.
    Питання
    – Селекційно-племінна робота на кінних заводах України ведеться на належному рівні, не дивлячись на численні фінансові проблеми, – поділився своїм баченням галузі голова корпорації “Конярство України” Ігор Павлович Горошко. – Наші коні можуть конкурувати на міжнародному ринку. Великим попитом користуються коні української верхової породи. Що стосується стану заводів, треба сказати, поголів’я не зменшується, не дивлячись на …
    – Що треба зробити? Сказати важко. Розвитку конярства не сприяє, насамперед, економічна ситуація. Все тримається на ентузіастах. Недостатньо грошей виділяється державою на селекційну роботу. Немає в Україні науково-дослідницького інституту конярства. Щоб покращити стан поголів’я треба провести обстеження усього маточного поголів’я не залежно від форм власності господарства. Також зробити оцінку молодняку, завезення жеребців за імпортом. Вкрай необхідні більш жорсткі випробування коней на іподромі.
    Іподроми
    В Україні чотири іподроми. У Києві, Харкові, Одесі і Львові. Львівський іподром – найвищого класу. Він облаштований зеленою скаковою доріжкою на рівні європейських стандартів. Проте нині й цього багато, тому що поголів’я немає й тренінгів також. Іподроми були завантажені при Союзі, коли на випробування поступало поголів’я з Росії, Білорусії, були постійні обміни, змагання. Столичний іподром задіяний на дві третини, а Харківський і Одеський на 50 відсотків.
    Фахівці зауважують, що остання ланка вирощування рисистих – це іподром. Гине іподром, гине і порода. Тренінг та іподромні іспити коней є важливою складовою частиною племінної роботи. Їх ціль – розвиток і удосконалення фізичних, спортивних, швидкісних якостей.
    Якщо відверто, до коней Київського іподрому нікому немає діла, окрім наїзників та конюхів. Все тримається на голому ентузіазмі. Перегони не проводяться протягом невизначеного часу. Це означає початок кінця. Так було у Львові, Петербурзі. Іподром – це своєрідна лабораторія, де оцінюють коней. Походження коня може бути чудовим, а працездатність низькою. Це суто індивідуальний показник для кожної тварини. Саме тому жоден фахівець сам не може оцінити коня. Після випробувань залежно від показників визначають подальше використання коня – у продаж чи на конезавод із племінною метою. Щоб виростити висококласного коня має бути гарне годування, ветеринарне обслуговування і тренінг. Перші дві складові зараз хромають на обидві ноги. А швидкість, прудкість – найважливіші ознаки рисистої – розвиваються тільки в змаганнях. Не буде іподрому – значить не проходить випробовування коней. А без оцінки на селекційний клас у нас, в українців не буде права на виробника.
    В цій галузі не можна вести роботу замкнено. Вона потребує всебічного вивчення, обміну досвідом з колегами, постійним спілкуванням з іншими заводами. Тоді зможемо конкурувати з кінними заводами світу, мати міжнародний еталон. Галузь дуже специфічна й потребує особливих знань, які не завжди отримаєш в учбовому закладі. Потрібна постійна робота по удосконаленню. Хочеться сподіватися, що кінна галузь України немов відродиться з попелу...
    МИХАЙЛО ГОРОДЕЦЬКИЙ
    

Публікація від 29 жовтня, 2003 р.

Ваша оцінка перспективи вступу України до ЄС:
5 років
10 років
20 років
Ніколи