Ландшафтна архітектура: повернення із забуття

   
    Не так давно спеціальність інженера з ландшафтного проектування майже зникла з державного реєстру. Хтось “на горі” вирішив, що вона зайва. Але життя довело інше. Сьогодні ця професія знову відроджується. Доказів тому багато. В Національному аграрному університеті вже навіть створена кафедра дендрології та ландшафтної архітектури.
    Організаторами багатьох наукових заходів виступають львів’яни, зокрема Львівський державний лісотехнічний університет. Цей заклад проводять учбову й наукову роботу в галузі ландшафтної архітектури та садово-паркового господарства.
    - У 1969 році у нас відбувся перший випуск ландшафтних інженерів, - розповів проректор Львівського лісотехнічного університету Григорій Криницький. – Потім були роки забуття, і ось ми знов набираємо студентів. Є вже навіть конкурс – два чоловіки на місце, а також ми почали отримувати заявки на цю спеціальність. Того ж вечора Григорій Томкович на власні очі переконався, що спеціальність ландшафтного архітектора затверджено Міносвітою, звідки він “прилетів” й розповів про радісну новину.
    Перша у світі конференція з ландшафтної архітектури проходила в Шотландії. У стінах Київського аграрного університету семінар став другим і посіяв надію на реальні практичні дії з садово-паркового проектування. Щоправда й тут львів’яни внесли певні корективи. Як уточнив віце-президент об’єднання ландшафтних архітекторів країн СНД Анатолій Жирнов, сам, до речі, ще донедавна житель Львова, в минулому саме з ініціативи лісотехнічного університету було проведено шість зустрічей, де піднімалися проблеми ландшафтних насаджень.
    В середині сімдесятих, відомий англійський письменник Джеймс Олдридж, що гостював тоді у Києві сказав, що більш за все його вразили мальовничі природні краєвиди столиці. Цю історію, віддаючи таки належне українським архітекторам і будівельникам, на семінарі пригадав директор Інституту містобудування Микола Дьомін, котрий був гідом англійця. Справді, на Україні дуже красива природа. Напевно саме тому багато письменників порівнювали її з квітучим садочком. Але з часом шкідливий вплив науково-технічного прогресу зробив свою «чорну» справу. Особливо це стосується великих міст, котрі іноді називають паразитами біосфери. Для прикладу, до 20-ого століття в Києві та навколо нього було більше 200 (!) річок. Замість восьмисот тисяч гектарів зеленого покрову сьогодні маємо близько двохсот тисяч. На одного киянина приходиться всього 4,5 метра зелених насаджень. Більшість парків в занедбаному стані, чому сприяє розподіл на міські й державні. І це лише деякі з проблем. Мабуть злукавили виступаючі на семінарі москвичі, які казали, що ландшафтна архітектура України завжди була для них прикладом. Так природа у нас багата, але за останнє десятиріччя бездумна техногенна діяльність людини, що накопичувалася роками, дає про себе знати. До того ж, все відносно. Зараз Росія, наприклад, випереджає нас на законодавчому рівні. Там вже розроблено закон «Про охорону зелених насаджень», введено визначення зеленого фонду міста, проводяться моніторинги ландшафтних насаджень. Разом з тим, на реальне становище це поки що ніяк не впливає.
    - Криза озеленіння не супроводжується вибухами, вона розвивається безшумно, - загострив проблему головний спеціаліст Моспроекту Володимир Машинський, – Але те, що його брак особливо впливає на здоров’я дітей, доводити, напевно, не треба. Зараз Москва в значно гіршому стані. Лише шість відсотків її території є в більш-менш нормальному екологічному становищі. Чомусь ми забуваємо, що завдяки озеленінню шкідливий вплив можна знизити на 40-50 відсотків. Законодавча база існує, так, але це теорія, а треба діяти.
    Цікаво, з болем – відчувалася небайдужість до рідного міста – розповідали про Львів фахівці Львівської політехніки Тетяна Максим’юк та Микола Бевз. Адже саме тут у другій половині 16 сторіччя було закладено один з перших у Європі парків – нині парк Івана Франка. Львів 18 століття – це місто-сад. Та з часом місто розбудовувалося і багаті природні ландшафти поступалися місцем бруківці, а згодом – бетону, асфальту, склу. Дійсно, втрачаємо природу. І саме задача ландшафтних архітекторів робити так, щоби нові забудови органічно поєднувалися з краєвидами. Тому роботи у спеціалістів садово-паркового господарства вистачає. Адже ландшафтна архітектура – це не лише красота міста, але й здоров’я його мешканців.
    
     Михайло Городецький
    

Публікація від 29 жовтня, 2003 р.