НеВІЛіковні

   
    Темою СНІДу мені, так чи інакше доводиться займатися усе своє професійне життя. Пам’ятаю, вперше почув про це ще у 1987 році. Тоді мені, журналісту багатотиражної газети великого підприємства, яке потужно працювало на потреби радянської оборонки, ця проблема здалась якоюсь містечковою. Екзотичні лікарі – геї, які уявлялися вигнанцями соціалістичного суспільства, привозили ВІЛ - інфекцію звідкись з Африки, неначе спеціально для того, щоб зіпсувати щільні ряди комсомольців, в яких і так „сексу не було”. Та вже незабаром стало зрозуміло, що „не все так добре в нашому королівстві”. І пізніше, коли зустрічався із першими лікарями, з обласних центрів боротьби зі СНІДом, і, нині хутко зниклим десь у затишку свого політичного притулку колишнім головою Нацкому з профілактики СНІДу – Івасюком, і власне носіями ВІЛу, мені усе більше ставало зрозумілим, що ця жахлива хвороба надовго оселилася в нашій країні. І дедалі більше я усвідомлював, що корені проблеми, у нас, на відміну від усього світу, зовсім іншого ґатунку – а саме: соціального, тісно переплетеного із ін’єкційної наркоманією, „ширкою”, кублами, нестатками, безкінечною тяганиною по чиновницьких кабінетах тих, хто справді хоче щось змінити, грантами, які замість реальних справ витрачаються на безкінечні тренінги – семінари і так далі...
    
    СНІД - не спіть
    Гортаючи пожовтілі від часу сторінки „Звіту за окремим дорученням Кабміну від 2 вересня 1997 року № 14489/86”, у якому убористим кеглем, доповідано про великі досягнення нашої держави у боротьбі із „чумою ХХ століття”, зловив себе на думці, про дві неприємні речі: в Україні тих часів займалися принаймні окозамилюванням, це „тягнуло” хоч на якусь діяльність і приносило свої, нехай інколи незначні, але плоди. І думка номер два, була набагато сумніша – наразі й цим себе не утруднюють. Деякі з великих борців за щастя інфікованого народу, зникли в небуття, як от згадуваний на початку політемігрант пан Івасюк, а дехто перейшов, як кажуть на комерційні рейки. І у затишку шкіряних крісел своїх приймалень, так би мовити „зменшує шкоду” носіям та хворим... звісно не безкоштовно. Розумієш, шановний читачу, я не хочу виглядати циніком, у цій ситуації це гріх, але я хочу, щоб Україна, принаймні не відлякувала інший „цивілізований світ”, своїм пандемічним статусом щодо ВІЛ – інфекції, при цьому роблячи вигляд, що „не все так погано у нашому домі”. А епідемія СНІДу у нас буяє, ще з того ж таки 1997 року. Тоді, одна із небагатьох ентузіасток своєї справи, директор СНІД – відділення НДІ імені Громашевського, Алла Дмитрівна Вовк, у телеінтерв’ю програмі „Правочин”, яку я тоді присвятив проблематиці ВІЛ, розгулюючи лаврською СНІД – лікарнею у принесених з дому капцях, і ледь не за свій рахунок, купуючи ліки своїм небезпечним пацієнтам, благала „розповісти по телевізору” про те, наскільки ж відрізняються офіційні цифри від даних ВООЗ і чому це відбувається. Саме від неї я вперше почув тоді про те, чому так різко зростає кількість ВІЛ-інфікованих. І чому на 98% - це ін’єкційні наркомани із погрожуючою динамікою зростання чисельності. Про це мені розповідали й самі ВІЛ – носії. Одна з них Таня, так емоційно пояснила прямо в камеру: „ та плювати, на те, що ширка (примітивний хімічний наркотик, що його виготовляють у наркокублах і „пробують на смак”, прямо із спільного цебрика – всі й хворі й здорові – прим. О.Ч.) заражена, коли треба уколотися й забутись...”. От вам, шановні читачі й усе пояснення, і не тут треба офіційної статистики, досліджень, конференцій...
    
    Сувора сучасність
    З тих пір, багато часу сплило, ситуація в нашій країні не покращилась, а подекуди й погіршилася. Так само лякають цифри. Майже 106 тисяч українців отримало страшний діагноз ВІЛ – інфікованого. Лише у вересні цього року від захворювання на СНІД – загинуло – 133 людини, з них 8 діти. СНІД сьогодні – це одна з найбільш небезпечних хвороб, яка негативно впливає вже на соціальний розвиток держави. Протягом останнього часу ми маємо найвищі в Європі темпи збільшення кількості ВІЛ-інфікованих – понад 7 тисяч нових випадків щорічно. Тими ж самими, що й у згадуваному 97-мому, залишаються причини розвитку епідемії. Вже даються взнаки й її наслідки: так само, як і в інших країнах з високим рівнем поширення ВІЛ через брудні наркотики, у нас це призводить до найбільш агресивного і бурхливого розвитку епідемії. Зароджується й небезпечна „друга хвиля”: коли хвороба передається через статеві стосунки. Вона спостерігається впродовж останніх двох років. На думку експертів Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України: „серед причин, що сприяють „здійманню” цієї хвилі, поширення комерційного сексу в крупних містах, безладні статеві стосунки і відносно низький рівень використання презервативів.” Та все ж таки інтуїція підказує, що знання кондомів річ, може й важлива, але не найголовніша у сьогоднішній Україні. Є на мій погляд й більш важливі причини...
    
    Закордон не видасть...
    У всьому світі на боротьбу із СНІДом виділяється чимало коштів. Правління одного лише Глобального Фонду по боротьбі зі СПИДОМ, туберкульозом і малярією, на цей рік затвердило 623 мільйони доларів на нові гранти, спрямовані на виконання програм для боротьби з трьома найбільш розповсюдженими і небезпечними захворюваннями у світі. Таким чином, загальна сума затверджених проектів сягає 2,1 мільярди доларів. Американський Президент Дж. Буш, пообіцяв додати до цього Фонду ще 15 мільярдів, як внесок „багатих”. Та усього 9 відсотків від цього пирога отримає Східна Європа, а ще невідомо скільки з них – країна лідер європейської пандемії - Україна. Але і ці гроші розподіляються іноземними донорами переважно серед громадських організацій, котрі працюючи ніби задля „шляхетної справи”, все ж значну частину цих коштів витрачають „на власні потреби”. Це малоефективні тренінги, семінари, конференції, навчання, поїздки, моніторинги, стажування, закупівлі оргтехніки, веб-сайти та інші „витрати проектів”, після яких, безпосередньо ВІЛ – інфікованому наркоману, мало що залишається. І лише завдяки суворому контролю за виконанням грантів, а ще у зв’язку із залученням до справи організацій, котрі об’єднують самих хворих, закордонним благодійникам вдається таки у цьому сегменті „третього сектору”, активізувати зусилля організацій та благодійних фондів, які щонайменше консультативну та інформаційну допомогу для ВІЛ-інфікованих і хворих надавють. Зовсім кепсько виглядають справи, коли діло доходить до допомоги у лікуванні та утриманні хворих. Тут НУО зовсім немає чим похвалитися. Наскільки мені відомо, притулки для наркозалежних, наприклад, утримують в Києві деякі релігійні організації, такі наприклад, як євангельські християни – баптисти. Та й те сказати - їхні методики лікування, засновані на принципі: „святе письмо читай й просвітлієш”, інколи викликають великий сумнів не лише у наркоманів. Отже маємо ситуацію, коли обов’язки по безпосередньому лікуванню й догляду ВІЛ – інфікованих знову ж таки лягають на державний бюджет.
    
    Бюджет не з’їсть.
    Після ліквідації неодноразово згадуваного Національного комітету з профілактики наркоманії та захворювання на СНІД, виконання Державної програми профілактики ВІЛ/СНІДу в Україні на 2001-2003 рік, в Україні покладене на Міністерство охорони здоров’я. Котре однаково погано охороняє здоров’я як пересічних громадян, так і хворих на СНІД. Механізм же байдужого ставлення до ВІЛ – інфікованих, які від пересічних громадян відрізняються тим, що вмерти можуть від звичайної нежиті, описаний був, ще у звіті ліквідованого комітету від 02.09.1997. У якому цілий державний орган не зміг „дати об’єктивну оцінку адекватності витрат реальним потребам” сьогодення. Так воно тягнеться й досі. Інші компенсаційні механізми для СНІД – хворих, що передбачені численними актами державних органів, взагалі перетворилися на фіговий листок, котрим прикривається державне безсилля допомогти цій категорії громадян. Ну справді, чи міг би всерйоз розраховувати хтось із хворих, підтримати своє здоров’я на компенсацію від урядової постанови № 2026 від 18 грудня 1998 року, яка називається ”Порядок відшкодування за використання крові та інших біологічних матеріалів для наукових досліджень”. Нею, без жартів, передбачені такі, наприклад компенсації: за 100 мілілітрів крові - чотири неоподатковуваних
    мінімуми доходів громадян (70 грн); за дачу 1 мілілітра кісткового мозку - 34(!) гривні; за 10 мілілітрів спинномозкової рідини - теж сімдесятка,
    а ось за 1 порцію еякуляту сперми - знову ж - 34 гривні. Та на ці гроші не вилікуєш рани й від самих процедур здачі „біоматеріалів”. (Виключення становить остання позиція (чорний гумор – О.Ч.) І таких по – суті своєї нікчемних постанов, наказів, законі, на жаль, ще багато у житті ВІЛ – інфікованих українців. Починаючи від положень самої Державної програми профілактики ВІЛ/СНІДу. На аналіз виконання, а правильніше сказати НЕВИКОЛНАННЯ якої просто шкода журнальної площі.
    
    Діагноз
    25 – 27 листопада, у Варшаві відбудеться X Міжнародна конференція “Людина, що живе із ВІЛ/СНІД, у родині та суспільстві”. І там, Україні знову прийдеться червоніти за дві неприємних речі: за відсутність прогресу у боротьбі із „чумою ХХ століття” і за те, що наша держава нічого задля того прогресу не робить...
    ОЛЕГ ЧЕРКАСЬКИЙ (Спорников)
    
    Позитив у наркожитті регіонів:
    • Мер міста Вінниці, у цьому році, виділив 14 000 гривень для програм обміну шприців.
    Негатив у наркожитті регіонів:
    • У Полтаві, цього року, різко зросли ціни на ширку - якщо в квітні ціна 1 куба складала 5-6 гривень, то до осіню „задоволення” коштувало 10 гривень, а в даний час 12 - 14 гривень. Разом з тим помітно погіршилася її якість (почали багато розбавляти) - у результаті наркомани, чия доза була 1-2 куба за одну ін'єкцію. відтепер для досягнення бажаного ефекту змушені колоти до 5 кубів.
    Жахлива статистика
    • За відносно короткий час, відколи були діагностовано перші випадки СНІД, його збудник - вірус імунодефіциту людини /ВІЛ/, вразив більше 50 млн. людей і став причиною смерті майже 18 мільйонів. Щороку інфікується приблизно 5,6 млн. осіб, з них половина - це молоді люди у віці 15-25 років та 600 тисяч немовлят, інфікованих з моменту народження. Вважається, що кожен 100-й дорослий житель нашої планети вже інфікований ВІЛ.
    • В Західній Європі нараховується близько 520 тисяч осіб з ВІЛ/СНІДом, хоча, за оціночними даними ВООЗ, реальна кількість ВІЛ-інфікованих може бути в декілька разів вища.
    Кумулятивна кількість випадків ВІЛ - інфекції, захворювання СНІД, смертельних випадків (з 1987 року)
    

Публікація від 12 листопада, 2003 р.