Наша сторінка на Facebook Наша сторінка у Twitter Наш канал Youtube
підписатися на новини
Email
підписатись
відписатись

Фонд Країна Добродій
Газета Нова Доба - видання про Київ і столичну область
Парламентський клуб НУО
Українська гельсинська спілка з прав людини
Портал Громадський простір

 

 ПУБЛІКАЦІЇ -- Преса про проект Парламентський клуб НУО


Публікація в журналі ПіК про хід проекту

   
    Олег ПУСТЕЛЬНИК (02.11.2003 № 42)
    З чим пов'язана діяльність так званих НУО — неурядових громадських організацій — пересічні громадяни уявляють доволі невиразно. Одні їх називають фондами, інші — г'рантоїдами, треті — не називають ніяк, бо взагалі не знають, що це таке. (А відповідно — і з чим його їдять.) І якщо перші і другі по-своєму мають рацію, то треті потребують елементарного лікнепу. Так, про всяк випадок. А що як знадобиться?
    
    Минулого тижня сталися дві симптоматичні події у житті українських НУО. По-перше, Кабінет Міністрів запропонував прийняти постанову про створення спеціальних рад неурядових організацій при всіх органах виконавчої влади — починаючи від адміністрацій районів і до власне Кабміну. По-друге, у Верховній Раді почав діяти "Парламентський клуб НУО". Можливо, саме факти і є приводом розібратися, за якою ознакою формується імідж "поганих" і "гарних" хлопців українського третього сектору... "Почесні донори України" Спочатку про тих, хто за чий рахунок існує. Безоплатне вливання власного капіталу в чужу країну, на перший погляд, свідчить про безкорисність держави-донора. Але насправді в цьому є особливий, далекоглядний хід благодійника. Мати злиденного, голодного, лютого сусіда в себе "під боком" набагато небезпечніше, аніж це можна собі уявити. Тому й працюють в Україні донорські організації. Пріоритетним напрямом для їхньої матеріальної підтримки є так званий третій сектор, тобто неурядові недержавні організації. Роль останніх в українському суспільстві (на відміну від західних країн), полягає переважно у тому, щоб бути безпосереднім контролером за владою, спостерігачем так би мовити суспільних процесів. Донори витрачають величезні суми на ці цілі. Наприклад, за відомостями за 2002 рік, найкрупніша донорська організація в Україні — фонд "Відродження" — витратила на свої 957 проектів — 6 155 445 доларів. А повний обсяг донорської допомоги взагалі важко підрахувати. За різними оцінками, він сягає від 75 до 130 млн. доларів. Інше питання, наскільки ефективно використовуються ці гроші? І на які проекти? Фонди бувають різними... У тих, хто мало знайомий з діяльністю українських неурядових організацій — тих самих, що живуть за рахунок донорської допомоги — може легко скластися думка, що це нескінченна вервиця тренінгів-семінарів, закордонних поїздок та стажувань, які ніяким чином не відбиваються на буденному житті українського громадянина. Певною мірою так воно і є. Проте найперше свідчення того, що громадський сектор набуває в Україні зрілого віку — спроби залицяння уряду до цієї, вибачте на слові, ще незайманої дівчини. Безперечно, що серед строкатого простирадла українських НУО, трапляються й такі, що їх, після отримання чергового ґранта, днем з вогнем не розшукати. Але, як це не дивно, наразі це скорше виняток, ніж правило. У "третьому секторі" сформувалися серйозні гравці, не рахуватися з якими не можуть собі дозволити в тому числі й державні структури: Центр ім. Разумкова, Комітет виборців України, численні "мозкові центри", дослідницькі та лобістські організації. Деякі з НУО провадять якнайсерйозніші проекти за участю органів державного управління. Такі як, наприклад, згадуваний на початку цього матеріалу "Парламентський клуб НУО" — спільний проект Фундації "Чинність закону", Фонду "Євразія" та парламентського комітету з державного будівництва. Протягом року цей клуб, так би мовити, зводитиме між собою народних депутатів та громадські організації, які таким чином спробують лобіювати інтереси тих груп населення, що вони представляють, — а це й діти, і жінки, й інваліди, і навіть ув'язнені. Президент клубу, він же голова парламентського підкомітету з питань законодавства про вибори та громадські організації Володимир Бондаренко стверджує, що "причиною для зміцнення українського третього сектора є наявність широкого плюралізму в самих настроях людей". Нацарював і втік... Втім, чимало у громадському співтоваристві і таких, що ганьблять і дискредитують перед грошовитими донорами світлу ідею НУО. Якщо не брати до уваги, з дозволу сказати, НУО, які щедро оплачують з позабюджетних фондів, фінансують бізнес-структури, клани, окремі вітчизняні багатії, і тому апріорі не можуть бути ГРОМАДСЬКИМИ, то побачимо, що у нас досить багато ще таких товариств, основна мета яких "зрубати капусти" із простакуватих іноземців. Тут слід сказати, що міжнародні організації, які діють на території України, переважно роблять справді корисну і шляхетну справу, але, здебільшого, погано знаючи українську специфіку, часто-густо піддаються на гарно виписані ґрантні заявки та ретельно розроблені "аплікації". Однак це не найбільша їхня проблема. На роботу в міжнародні донорські структури в іпостасях менеджерів проектів, експертів та консультантів інколи потрапляють деякі українські громадяни, які вже "напрацювали певний досвід" в іноземних компаніях, набули також і зв'язків, і "специфічних знань менталітету своїх закордонних керівників". І все це було б добре, якби не два найважливіші чинники: по-перше, у переважній більшості це люди, які не є фахівцями з того широкого кола питань українського життя, що притаманні діяльності донорів, по-друге, це громадяни (я сподіваюсь, що йдеться про меншість), котрі до нового призначення гарно вивчили, що таке "відкати" і подяки у вітчизняному розумінні цього слова. Так ось, "завдяки", зокрема, й подібній діяльності, на українській ниві громадських організацій часто-густо більшає будяків-одноденок, не сповнених суспільним навантаженням, не кажучи вже про кількість членів та проектів. Адже, за різними джерелами, в Україні діють 18 тисяч громадських організацій! При такий кількості тих, хто опікуються нами, ми з вами, шановні читачі, могли б як вареники в макітрі кататися. ...Словом, у нашої місцевої виконавчої влади, яка, згідно з проектом урядової постанови, незабаром мусить прямо-таки обсістись громадськими радами, котрі складатимуться з НУО та контролюватимуть її дії, є широкий вибір. Залишається тільки сподіватись, що ці "засідалівки" не перетворяться на ще один буденно-формальний захід, що жодним чином не впливатиме на процес "покращення прийняття державних рішень". Котрий так добре розробив ще на початку ХХ століття Арнольд Бентлі — ідеолог і засновник "теорії зацікавлених груп". Завдяки якій на Заході вже давно побудоване оте саме громадянське суспільство та верховенство права, якого ми всі так прагнемо... Чи ні?
    Скорочена версія
    

Публікація від 4 січня, 2004 р.

Чи вважаєте ви за необхідне реформувати ООН?
Так
Ні
ООН потрібно ліквідувати, а не реформувати