Як зустрінеш новий рік...

   
    Ще за радянських часів наш народ крадькома побоювався „круглих дат”. Згадайте, понеділок був названий – важким днем, не за недільне „відтягування”, а за раптові реформи, що їх завжди влаштовувала нам рідна радянська влада. Лякали нас і початок місяця, і навіть його середина й інші дні, коли у нас могли розпочати грошову деномінацію, перейменування талонів на купони, введення карток на цукор, роздачу слонів тощо Але найбільше з усіх дат нас завжди відлякувало – 1 січня. Воно як той рубікон, котрий нам завжди доводилося героїчно долати, оскільки в нашому житті, завжди було місце подвигу під назвою „життя у нашій країні”. Законодавці незалежної України, мабуть твердо вирішили не забувати гарних традицій наших дідів - прадідів. І ось – 1 січня 2004 року принесло нам чимало нових законодавчих сюрпризів – інколи вельми неприємних.
    
    Одною з найбільш сумнівних радощів нашого життя виявився, мабуть Закон "Про податок на доходи фізичних осіб", прийнятий Верховною Радою України - 22 травня 2003 року. По ньому наші „суб'єкти підприємницької діяльності або фізичні особи, що сплачують ринковий збір”, читай бабці з „кутових ринків” поки що сплачуватимуть 13%, а через рік вже 15% податку зі своїх „надприбутків”. Мало того на „найманих працівників” (вони ж зазвичай їхні неслухняні чада) – ще 32% до пенсійного фонду. Проте „акули бізнесу” та їхні споконвічні „партнери” – податківці, отримали, навпаки гарний подарунок, з нового року вступив у силу Закон „Про цифровий підпис” та „Електронний документообіг”. Уявіть собі, насьогодні в Українїі зареєстровано – 561000 платників – юридичних осіб. Протягом року вони подають до податкових інспекцій біля 6 000 000 звітних документів! Якщо навіть умовно поділити це на загальну кількість працівників податкової, вийде, що на одного податківця припадає понад 100 об’ємних фінансових документів на рік. Тож електронний підпис та інтернет-звітність, які відтепер стали реальністю без сумніву значно полегшать життя як митарям так і бізнесменам. Останнім, до речі, особливо тим, що займаються електронною комерцією, поталанить ще більше, віднині можна легалізувати усі Інтернет – розрахунки та накопичу вальні системи, а також віртуальні магазини, казино, веб-маней тощо. Окрім тих звичайно, хто торгує у всесвітній мережі „забороненим товаром” , як от наприклад порно, адже на них з 1 січня полюватиме ціла „Національна комісія”, яка буде сформована згідно закону України „ Про захист суспільної моралі”. Вона формуватиметься з „провідних діячів культури, мистецтва, науки і освіти, психіатрів, сексопатологів, фахівців у галузі інформації та інших, які рекомендуються для участі у роботі Національної комісії установами і організаціями, в яких вони працюють.” Ці поважні пані та панове, відтепер очима не спатимуть аби вдивлятися у нічну телепрограму заради заборони, наступного ж ранку, усіх тих „плейбоїв” та „стриптиз-чемпіонатів”. Щоправда телевізійники від того зовсім не в захваті, а дехто з них навіть просив Президента не підписувати цього закону. Адже занадто вже це нагадує їм сумнозвісні „художні ради” радянських кіно-телестудій, для яких оголена ніжка інколи ототожнювалась із буржуазною розпещеністю. Так що впору бити тривогу за відродження „нічної цензури” розсилати до усіх інформагенцій прес-релізи. Тим більше, що агенції у нас відтепер (знову ж таки з 1 січня), можуть з’явитися й справді незалежні, тому що з цього року іноземця дозволили володіти 35 відсотками акцій в інформагентствах (проти 30 раніше), тобто контрольним пакетом. Зроблено це згідно із законом „Про внесення змін до Закону України "Про інформаційні агентства". Втім люди, які знаються на цьому ринку, кажуть, що зроблено це під тиском деяких потужних російських медіа-холдингів, які відтепер матимуть шанс й надалі посилювати свій вплив на благовидну, „морально захищену” українську аудиторію. Проте інколи нашого українського глядача – читача - не проймеш, особливо в селі. Сидить собі, такий Пацюк, галушки сметаною обмазує й дивіться „високоморальні” мексиканські серіали... аж поки не вступить з першого – клятого січня у дію закон України „Про оцінку земель”. Його ж земель! От тоді – то й доведеться підвестися та ознайомитися із тим законом. А там такі перли... От наприклад: бонітування ґрунтів, капіталізація, земельні поліпшення¸ рентний дохід... А далі гірше. Доведеться селянинові вивчити як, за цим законом його земельку, оцінюватимуть, приватизуватимуть, а тоді й скуповуватимуть, звісно де вона „погано лежить”. А якщо той селянин не Пацюк у „самому соку”, а старий дід Панас у дірявому капелюсі, то йому ще треба почитати уважно Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка замість того, щоб компенсувати йому, криваво відроблені колись тягучі трудодні, встановлює якусь трьох – тібідьох рівневу пенсійну систему. Він і в однорівневої нічого нерозумів... Отож прийдеться надавати дідові соціальні послуги. Що не чули про такі? Як же ж, є багато таких організацій: благодійних фондів, спілок, об’єднань, які ось такими „персонами” як дід Панас переймаються. Опікають їх, розвозять їм їжу по домівках. До чого це я згадав про цих щирих людей „тихої праці”, так їх ще називають. Та до того ж, що про них теж не забула наша турботлива держава. Вона за для їхнього ж блага прийняла Закон України „Про соціальні послуги”. Раділи б! Вже у преамбулі його сказано: „цей Закон визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.” Та щось не чути оплесків з боку громадських організацій. А зовсім навпаки одні скарги. Наприклад, ще можна якось сприймати спроби законотворців забезпечити мінімальний рівень якості при наданні певних соціальних послуг, наприклад, при створенні дитячих будинків сімейного типу, за діяльністю яких немає належного контролю, чи при опіці над одинокими людьми похилого віку тощо. Але ті форми і методи, якими збираються здійснювати контроль за цією „якістю” вражає своєю інновацією. Це знову ж таки ліцензування та встановлення акредитацій них вимог щодо професійної придатності працівників таких організацій. Назнаю як це вплине на якість, але кількість таких послуг в суспільстві значно зменшиться, після приходу туди чиновників із ліцензіями. Взагалі цим законом створено прецедент. Без перебільшення світового значення - у нас уже почали ліцензувати не лише бізнес а й некомерційну діяльність – отакої ! Але і це ще не все з 1 січня 2004 вступили в силу такі надзвичайно потужні документи нашої епохи як – Цивільний, Сімейний, Митний кодекси України. Про протиріччя та „сирість” цих документів українські правники вже почали складати легенди. Кажуть за новим сімейним кодексом через півроку можна передумати розлучатися із колишньою дружиною. А серед перлів Митного – таки юридичні норми, як „гласність та прозорість у здійсненні митного регулювання”. Проте ці кодекси прийняті й жити за ними та іншими українськими законами доведеться нам з вами, і нам з вами їх виконувати. А їхнього удосконалення, ми вимагатимемо від наших законодавців.
    ОЛЕГ СПОРНИКОВ
    
    
    
    Вони ще й нас вчать
    „Європейський Союз має поліпшувати ситуацію в сфері дотримання прав людини в міру його розширення за рахунок включення до свого складу колишніх комуністичних країн Східної Європи.” Такий висновок міститься в оприлюдненій напередодні нового року доповіді міжнародної правозахисної організації Amnesty International. Видання The Guardian пише, що в доповіді говориться, що позитивну оцінку щодо дотримання прав людини заслужили лише 2 із 15 нинішніх країн — членів ЄС це - Люксембург і Нідерланди.
    
    Закордонні правові маразми
    У США ще не відмінено закон, який забороняє їздити громадським транспортом, якщо у вас є запах із рота, а також закон штату Алабама – 1889 року, котрий забороняв подружню зраду із двоюрідними родичами, у Великий Британії, ще не відмінені лицарські двобої за „милих дам”. У Японії випадково не скасована Наказ Імператора від 18 серпня 1906 року про „відсічення пальця у самурая”, котрий дозволив собі щось поцупити. Але далі усіх пішли в Монако, у цьому невеличкому європейському королівстві ще не скасовано покарання за „відміни діяння”.
    
    Правові бувальщини
    Найкращий адвокат усіх часі та народів – Плевако, мав звичку починати свою мову в суді фразою: "Добродії, але ж могло бути і гірше". І яка би справа ні попадала до адвоката, він не змінював своїй фразі. Одного разу Плевако взявся захищати людину, що зґвалтувала власну дочку. Зал був битком, усі чекали, з чого почне адвокат свою захисну промову. Невже з улюбленої фрази? Неймовірно. Але встав Плевако і холоднокровно вимовив: "Добродії, але ж могло бути і гірше..." І отут не витримав сам суддя. "Що,- закричав він,- скажіть, що може бути гірше цієї мерзенності?". "Ваша честь запитав Плевако,- а якби він зґвалтував вашу дочку?".
    

Публікація від 19 січня, 2004 р.