Наша сторінка на Facebook Наша сторінка у Twitter Наш канал Youtube
підписатися на новини
Email
підписатись
відписатись

Ресурсний центр ГУРТ
ГО Громадянська палата міста Києва
Журнал
Коаліція ГО Покоління демократичних перетворень
Парламентський клуб НУО
Українська гельсинська спілка з прав людини
Портал Громадський простір

 

 ПУБЛІКАЦІЇ -- З української преси


Наші Інтерв’ю - СЕРГІЙ КОВАЛЬОВ: Я МРІЯВ БИ ДОЖИТИ ДО ТОГО ДНЯ, КОЛИ УКРАЇНА СТАНЕ ЧЛЕНОМ ЄВРОСОЮЗУ...

   
    Це інтерв’ю, відомий на теренах колишнього СРСР правозахисник, перший Омбудсмен Росії, ексклюзивно надав сайту "Чинність закону" та журналу „ПіК”, під час міжнародної конференції „Права людини на виборах”, яку проводила Рада українських правозахисних організацій та Фонд „Відродження”. Та на жаль, ця безпрецедентна за своїми масштабами акція, на яку з’їхалися представники 118 правозахисних організацій з усього світу, стала відома не завдяки досягнутими під час дискусій результатами, а огидним інцидентом - нападом біснуватого молодика, на всесвітньо відомого фінансиста та мецената Джорджа Сороса, який також був присутній на заході, звісна річ наша розмова із Сергієм Ковальовим почалась із обговорення того що трапилося.
    Сергій Ковальов – Ви знаєте, я в захваті від того, що робить Сорос. Скільки б я не відвідував організованих за його сприяння заходів, в тому числі й цього, я завжди відчуваю у повітрі дух свободи, коли люди не сидять один проти одного з думкою: „як би чого не вийшло”, як це трапляється на провладних зібраннях – „одобрямсах”. Цей інцидент зайве свідчення того, наскільки ж у наших країнах ще низький рівень політичної культури та наскільки примітивні методики застосовують організатори подібного роду провокацій.
    Та Бог з ними, я завжди вірив, що у них немає майбутнього. І зараз, не дивлячись на останні події в Росії, на наступ у нас диктатури, я залишаюсь оптимістом. Ось хоч би й стосовно майбутнього вашої країни. Я тут є присутнім на події (Тема конференції „Права людини на виборах”-О.С.), що викликає в мені внутрішній ентузіазм, тому що українські вибори (Президента – О.С.) вселяють надію на переміни. Адже у вас настає зміна епох. Від чесності і прозорості цих виборів залежить європейське майбутнє не тільки України, а й інших країн СНД. Білорусії, та й Росії тієї ж, тому що те, що в нас відбулося виборами назвати не можна. Тут, в Україні, незважаючи на певні труднощі й хвороби передвиборного етапу таки існує визначена консолідація здорової, проєвропейські зорієнтованої частини суспільства. І ця частина в змозі висунути кандидата і проголосувати за нього. Також я маю можливість спостерігати, і цей форум тому підтвердження, визначену консолідацію в українському громадянському суспільстві і громадській свідомості. І, моя думка така, що у вас усе станеться.
    Кор., - Сергій Адамович, а чи маєте ви якусь позицію у питанні європейських і пронатовських устремлінь України?
    С.К. - Безумовно, маю і позиція моя така, я хочу фізично дожити до того дня, коли Україна стане членом Євросоюзу і НАТО. Я думаю, що це буде найбільший удар по самолюбству тих людей і політиків у Росії, котрі вважають, що Україна це все ще частина Росії, її провінція. Я думаю, що офіційна влада в Україні, коли вона говорить про євроінтеграцію, має на увазі саме підвищення ступеню незалежності країни від колишнього сюзерена. І потім, членство в цих організаціях, автоматично означає наявність у країні стійких демократичних інститутів, високого рівня розвитку громадянського суспільства, верховенства права. Ну не може бути в Євросоюз прийнята держава, де є цензура в пресі. А це значить, що в самий найближчий час, ви вирівняєте положення, і будете співати в одному ансамблі з європейськими країнами, співати ладним хором, а не фальшивити... Ми правозахисники із Росії усіляко підтримуємо і прагнемо допомогти, чим можемо, цьому самому процесу української євроінтеграції.
    Кор.- Ви можете дати оцінку передвиборної ситуації в Україні й чи є якісь спільні риси між нашою передвиборчою компанією і російською?
    С.К. - Ну те, що відбулось в Росії, взагалі не можна назвати виборами. Є цілий ряд регіонів, де число тих, хто проголосували за пана Путина перевищує 90% від усіх хто брав участь. Ми пам'ятаємо часи, коли такі цифри нікого не дивували, і ви, українці, їх добре пам’ятаєте. Це були сталінські часи, коли діяла сталінська конституція, у якій була 125 стаття, котра чітко перелічувала громадянські права радянських громадян. Весь Захід був зачарований цією статтею. Проте, цифри на голосуваннях були приблизно такі, як інколи трапляється зараз. Але я повинен сказати, що навіть у ті часи, наприклад, у Прибалтиці, таки соромилися писати 98%. Як правило, цифри вказувалися трохи нижчі. Не тому, що враховувався реальний результат голосування, а тому що було у осіб, які інформували населення, таке собі почуття, (його важко назвати почуттям сорому), але якщо хочете, прагнення зробити нахабну брехню більш – менш подібною до правди. А що ж тепер? Що ж це за регіони, де так безумно люблять підполковника КДБ Путіна? Уявіть собі це - Інгушетія і Чечня... Чого вже тоді дивуватися, що людина, яка має для всієї Чечні, я відповідально заявляю це, репутацію бандита, пан Кадиров не просто виграв президентські вибори, а одержав результат, якого в природі Чечні не могло бути. І це говорить про дві речі: безпрецедентну кампанію брехні й оболванювання у пресі, яка була розгорнута напередодні виборів та про слабкість і роз’єднаність у лавах опозиції в Росії. У вас, як на мене усе по - іншому. Є, безперечно певні утиски в пресі, але шанси у всіх кандидатів, які проглядаються на цьому етапі, представляються рівними.
    Кор.- Як ви вважаєте, чи є в України шанс, замість Євросоюзу, стати третьою країною „з керованою демократією” в світі?
    С.К. – Знаєте, у нас в Росії, насправді перестали вживати це словосполучення, тому що у влади є задача бути абсолютною, але є й інша задача виглядати цивілізованою. І ця друга задача змушує іноді змінювати термінологію. А наші східні сусіди, наприклад Білоруси, до цієї другої задачі ставляться більш прохолодно і тому не соромляться користуватися секонд - хендом російської політичної фразеології. Отож, що потрібно для того, щоб демократія стала керованою, а не керуючою? Для цього потрібно мати керовану пресу, керований суд і мати суспільство, яке готове мириться з цими двома керованими структурами, і тоді усе буде у таких „демократів” в порядку. Словом, ось вам критерії, а вирішуйте ви самі – ви ж громадянин України? (сміється)
    Кор.- Сьогодні на конференції, присутні багато ваших українських колег, Євген Сверстюк, Євген Захаров, пом'яніть, будь ласка, тих ваших соратників, що назавжди пішли з життя в останні роки.
    С.К. - В останні роки... Я не знаю, навіть звідки треба починати відлік цих останніх років. Я думаю, що відразу я можу сказати про убиту Галину Василівну Старовойтову і Сергія Миколайовича Юшенкова. Сильно сумую за недавно померлим Михайлом Михайловичем Молоствовим, людиною надзвичайно чистою і дуже глибокою. Він з тих, кого можна назвати значущими фігурами правозахисного руху. Ще раніше у 86-м році помер у чистопольській в'язниці, ваш український правозахисник, прекрасна людина - Анатолій Марченко. Але щоб піти від важкуватої теми, скажу, що тут на українській землі у мене багато друзів. Ось хоч би взяти мого дорогого „солагерника” – Євгена Сверстюка, скільки ми разом з ним пройшли по брежнєвських в’язницях, згадати страшно...
    (Тут Сергій Ковальов перериває нашу бесіду, повертається й бере чашку чаю із рук Євгена Сверстюка, який приніс її для Ковальова з галасливого кава – брейка, котрий щойно розпочався на конференції).
    - Прямо як в старі часи в таборі, ділилися останнім, хто що роздобув... (сміється)
    Кор. - Сергій Адамович, як ви оцінюєте перспективи правозахисного руху взагалі, в Росії, в Україні?
    С.К. - Сьогодні є багато молодих та заповзятих людей, які беруться до справи. Взагалі те, що називається правозахисними неурядовими організаціями, це дуже широка мережа, що містить у собі величезну кількість організацій і людей. Вони різного рівня ці організації, і люди, але серед них є багато тих, хто як це було і раніше, готовий віддати усе, навіть власну свободу, за велику справу захисту громадянських прав та свобод ЛЮДИНИ. Я вважаю, що насправді це ті самі острівці цивілізації, які, зрештою, створять громадянське суспільство і в Росії і в Україні.
    Кор. – На вашу думку, правозахист в СНД – вдячна справа?
    С.К. – Я ніколи не шукав ніякої подяки від людей, я просто робив свою справу - „не за страх, а за совість”. Я намагався допомогти завжди, я завжди хотів, що люди відчували себе людьми, а не стадом баранів, людьми, за будь-яких умов, навіть під „мудрим” доглядом „державного ока”. Знаєте, я ніколи не поділяв людей за якимись ознаками - я ніколи не захищав чеченців, чи євреїв, чи узбеків, чи українців, чи росіян. Я, коли добровільно прийняв на себе тяжкий хрест називатися правозахисником, завжди захищав тих, хто має потребу в цьому захисті. В основних документах про права людини сказано: незалежно від статі, віку, мови, релігії, кольору шкіри і так далі тощо. Це сказано для всіх і для мене теж. До числа моїх підзахисних потрапляв інколи цілий „вавілон”, як наприклад у Будьонівску, коли ми захищали дві тисячі заручників у лікарні, захоплених Шамілем Басаєвим. А потім захищав самих чеченців від геноциду. І я не ходив потім не питав, чи ви мені вдячні?
    Кор. – Побажайте щось відвідувачам сайту "Чинність закону" та читачам часопису „Політика і культура”
    С.К. – Побільше вам чинних законів та культурних політиків!
    Інтерв’ю провів
    ОЛЕГ СПОРНИКОВ
    Біографічна довідка
    Ковальов Сергій Адамович. Народився 2 березня 1930 року в м. Середина-Буда Сумської області (Україна) у родині залізничника. Має трьох дітей та чотирьох онуків. У 1954р. закінчив біофак МГУ. Біофізик, фахівець в області нейтронних мереж. Живе і працює у Москві. Опублікував понад 60 наукових праць. Кандидат біологічних наук. Із середини 1950-х років брав участь у боротьбі проти "вчення Лисенко" - антинаукової доктрини, що панувала в радянській біології і підтримувалась радянською владою. З 1968 року Ковальов примкнув до руху, що тоді виникав, у захист прав людини в СРСР і незабаром став у цьому русі помітною фігурою. Коли в травні 1969 р. була створена Ініціативна група захисту прав людини в СРСР - перша в країні відкрито діюча незалежна правозахисна суспільна асоціація, до складу цієї групи ввійшов і Ковальов. Унаслідок цього восени того ж року був звільнений з професорів МГУ. Ковальов був одним з тих людей, завдяки яким боротьба радянських дисидентів за свободу набула характеру відкритої і ненасильницької діяльності в тоталітарній країні. З 1971р. Ковальов стає одним з редакторів "Хроніки поточних подій" - машинописного інформаційного бюлетеня радянських правозахисників. У вересні 1974 р. у Москві була утворена радянська секція "Міжнародної Амністії" - перший випадок відкриття на території СРСР філії міжнародної організації, незалежно від офіційної влади. Ковальов увійшов до складу цієї групи. У грудні 1975 року суд у Вільнюсі засудив Ковальова до 7 років таборів суворого режиму і 3 рокам заслання. В роки перебудови брав участь у різних громадських ініціативах: брав участь у створенні прес-клубу "Гласність", в установчому з'їзді товариства "Меморіал", 1989р. за рекомендацією А.Д.Сахарова призначений співголовою з радянської сторони Проектної групи по правах людини при Міжнародному фонді за виживання і розвиток людства. В березні 1990р. був обраний делегатом 1-го З'їзду народних депутатів СРСР, потім Народним Депутатом РСФСР та РФ, де на посаді Голови Комітету з прав людини, розробив Декларацію прав людину і громадянина - рамковий документ, що визначав майбутні конституційні норми Російської Федерації в області прав людини. У вересні 1993р. Ковальов був призначений Головою Комісії з прав людини при Президенті РФ. У січні 1994р. Держдума обрала Ковальова першим російським Уповноваженим по правах людини. З самого початку чеченської війни - Ковальов переконує владу припинити воєнні дії і перейти до мирного врегулювання кризи. За це Дума зміщає С.А. Ковальова із посади. З грудня 1996р. – Ковальов - президент „Інституту прав людини”. У 1995 і 1996 року, висувався на здобуття Нобелівської премії миру. Лауреат багатьох міжнародних премій та нагород.
    

Публікація від 3 квітня, 2004 р.

Ваша оцінка перспективи вступу України до ЄС:
5 років
10 років
20 років
Ніколи