Наша сторінка на Facebook Наша сторінка у Twitter Наш канал Youtube
підписатися на новини
Email
підписатись
відписатись

Фонд Країна Добродій
Газета Нова Доба - видання про Київ і столичну область
Парламентський клуб НУО
Українська гельсинська спілка з прав людини
Портал Громадський простір

 

 ПУБЛІКАЦІЇ -- Преса про проект Парламентський клуб НУО


НУО та державна влада, або чи варто боротися з грантоїдством

   
    ***
    Дана стаття була написана майже півроку тому, коли в українській політиці раптово виринуло питання грантоїдства та його вплив на майбутні президентські вибори і національну безпеку держави. Стрімка поява проблеми споживання грантів вітчизняними отримувачами супроводжувалась не менш стрімким падінням уваги до цього питання вже через декілька тижнів і здавалось, що тема грантоїдства швидко перестала цікавити українських політичних діячів. Проте, значне пожвавлення у даному напрямку вніс 21 травня голова тимчасової слідчої комісії ВРУ з питань встановлення фактів закордонного втручання у фінансування виборчих кампаній в Україні через непідприємницькі організації (НПО), що існують на гранти іноземних держав, народний депутат В.Мішура, яскраво продемонструвавши, що до виборів страшне пугало грантоїдів, які “серйозно” загрожують національній безпеці України влада буде періодично піднімати і здіймати галас навколо нього. Особливо показовим у виступі пана Мішури стало те, що він звинуватив українські НПО у використанні грантових ресурсів на підтримку лідера блоку “Наша Україна” В.А.Ющенка. Але, аби бути чесними, треба внести певну ясність щодо того, хто ж такі ці “грантоїди”.
    Останнім часом на порядку денному українського політичного життя постала пікантна проблема відносин між державою та третім сектором, котрий отримує грантове фінансування на власну діяльність. Спокусливе слово “гранти” не дає спокою ані деяким з депутатів, ані значній частині інших державних службовців. Лінгвістична сентенція “Захід нам допоможе” починає знаходити гострий прояв у свідомості деяких українських політиків. Пропонуємо нижче короткий аналіз ситуації, аби зрозуміти у чому ж річ.
    Почалося з того, що 9 грудня 2003 року з ініціативи лідерів п’яти парламентських об’єднань (П.Симоненка – фракція комуністів, І.Шарова – фракція партій ППУ та “Трудової України”, В.Пустовойтенка – фракція НДП, Ю.Тимошенко – фракція БЮТ, і М.Гапочки – група “Народний вибір”) у секретаріаті Верховної Ради було зареєстровано проект постанови про створення Тимчасової слідчої комісії ВР з питань встановлення фактів закордонного втручання у фінансування виборчих кампаній в Україні через недержавні організації, що існують на гранти іноземних держав (№4478).
    Автори проекту постанови звертали увагу на необхідності “запобігання закордонному втручанню у фінансування виборчих кампаній в Україні”, пропонуючи утворити парламентську Тимчасову слідчу комісію в складі 11 осіб на чолі з комуністом В.Мішурою.
    Результатом поданого проекту стало голосування 11 грудня, коли 289 народних обранців висловилися “за”. З них 59 депутатів представляли фракцію КПУ і 5 фракцію “БЮТ”. Не голосували “Наша Україна” і СПУ, а також ряд депутатів з “БЮТ”. Таким чином, 11 грудня постановою № 1376 було створено Тимчасову слідчу комісії ВР України з питань діяльності недержавних організацій, котра має зосередитись на перевірці славнозвісних “грантоїдів”. Текст цієї постанови, щоправда, був більш поміркований, ніж пропонувалось, її положення не містять прямих порушень статей 5, 9 та 10 Копенгагенського акту ОБСЄ 1990 року, які забороняють визнавати міжнародні контакти громадських організацій та фінансування з іноземних джерел з метою захисту і розвитку прав людини за такі дії, що порушують національні інтереси держав-учасниць ОБСЄ.
    З точки зору юридичної правомірності, вищезгадана ухвалена постанова Верховної Ради має чимало недоліків. Предмет утворення тимчасової комісії (події та обставини, що стали підставою для розслідування), а саме фінансування третього сектору з-за кордону, особливо напередодні виборів, є фактом недоведеним, та таким, що потребує особливого обґрунтування. Отже, оскільки факт – недоведений, то створювати по ньому комісію не зовсім правомірно (порушення п. 5 постанови про утворення комісії, яка вимагає “інформування про такі факти на пленарному засіданні Верховної Ради в установленому порядку). Але останнім часом політичні інтереси певних сил не сильно обтяжують себе турботою про правомірність своїх вчинків.
    Крім того, компетенція даної комісії, на відміну від інших, не обмежується конкретною виборчою кампанією. З огляду на це, зважаючи на п. 8.4.4 Регламенту, компетенція комісії поширюється на будь-які виборчі кампанії в Україні до тих пір, поки ВР ухвалить остаточне рішення про роботу цієї комісії, або припиняться повноваження самої Верховної Ради. Реально коло фактів та обставин, котрі має перевіряти комісія, вона може визначити на свій розсуд щодо будь-якої виборчої кампанії до 2006 року.
    Далі, найбільш цікавий момент, якщо комісія покликана запобігати закордонному втручанню у фінансування виборчих кампаній, що є незаконним по своїй суті, то в п. 1 постанови коло потенційних порушників зводиться лише до “недержавних організацій, що існують на гранти іноземних держав”. Цей пункт яскраво демонструє “політичний підтекст” раптової боротьби з “грантоїдами”.
    Напередодні, а то й під час президентської виборчої кампанії провладні політичні сили намагаються максимально позбавити реальних конкурентів фінансової підтримки. Адже без відповідних джерел фінансування вкрай важко буде протистояти адміністративному ресурсу, навіть за умов популярності серед населення. Спроба обрізання західних фінансових вливань в сектор непідприємницьких організацій є логічним продовженням політичного наступу влади на реальні, а не віртуальні, опозиційні сили. Проте, в той же час, влада значно зменшує собі можливості для маневрування, віддаляючись від діалогу з опозицією.
    Грузинський “привид революції” надовго забрав сон у можновладців і навряд чи віддасть його найближчим часом. Але по правді, хто ж більший “грантоїд”: держава чи НПО?
    Для початку візьмемо приблизні річні “закордонні надходження”, що отримують українські організації третього сектору. За оцінками експертів, один з найзаможніших закордонних донорів Міжнародний фонд “Відродження” фінансує проекти обсягом порядку 5-6 мільйонів доларів щорічно.
    Американські грантодавці визначають такі обсяги допомоги. Міжнародний Республіканський Інститут (МРІ) США передбачає у 2004 році виділити на гранти близько 2 млн. доларів. Кошторис діяльності українського представництва Національного Демократичного Інституту (НДІ) на 2003-2004 роки орієнтовно становить близько 1,4 мільйонів доларів. Посольство США на програму “Розвиток українських ЗМІ” з 2003 року виділяє близько 300 тисяч доларів. Інші американські НПО та фонди (“Сприяння розвиткові”, “Національний внесок у демократію”, “Інститут відкритого суспільства”, “Ч.С.Мотта”) виділяють орієнтовну суму в 300 тисяч доларів. Всі ці гроші розподіляються на 500-600 громадських організацій.
    Тепер поглянемо на державне споживання закордонних грантів. За словами А.Гриценка, президента Центру Разумкова, за роки незалежності через руки державних структур пройшло понад 4 мільярди доларів закордонної допомоги. Чимало державних організацій та бюджетних установ виступають у ролі реципієнтів грантів, наприклад :
    • Державні підприємства одержали на роботи із закриття Чорнобильської АЕС з 1996 року тільки від ЄБРР понад 100 мільйонів екю (євро).
    • Глобальний фонд боротьби зі СНІДом, малярією та туберкульозом надає Міністерству охорони здоров’я грант у 17 млн. доларів.
    • Світовий Банк фінансує утворений Кабінетом Міністрів фонд соціальних інвестицій на 70 млн. доларів.
    Зарубіжну допомогу в органах державної влади беруть практично на все – на армійські реформи, на реформування правоохоронних органів і спецслужб, на контроль за станом енергетичних об’єктів, їхню модернізацію, на комп’ютеризацію банківської, податкової та бюджетної систем, на аграрну реформу, на створення інформаційних мереж у центральних органах влади тощо.
    Для того, щоб не видаватися голослівним, наведемо ще декілька прикладів.
    В 2001 році Міністерством Великобританії у справах міжнародного розвитку було прийняте рішення про проведення на базі Центру підтримки нормопроектування в України проекту, діяльність якого розрахована на три роки. Проект підтримки нормопроектування в Україні здійснює Інститут поглиблених правничих студій (Лондонський університет), у тісній взаємодії з Центром правової реформи і законопроектних робіт при Міністерстві юстиції України, за фінансової підтримки Міністерства Великої Британії з міжнародного розвитку (DFID). Головною метою проекту є посилення верховенства права та удосконалення правової системи, що регулює державну владу в Україні. Завдання проекту полягає у покращенні навчального потенціалу Української школи нормопроектувальників, Центру правової реформи і законопроектних робіт при Міністерстві юстиції України, покращенні якості законодавчих текстів, які готуються у Верховній Раді України, Секретаріаті Кабінету Міністрів України, Міністерстві юстиції України, Міністерстві економіки України, Міністерстві фінансів України. Як бачимо, у даному проекті отримувачем гранту виступило Міністерство юстиції України.
    Крім того, Британська Рада розпочала співпрацю з правоохоронними органами та Збройними Силами України у 1995році, здійснюючи заходи з викладання англійської мови та надання інформаційних послуг. Виходячи з успіху такого співробітництва, а також Програми регіональних академічних партнерських зв`язків (Regional Academic Partnerships Scheme, REAP), Британська Рада розробила три проектні пропозиції, що отримали фінансування від МЗС Сполученого Королівства у 2000 та 2001 роках. Починаючи з 2001року, Уряд Сполученого Королівства об`єднав ресурси Міністерства закордонних справ, Міністерства оборони та Міністерства міжнародного розвитку, створивши Глобальний фонд запобігання конфліктам (Global Conflict Prevention Fund, GCPF).
    В рамках цього проекту, запровадженого у партнерстві з Центром Скармана (Університет Лестеру, Сполучене Королівство) та Національним університетом внутрішніх справ у Харкові, міліціонери та науковці двох країн реалізували у практичній діяльності української міліції нові програми взаємодії міліції та населення, ефективність яких було доведено у Сполученому Королівстві. Мета проекту полягала у розробці шляхів покращання співпраці правоохоронних органів і громадськості, збільшенні кількості злочинів, про які було повідомлено міліцію, і у пошуку способів зменшити занепокоєність громадськості щодо злочинів та страх злочинів.
    Проект виконувався у партнерстві з Головним управлінням кадрової політики Міністерства оборони України та Ланкастерським університетом (Сполучене Королівство). Українська проектна група складалась з викладачів ряду вищих військових навчальних закладів, серед яких Національна академія оборони України, Харківський військовий університет, Військовий інститут Київського національного університету ім. Тараса Шевченка та інші. У даному проекті закордонні гранти отримали як Міністерство внутрішніх справ України, так і Міністерство оборони.
    Показовим прикладом прямого зв’язку між органами державної влади і отриманням ним грантів є “Парламентський клуб українських НПО” — проект Фундації "Чинність закону", Фонду "Євразія", комітету ВР України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування та підкомітету з питань законодавства про вибори та громадські організації. Створення “Парламентського клубу українських НПО” має на меті зміцнення стосунків неурядових непідприємницьких організацій і законодавчої влади в Україні. Фінансування проекту відбувається переважно з американських урядових джерел.
    Ще одним явним свідченням причетності владних структур до грантів є контракт Європейської Комісії на 4,8 мільйонів євро з консорціумом європейських та українських експертів під керівництвом компанії GTZ, метою якого є допомога українським законодавчим і виконавчим органам прийняти законодавство, що буде узгоджуватися із вимогами Світової організації торгівлі (СОТ) та існуючим законодавством ЄС. Адміністрація Президента України, Верховна Рада України та уряд України є отримувачами фінансування по програмі з української сторони. Цей проект пiд назвою UEPLAC (Українсько-Європейський Центр з питань законодавства) триватиме 30 місяців починаючи з 1 липня 2002 року i розглядатиметься як подальший конкретний внесок Європейського Союзу на підтримку головних стратегічних цілей України. Європейські партнери проекту будуть тісно працювати з українськими колегами по втіленню конкретних пріоритетів в законодавчій галузі.
    Вочевидь, говорити про те, що найбільшими споживачами закордонних грантів є непідприємницькі організації, щонайменше недоречно. Органи державної влади не лише споживають значно більшу частку грантових надходжень, але й взагалі хочуть замкнути цей вид закордонних фінансових надходжень лише на себе.
    Політична спрямованість дій, на кшталт створення тимчасової комісії з “грантоїдства” у Верховній раді свідчить не лише про власний егоїзм, а то і обурення деяких провладних політиків (бо треба щось робити, коли гранти минають їх боком), а й про глибоке нерозуміння щодо ролі третього сектору в побудові діалогу між владою і населенням, що безперечно працює на користь усьому суспільству, оскільки збільшує довіру до держави з боку простих людей.
    На нашу думку, треба займатися не “полюванням за відьмами”, а виробляти обопільно вигідні правила співіснування і взаємодії держави і непідприємницьких організацій. Частково вони розроблені, з державного боку ключовою структурою у даному питанні виступає Кабінет Міністрів України. Але здебільшого їх треба доопрацювати і узгодити. Прийнятною платформою для діалогу можу стати Комітет державного будівництва і місцевого самоврядування ВР України, а також відповідні структури при ньому. Залишається сподіватися, що здоровий глузд і обопільний інтерес переможуть корисливі бажання окремих політиків.
    27 травня 2004, 14:29, Роман Рукомеда
    

Публікація від 20 червня, 2004 р.

Чи вважаєте ви за необхідне реформувати ООН?
Так
Ні
ООН потрібно ліквідувати, а не реформувати