Наша сторінка на Facebook Наша сторінка у Twitter Наш канал Youtube
підписатися на новини
Email
підписатись
відписатись

ІСАР «Єднання»
Ресурсний центр ГУРТ
ГО Громадянська палата міста Києва
Журнал
Коаліція ГО Покоління демократичних перетворень
Парламентський клуб НУО
Українська гельсинська спілка з прав людини
Портал Громадський простір

 

 НОВИНИ


Громадський контроль за кримінально - виконавчою системою в дії

17 червня, 2005 р.

    *** 17 червня 2005 року у м. Києві Міжнародним товариством прав людини-Українська секція разом з Державним департаментом України з питань виконання покарань та Громадською колегією при Державному департаменті України з питань виконання покарань за підтримкою Міжнародного фонду „Відродження” проводився круглий стіл „Досвід партнерства громадських організацій та державних структур у реалізації реформи кримінально-виконавчої системи”.
    Мета проведення круглого столу – обговорення стану взаємодії громадськості з органами і установами виконання покарань у світлі нового кримінально-виконавчого законодавства та визначення перспектив співпраці у сучасних умовах розвитку суспільства і держави.
    До порядку денного круглого столу передбачається включити наступні питання:
    1. Про проект Концепції державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та основні напрямки взаємодії громадськості з органами і установами виконання покарань на сучасному етапі реформування кримінально-виконавчої системи.
    2. Про Концепцію соціального партнерства громадських організацій та органів і установ виконання покарань.
    3. Про основні завдання та напрями діяльності Громадської колегії при Державному департаменті України з питань виконання покарань у світлі постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2005 року №356 „Про додаткові заходи щодо залучення громадян до участі в управлінні державними справами”.
    4. Про практику діяльності спостережних комісій щодо реалізації ними функцій, визначених Кримінально-виконавчим кодексом України, Законом України „Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” та постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2004 року.
    До участі в роботі круглого столу поряд з громадськими інституціями запрошуються народні депутати України, представники Секретаріату Президента України та Кабінету Міністрів України, Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Ради національної безпеки і оборони України, Генеральної прокуратури України, міністерств та інших центральних та місцевих органів виконавчої влади.
    Заявки на участь у роботі круглого столу подавати до 4 червня до організаційного комітету з короткою інформаційною довідкою про діяльність організації, зміст її роботи, досвід співпраці з органами і установами виконання покарань.
    Початок роботи круглого столу о 10.00 год. у приміщенні Центру магістерської підготовки Київського національного економічного університету (вул. Мельникова, 81), реєстрація учасників о 9.30. год.
    Іногородні учасники розміщуються у готелі Української національної академії державного управління при Президентові України (вул. Мельникова, 36/1), заявки на розміщення за потребою надавати до організаційного комітету.
    За підсумками круглого столу передбачається видання інформаційного збірника, у зв’язку з чим бажано надати на електронну адресу Державного департаменту України з питань виконання покарань тези виступу (текст статті) обсягом до 5 аркушів. Матеріали круглого столу будуть розміщені на веб-сторінці Департаменту.
    Організаційний комітет буде вдячний за пропозиції щодо порядку денного та підсумкових документів круглого столу.
    
    Додаток:
    - проект Концепції державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;
    - Концепція соціального партнерства громадських організацій та органів
    і установ виконання покарань.
    Організаційний комітет:
    Міжнародне товариство прав людини-Українська секція:
    01196, майдан Лесі Українки, 1, тел.: (8-044) 286-38-76, E-mail: igfm_us@zeos.net
    
    Сухоруков Андрій Олександрович.
    Державний департамент України з питань виконання покарань:
    04050, вул. Мельникова, 81, тел.: (8-044) 238-81-79, 238-81-78 E-mail: sps@kvs.gov.ua
    
    управління соціально-виховної та психологічної роботи, Олійник Юрій Володимирович.
    
    
    К О Н Ц Е П Ц І Я
    СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
    ТА ОРГАНІВ І УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ
    (ухвалено на засіданні круглого столу „Формування стратегії розвитку соціального партнерства громадських організацій та органів і установ виконання покарань”,
    м. Київ, 9 грудня 2003 року)
    
    І. Загальні положення
    
    Кримінальне покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.
    Досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених відповідає моральним і духовним інтересам суспільства, що обумовлює необхідність активної участі організацій громадськості у процесі відновлення засуджених у соціальному статусі повноправного члена суспільства, поверненні їх до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя у суспільстві.
    Вітчизняна історія має багатий досвід діяльності різних громадських інституцій, що добровільно здійснювали функції піклування про тих членів суспільства, які перебувають у місцях позбавлення волі. У діяльності сучасної кримінально-виконавчої системи участь громадськості також відіграє важливу роль.
    Співробітництво громадських організацій з органами і установами виконання покарань базується на нормах чинного законодавства України, насамперед Законів України ”Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” та „Про об’єднання громадян”, Кримінально-виконавчого кодексу України.
    Організація здійснення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань в органах і установах Державного департаменту України виконання покарань відповідно до статті 25 Кримінально-виконавчого кодексу України покладається на спостережні комісії, що утворюються виконавчими комітетами міських рад, місцевими держадміністраціями.
    Стаття 149 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачає створення піклувальної ради при виховній колонії для надання допомоги адміністрації виховної колонії в організації навчально-виховного процесу і зміцненні матеріально-технічної бази колонії, вирішення питань соціального захисту засуджених, трудового і побутового влаштування осіб, які звільняються.
    Кримінально-виконавчий кодекс України визначає громадський вплив на засуджених одним з основних засобів їх виправлення і ресоціалізації. Відповідно до цього об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації, окремі особи можуть брати участь у процесі виправлення і ресоціалізації засуджених, проведенні соціально-виховної роботи з ними, надавати допомогу органам і установам виконання покарань у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.
    Законом України „Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження або позбавлення волі на певний строк” громадські організації визначені як органи, на які покладається здійснення заходів соціального патронажу щодо звільнених осіб.
    Зазначені положення вітчизняного законодавства спрямовані на приведення принципів та практики участі громадськості у процесі виправлення засуджених та здійсненні громадського контролю за дотриманням їх прав і законних інтересів у відповідність з Європейськими в’язничними правилами.
    Розбудова демократичної держави вимагає якісно нового рівня партнерства суспільства та влади у такій сфері, як виконання кримінальних покарань.
    
    II. Основні напрямки співробітництва громадських організацій з органами і установами виконання покарань
    
    Співробітництво громадських організацій з органами і установами виконання покарань здійснюється насамперед у таких напрямках:
    - залучення можливостей громадських інституцій, благодійних фондів до надання допомоги установам виконання покарань у створенні належних житлово-побутових умов для засуджених та ув’язнених, їх матеріально-побутового та медико-санітарного забезпечення;
    - сприяння адміністрації установ виконання покарань у проведенні соціально-виховної роботи із засудженими, організації їх загальноосвітнього та професійно-технічного навчання, реалізації інших освітніх програм;
    - допомога виправним колоніям у створенні додаткових робочих місць для залучення засуджених до суспільно корисної праці;
    - сприяння засудженим та їх сім’ям у відновленні та підтриманні соціально-корисних зв’язків, допомога адміністрації установ виконання покарань у підготовці засуджених до звільнення;
    - надання засудженим правової допомоги у сфері цивільного, трудового, сімейного та житлового законодавства;
    - участь у здійсненні заходів соціального патронажу щодо осіб, звільнених від відбування покарання;
    - створення та підтримка діяльності центрів соціальної адаптації та інших установ, що здійснюють заходи соціального патронажу звільнених осіб;
    - інформаційна та правова допомога працівникам органів і установ виконання покарань, сприяння їх соціальному захисту;
    - участь в організації індивідуально-профілактичної роботи із засудженими до покарань у виді громадських робіт та виправних робіт, а також осіб, звільнених від покарання з випробуванням;
    - здійснення за дорученням спостережних комісій громадського контролю за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, а також проведення виховної роботи з ними за місцем роботи або навчання і за місцем проживання цих осіб;
    - підготовка та внесення у встановленому порядку пропозицій щодо зміни законодавчої та нормативної бази з метою забезпечення захисту прав, законних інтересів засуджених, а також правового і соціального захисту персоналу.
    
    IІI. Взаємодія громадських організацій із спостережними комісіями
    
    З метою координації зусиль щодо проведення соціально-виховної роботи із засудженими, вирішення питань трудового та побутового влаштування звільнених осіб, їх соціальної адаптації громадські організації працюють у взаємодії із спостережними комісіями при виконавчих комітетах міських рад, місцевих державних адміністраціях. Громадські організації у встановленому порядку рекомендують своїх представників для включення до складу спостережних комісій.
    Громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань громадськими організаціями здійснюється через спостережні комісії, як правило, шляхом вивчення та моніторингу умов тримання засуджених, розгляду звернень громадян.
    У разі отримання відомостей про порушення прав і законних інтересів засуджених громадська організація повідомляє про це відповідний орган або установу виконання покарань, спостережну комісію, або вживає інших, передбачених законодавством, заходів щодо захисту прав засуджених.
    
    IV. Організація співробітництва громадських організацій з органами і установами виконання покарань
    
    Співробітництво громадських організацій з органами і установами виконання покарань здійснюється, як правило, на підставі відповідної угоди.
    Представники громадських організацій можуть у встановленому порядку відвідувати установи виконання покарань, вивчати в межах своєї компетенції стан матеріально-побутового та медико-санітарного забезпечення засуджених та стан дотримання людини.
    Для відвідання установи виконання покарань громадська організація заздалегідь (як правило, не пізніше ніж за сім днів) повідомляє територіальний орган Департаменту про дату, час та мету відвідання, робочу програму, членів громадський організації, які відвідують установу. У разі відсутності можливості відвідання установи територіальний орган Департаменту надає громадській організації обґрунтовану відповідь та пропозиції щодо інших можливостей відвідати установу.
    Представники громадських організацій при здійсненні своїх повноважень зобов’язані дотримуватись вимог законодавчих актів, що регламентують діяльність органів і установ виконання покарань, а також виконувати законні вимоги посадових осіб зазначених органів і установ. Не допускається втручання громадських організацій в оперативно-службову діяльність органів і установ виконання покарань.
    З метою забезпечення відкритості установ виконання покарань для здійснення громадського контролю, посадові особи органів і установ виконання покарань сприяють громадським організаціям в одержанні необхідної інформації і надають допомогу у виконанні їхніх функцій.
    Органи і установи виконання покарань, їх посадові особи зобов’язані розглядати звернення громадських організацій про порушення прав засуджених та у встановлений законом строк повідомляти заявників про результати розгляду та вжиті заходи реагування.
    Організація взаємодії з громадськими організаціями в органах і установах виконання покарань покладається на заступника начальника відповідного підрозділу з соціально-виховної та психологічної роботи.
    
    
    
    проект
    
    СХВАЛЕНО
    Указом Президента України
    від „___”_______2005 року №
    
    КОНЦЕПЦІЯ
    державної політики у сфері виконання
    кримінальних покарань
    
    І. Загальні положення
    
    В Україні створено централізовано систему органів і установ, що забезпечують виконання кримінальних покарань (далі – кримінально-виконавча система) та відповідну нормативно-правову базу. Центральним органом виконавчої влади у сфері виконання покарань є Державний департамент України з питань виконання покарань.
    Послідовні дії на виконання рекомендацій Ради Європи дали змогу досягти суттєвих позитивних зрушень у реформуванні кримінально-виконавчої системи, зокрема, гуманізувати процес виконання та відбування покарань, демілітаризувати та вивести установи виконання покарань із підпорядкування Міністерства внутрішніх справ України, вдосконалити форми психолого-педагогічного впливу на засуджених, поліпшити комунально-побутове та медико-санітарне забезпечення осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, створити основу професійної підготовки персоналу.
    Україна досі залишається однією із держав, що мають найвищі показники щодо кількості ув‘язнених. Так, станом на 1 січня 2005 року в Україні у слідчих ізоляторах та місцях позбавлення волі перебуває 192 тис. осіб. Така велика кількість ув’язнених призводить до переповнення місць їх тримання та великих витрат за рахунок коштів державного бюджету.
    Крім того, існують і деякі інші проблеми в діяльності кримінально-виконавчої системи.
    Зокрема, гострою залишається проблема захворювання засуджених та ув’язнених на туберкульоз, ВІЛ-інфекцію та інші епідемічні хвороби. Показник зростання кількості таких осіб, що захворіли на ВІЛ-інфекцію протягом останніх років, складав 25 відсотків.
    Актуальними проблемами залишаються високий рівень і масштаби злочинності в державі, рецидив злочинів, недостатній рівень матеріально-технічного забезпечення установ виконання покарань, не завжди належна кваліфікація їх персоналу.
    Не вирішеною, незважаючи на прийняття у 2003 році Закону України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”, є проблема пристосування таких осіб до умов соціального середовища.
    Зміна політики у сфері виконання кримінальних покарань на основі визначених концептуальних засад розвитку кримінально-виконавчої системи є одним із важливих завдань, що постало перед сучасним українським суспільством.
    Важливим аспектом державної політики у сфері виконання кримінальних покарань є реалізація Україною зобов’язань перед Радою Європи.
    У зв’язку з цим передбачається здійснити заходи щодо спрямування і координації Міністром юстиції України діяльності Державного департаменту України з питань виконання покарань.
    Зазначене дасть змогу перебудувати кримінально-виконавчу систему у контексті єдиної державної правової політики, зокрема у частині, що стосується забезпечення прав людини, формування напрямів розвитку кримінальної, кримінально-процесуальної, кримінально-виконавчої політики.
    Основною метою Концепції є визначення напрямів державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, що повинна ґрунтуватись на таких основних засадах:
    зміна пріоритетів у сфері кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого права;
    приведення порядку та умов відбування покарань до міжнародних стандартів;
    розвиток та зміцнення органів і установ виконання покарань;
    ефективна організація системи соціальної адаптації громадян, які відбували покарання у місцях позбавлення волі.
    Державна політика у сфері виконання кримінальних покарань повинна здійснюватись з урахуванням політичного, економічного, науково-технічного і культурного розвитку суспільства.
    
    ІI. Основні напрями державної політики у сфері виконання кримінальних покарань
    
    1. Каральна політика держави
    
    Каральна політика України характеризується своєю неоднозначністю та наявністю суперечливих факторів.
    З одного боку існує намагання реалізації усіх міжнародних зобов’язань України у сфері боротьби із злочинністю та поводження із ув’язненими, незалежно від можливостей України їх виконати, а з іншого боку – зберігається тенденція щодо надання пріоритету забезпечення інтересів держави і суспільства перед забезпеченням прав людини. Це, у свою чергу, не сприяє визначенню єдиних підходів до розв’язання пріоритетних завдань каральної політики держави.
    Крім того, існують намагання розв’язати проблеми держави економічного, політичного, соціального та іншого характеру кримінальними репресіями, а не політичними, економічними та іншими засобами, характерними для розв’язання проблем у зазначених сферах діяльності.
    Незважаючи на те, що новий Кримінальний кодекс України розширює можливості для призначення покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, кількість засуджених суттєво не зменшилась.
    Важливим фактором, що впливає на ситуацію із кількістю ув’язнених, є помилкові стереотипи у підходах практичних працівників правоохоронних органів та суддів до розуміння того, що жорсткість покарання є стримуючим фактором для зростання злочинності.
    Серйозною проблемою залишається велика кількість осіб, що перебувають у слідчих ізоляторах (станом на 21 січня 2005 року – майже 39 тис. осіб). Причиною цьому є недоліки кримінально-процесуального законодавства, яке передбачає взяття осіб під варту у разі вчинення ними нетяжких злочинів. Так, стаття 155 Кримінально-процесуального кодексу України встановлює можливість застосування такого запобіжного заходу як взяття під варту у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше трьох років.
    Для слідчих органів є більш зручним тримати обвинуваченого під вартою для того, щоб постійно мати можливість без проблем проводити з його участю процесуальні дії, ніж викликати його повістками чи розшукувати.
    На жаль, не має широкого розповсюдження використання інших запобіжних заходів, не пов’язаних із взяттям під варту.
    Результатом зазначеної політики держави є зайняття Україною третього місця в Європі за кількістю арештованих і ув‘язнених. Україна є фактично одним із світових лідерів із застосування покарання у вигляді позбавлення волі, питома вага якого в структурі інших видів покарань становить більш ніж 30 відсотків. При цьому чисельну перевагу становлять особи, які мають термін ув’язнення до трьох років, тобто особи, які не становлять значної суспільної небезпеки.
    Саме цей аспект повинен розглядатися як один з ключових під час визначення напрямів зміни державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, оскільки важке становище вітчизняної кримінально-виконавчої системи багато в чому викликане перевантаженістю засудженими місць позбавлення волі, і як результат - відсутністю достатньої кількості фінансових ресурсів на кожного засудженого для виконання одного із головних її завдань – виправлення і ресоціалізації злочинця.
    Отже, зміна каральної політики держави повинна проходити у поєднанні із вирішенням питань реформування кримінально-виконавчої системи.
    Для цього необхідно здійснити низку заходів в напрямі гуманізації законодавства та удосконалення правозастосовчої діяльності:
    переглянути державну політику України в галузі застосування кримінальних покарань, передбачивши декриміналізацію діянь, що не становлять великої суспільної небезпеки, з включенням до кримінальних санкцій більш широкого спектру альтернативних покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, а саме, штрафу, громадських робіт тощо;
    розробити у кримінально-процесуальному законодавстві правові норми, що дозволяли б більш широко використовувати не пов’язані із взяттям під варту запобіжні заходи;
    забезпечити якісно новий рівень підготовки суддів, спрямований на утвердження у їх свідомості принципів гуманізму та формування відповідних внутрішніх переконань, необхідних для професійної діяльності;
    вивчити світовий досвід функціонування служб пробації та забезпечити активне впровадження даного інституту в Україні, що дозволить забезпечити широке застосування до злочинців альтернативних позбавленню волі кримінальних покарань соціального спрямування;
    розглянути можливість більш широкого запровадження в Україні процедур примирення обвинуваченого з потерпілим по певним видам злочинів, що дасть змогу врегулювати проблемну ситуацію без застосування покарань і втручання держави щодо їх виконання. Широко залучати до застосування цих процедур неурядові організації.
    
    2. Приведення законодавства щодо порядку та умов відбування покарань до міжнародних стандартів
    
    Україна має зобов’язання за міжнародними договорами, що встановлюють стандарти дотримання прав і свобод людини під час виконання кримінальних покарань.
    Мова, зокрема, йде про Загальну Декларацію прав людини, Європейську Конвенцію про права людини і основні свободи, Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, Мінімальні стандартні правила поводження із ув’язненнями, Європейські в’язничні правила тощо.
    При цьому Україна досягла значного прогресу в реалізації цих актів під час виконання кримінальних покарань. Важливим є те, що позитивні зрушення у цій сфері відбулися у великій частині завдяки зміні суспільної оцінки процесів, пов’язаних із кримінальними покараннями, а не критиці з боку міжнародного співтовариства.
    У той же час, залишається ряд серйозних проблем, що потребують вирішення.
    Неухильне дотримання прав людини при виконанні кримінальних покарань є одним із найважливіших завдань кримінально-виконавчої системи.
    По-перше, засуджені особи є частиною українського суспільства, а Конституція України визнає найвищою соціальною цінністю людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку. Згідно із Основним Законом, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
    По-друге, кримінально-виконавча система повинна забезпечити виконання свого основного завдання - перевиховання правопорушника та забезпечення його наступної ресоціалізації. Дотримання прав людини у діяльності кримінально-виконавчої системи є суттєвим фактором, що полегшує розв’язання поставлених перед нею завдань.
    Основні заходи із поліпшення умов тримання та матеріально-побутового забезпечення засуджених повинні спрямовуватись на виправлення ситуації щодо переповнення як слідчих ізоляторів, так і установ виконання покарань. Недостатньо виважена каральна політика держави, а також те, що більшість слідчих ізоляторів збудована ще позаминулого століття, призвела до того, що кількість місць в таких установах є значно меншою ніж кількість осіб, які там утримуються.
    Окрім зусиль з боку державних органів необхідно розробити і механізми залучення громадськості для допомоги та здійснення громадського контролю.
    Гостро постала проблема медичного забезпечення осіб, що перебувають в місцях позбавлення волі, особливо у частині зростання захворюваності на ВІЛ-СНІД. Кількість таких хворих протягом останнього часу зростала щорічно на 25 відсотків.
    Відсутність можливості адекватно реагувати на зростання кількості хворих, що перебувають в слідчих ізоляторах та місцях позбавлення волі, викликане прогалинами у законодавстві, недостатнім фінансуванням кримінально-виконавчої системи, відсутністю необхідного медичного обладнання в лікувально-профілактичних закладах кримінально-виконавчої системи, неукомплектованістю медичних частин та туберкульозних лікарень лікарями-фахівцями.
    Тому необхідно комплексно підійти до вирішення цієї проблеми, можливо шляхом підготовки та прийняття спеціальних програм, спрямованих на створення нових можливостей для лікування ув’язнених.
    Ще одним важливим напрямком діяльності кримінально-виконавчої системи має стати покращення соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими. Це є шляхом до перевиховання, виправлення правопорушника і його успішної реінтеграції у суспільство.
    З урахуванням наведеного, необхідним є здійснення наступних заходів:
    
    1) у частині забезпечення неухильного дотримання прав ув’язнених:
    здійснити аналіз проблем, пов’язаних із порушенням прав людини під час виконання покарань та розробити заходи щодо покращення стану справ у цій сфері;
    запровадити диференційований підхід до різних категорій засуджених (максимальна ізоляція тих, які віддають перевагу протиправній лінії поведінки, від основної маси засуджених) під час їх тримання в місцях позбавлення волі;
    забезпечити здійснення заходів щодо підготовки засуджених до звільнення, сприяти у вирішенні питань їх трудового і побутового влаштування та соціальної адаптації після звільнення;
    
    2) у частині поліпшення організації порядку тримання та матеріально-побутового забезпечення засуджених необхідно:
    забезпечити приведення у відповідність із міжнародними стандартами роздільне тримання засуджених за злочини проти особи та за інші злочини, забезпечити можливість зміни умов тримання засуджених залежно від їх поведінки;
    створити умови для можливості надання засудженим, крім передбачених законодавством, платних побутових, оздоровчих та інших послуг;
    переглянути мінімальні норми витрат на утримання засуджених з метою приведення їх у відповідність із міжнародними стандартами;
    створити систему стабільного матеріально-побутового забезпечення засуджених;
    переглянути норми проектування та будівництва будівель і споруд установ виконання покарань;
    обстежити із залученням фахівців проектно-дослідних інститутів технічний стан режимних корпусів слідчих ізоляторів;
    здійснити технічне переоснащення, реконструкцію та будівництво будівель і споруд жилих зон установ виконання покарань із урахуванням блочного розміщення засуджених відповідно до міжнародних стандартів;
    створити достатню кількість місць в установах виконання покарань для тримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі;
    забезпечити відповідність одягу засуджених гігієнічним, естетичним, функціональним та іншим вимогам, розширити асортимент дозволених предметів індивідуального та колективного користування, оптимізувати перелік товарів, заборонених до реалізації через торговельну мережу засудженим та ув'язненим;
    
    3) у частині покращення медико-санітарного забезпечення необхідно:
    прийняти нормативно-правові акти, спрямовані на вдосконалення надання медичної допомоги засудженим та ув'язненим, порядку застосування примусових заходів медичного характеру;
    створити системи діагностики та запобігання поширенню захворювання на туберкульоз серед засуджених і ув'язнених;
    створити у кожному слідчому ізоляторі спеціальні протитуберкульозні заклади;
    удосконалити відомчу систему медико-санітарного забезпечення засуджених та ув'язнених, забезпечення поетапного наближення рівня медичної допомоги до норм і стандартів, запроваджених у пенітенціарних системах європейських держав;
    підвищити рівень взаємодії медико-санітарних служб, лікувально-профілактичних закладів та медичних частин органів та установ виконання покарань з територіальними органами охорони здоров'я і забезпечення на цій основі належного рівня діагностики захворювань та надання медичної допомоги засудженим і ув'язненим;
    забезпечити оновлення матеріально-технічної бази лікувально-профілактичних закладів кримінально-виконавчої системи;
    удосконалити систему санітарно-епідеміологічного нагляду в органах і установах виконання покарань;
    створити багатопрофільний лікувально-профілактичний заклад для надання спеціалізованої медичної допомоги засудженим жінкам;
    
    4) у частині удосконалення соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими необхідно:
    спрямовувати соціально-виховну роботу на формування та закріплення у засуджених прагнення до зайняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, додержання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів;
    удосконалити порядок зміни умов відбування покарання засуджених в межах однієї установи залежно від їх поведінки;
    забезпечити оптимальне співвідношення чисельності засуджених та персоналу в установах виконання покарань;
    створити систему стимулювання роботи персоналу соціально-психологічної служби залежно від стажу роботи в цій службі, освіти, категорії засуджених, ефективності виконання функціональних обов'язків, сприяти розвитку інституту соціальних працівників;
    забезпечити дальший розвиток та вдосконалення загальноосвітнього і професійного навчання засуджених з урахуванням не тільки інтересів власного виробництва, а й ринку праці, можливого працевлаштування, продовження навчання після звільнення від відбування покарання, сприяти розвитку освітніх програм для засуджених із використанням дистанційної форми навчання;
    підтримувати і зміцнювати соціальні зв'язки засуджених з їхніми родичами, громадськими, релігійними та іншими організаціями;
    удосконалити форми і методи психолого-педагогічного впливу на засуджених, забезпечити використання у процесі їх ресоціалізації можливостей регіональних соціальних інститутів;
    розвивати позитивні здібності та формувати соціально-корисні навички у засуджених за допомогою програм диференційованого виховного впливу з урахуванням поведінки, психічного стану і ступеня соціальної занедбаності;
    забезпечити у соціально-виховній роботі пріоритет методів переконання і стимулювання правомірної поведінки засуджених, використовувати всі форми соціально-виховної роботи, що сприяють становленню засуджених на життєву позицію, яка відповідає соціально-правовим нормам;
    забезпечити дальший розвиток психологічної роботи, підготовку фахівців-психологів, розроблення і впровадження науково обґрунтованих методик та програм психолого-педагогічного вивчення особистості засудженого та засобів корекції його поведінки.
    
    3. Розвиток та зміцнення органів і установ виконання покарань
    
    Принципово важливим напрямом державної політики у сфері виконання кримінальних покарань є дальший розвиток і вдосконалення правової бази, яка б сприяла реалізації завдань, що стоять перед кримінально-виконавчою системою.
    Перш за все, необхідно врегулювати законодавчими актами питання статусу та функціонування кримінально-виконавчої системи, проходження служби особами рядового і начальницького складу органів і установ виконання покарань та їх соціального захисту. Крім того, необхідно продовжувати роботу з приведення законодавства, що регламентує діяльність кримінально-виконавчої системи, у відповідність із міжнародними зобов'язаннями України та міжнародними стандартами.
    Однією з найбільш важливих задач у частині зміни державної політики у сфері виконання кримінальних покарань є покладення на Міністерство юстиції України функцій щодо спрямування і координації діяльності Державного департаменту України з питань виконання покарань, що дасть змогу Мін‘юсту брати участь у формуванні державної політики у відповідній сфері та здійснювати контроль за її реалізацією зазначеним центральним органом виконавчої влади.
    Державний департамент України з питань виконання покарань, в свою чергу, має забезпечувати власне виконання кримінальних покарань, здійснювати аналіз стану і прогнозування функціонування кримінально-виконавчої системи та організаційно-методичне керівництво органами та установами виконання покарань, надання їм практичної допомоги тощо.
    Розвиток системи управління органами і установами виконання покарань повинен здійснюватися з метою забезпечення ефективного функціонування кримінально-виконавчої системи у звичайних і екстремальних, а також у разі зміни соціально-політичної та економічної ситуації. Система управління органами і установами виконання покарань на всіх рівнях має бути:
    стійкою і мобільною, здатною адекватно і оперативно реагувати на будь-які явища і події;
    соціально прийнятною, тобто такою, що підтримується населенням та інститутами громадянського суспільства;
    технічні засоби управління, що використовуються зазначеною системою, повинні бути захищеними від несанкціонованих проникнень.
    Одним із пріоритетних напрямів державної політики у сфері виконання кримінальних покарань є удосконалення роботи з персоналом, і, зокрема, поетапне доведення штатної чисельності органів і установ виконання покарань до рівня науково обґрунтованих нормативів, якісне поліпшення системи підготовки і виховання кадрів, удосконалення нормативно-правової бази кадрової роботи, створення оптимальної системи науково-методологічного та інформаційного забезпечення регулювання кадрових процесів.
    Необхідно вдосконалити кваліфікаційні вимоги до персоналу органів і установ виконання покарань, визначити порядок планової заміни осіб рядового і начальницького складу, які прослужили відповідний строк в установах з особливими умовами, підвищити ефективність системи професійної, фізичної і морально-психологічної підготовки.
    
    У зв’язку із змінами у каральній політиці держави планується серйозну увагу приділити якісному покращенню виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, яке, перш за все, має бути приведене у відповідність із міжнародними стандартами з метою забезпечення належного соціально-правового та психолого-педагогічного впливу на засуджених, які відбувають покарання без ізоляції від суспільства.
    
    З метою приведення умов тримання ув'язнених та засуджених у слідчих ізоляторах та установах виконання покарань у відповідність із міжнародними стандартами слід вирішити питання про будівництво нових слідчих ізоляторів.
    
    Зміна кримінально-виконавчої політики повинна забезпечуватись належним науковим супроводженням. Необхідно передбачити можливість здійснення сукупності наукових досліджень з найбільш актуальних проблем функціонування кримінально-виконавчої системи.
    
    Для забезпечення переходу кримінально-виконавчої системи до міжнародних стандартів діяльності, врахування зарубіжного досвіду під час її реформування слід розширювати зв’язки із іноземними партнерами, участь персоналу кримінально-виконавчої системи у заходах, що проводяться за участю міжнародних організацій, урядів іноземних держав, неурядових організацій.
    
    Необхідно розглянути можливість залучення неурядових організацій до співпраці з органами і установами виконання покарань у сфері виконання кримінальних покарань з метою використання їх потенціалу у частині, зокрема, громадського контролю за цими органами, поширення правових знань серед ув’язнених, сприяння їх ресоціалізації.
    
    З огляду на наведене вище, слід визнати необхідними проведення наступних заходів у сфері реорганізації, розвитку та зміцнення органів і установ виконання покарань:
    
    1) у частині створення правових основ діяльності системи:
    охопити регулюванням законодавчими актами усіх відносин, пов'язаних із функціонуванням органів і установ виконання покарань, закріплення їх компетенції, яка відповідала б їх природі, призначенню і новим реаліям суспільного розвитку, у тому числі питання функціонування кримінально-виконавчої служби, проходження служби особами рядового і начальницького складу органів і установ виконання покарань та їх соціального захисту;
    забезпечити приведення законодавства, що регулює діяльність кримінально-виконавчої системи, у відповідність із міжнародними зобов'язаннями України та міжнародними стандартами;
    урегулювати основні аспекти організації та діяльності органів і установ виконання покарань в законодавчих актах та актах Кабінету Міністрів України, до мінімуму звести кількість відомчих нормативно-правових актів з цих питань;
    удосконалити взаємодію органів і установ виконання покарань з іншими правоохоронними органами, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
    розглянути питання щодо необхідності внесення змін до актів законодавства стосовно взаємодії органів і установ виконання покарань з місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування стосовно фінансового і матеріального-технічного забезпечення органів і установ виконання покарань за рахунок місцевих бюджетів, а також організації громадських робіт і залучення до них осіб, які відбувають покарання у вигляді обмеження волі;
    
    2) у частині дальшої реорганізації кримінально-виконавчої системи:
    забезпечити здійснення комплексу заходів, пов’язаних із запровадженням спрямування і координації діяльності кримінально-виконавчої системи Міністерством юстиції України;
    продовжити роботу з децентралізації управління органами і установами виконання покарань з метою розширення повноважень територіальних органів управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у цій сфері;
    впровадити в діяльність органів і установ виконання покарань стратегічне та індикативне планування з метою врахування досягнень науки і практики в галузі раціонального розподілу ресурсів (трудових, сировинних, технологічних, фінансових та ін.), зовнішніх факторів впливу на органи і установи виконання покарань;
    забезпечити прийняття та реалізацію програми переоснащення об'єктів кримінально-виконавчої системи сучасними інженерно-технічними засобами охорони;
    забезпечити створення на базі лікувально-трудових профілакторіїв, що підлягають ліквідації, установ виконання покарань мінімального рівня безпеки;
    забезпечити поетапний розвиток та модернізацію системи зв'язку органів і установ виконання покарань;
    створити єдину інформаційну базу даних кримінально-виконавчої системи та відповідну інфраструктуру;
    зміцнити зв'язки із засобами масової інформації з метою формування позитивної громадської думки про діяльність кримінально-виконавчої системи та розробити регламент роботи з громадськими об'єднаннями і засобами масової інформації;
    
    3) у частині зміни підходів до організації роботи з персоналом, його соціально-правового захисту:
    забезпечити поетапне доведення штатної чисельності органів і установ виконання покарань до рівня науково обґрунтованих нормативів,
    розглянути можливість щодо створення нових навчальних закладів для навчання та підвищення кваліфікації персоналу;
    визначити на перспективу потреби у працівниках для органів і установ виконання покарань за основними посадовими категоріями, правової та матеріальної основи збереження професійного ядра кадрів;
    забезпечити створення для персоналу необхідних матеріально-побутових та житлових умов, надання грошового забезпечення на рівні працівників інших правоохоронних органів, впровадження нових засобів морального і матеріального стимулювання їх роботи;
    розробити механізми забезпечення персоналу житлом та медичним обслуговуванням;
    
    4) у частині вдосконалення виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі:
    переглянути нормативно-правові акти, що регламентують порядок та умови виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, привести їх у відповідність із міжнародними нормами;
    довести чисельність персоналу кримінально-виконавчої інспекції до науково обґрунтованого рівня, забезпечити поступове навантаження роботою кожного працівника інспекції в обсягах, якими керуються служби пробації європейських держав;
    створити належні умови для діяльності підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, у тому числі щодо розміщення та безпеки її персоналу;
    налагодити взаємодію з органами місцевого самоврядування, центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, громадськими організаціями з метою забезпечення виконання покарань, соціального захисту та допомоги засудженим до покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, та особам, звільненим із місць позбавлення волі;
    визначити форми і методи залучення добровольців (волонтерів) та громадських організацій до участі у виконанні покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, та соціально-психологічного впливу на засуджених до таких видів покарань, підготувати нормативно-правові акти та методичні матеріали з цих питань;
    провести експерименти із запровадження елементів пробації в діяльність кримінально-виконавчої інспекції щодо підготовки матеріалів, які характеризують особу підсудного, запровадження електронного моніторингу за засудженими, організації виховної роботи з неповнолітніми засудженими;
    вивчити та узагальнити досвід підготовки працівників служб іноземних держав, що виконують покарання, не пов'язані з позбавленням волі, визначити можливості його використання;
    забезпечити створення ефективної системи профілактики правопорушень з боку осіб, які відбувають покарання, не пов'язані із позбавленням волі, посилити взаємодію із правоохоронними органами щодо контролю за особами, засудженими до покарань, не пов'язаних із позбавленням волі;
    
    5) у частині поліпшення господарської діяльності установ виконання покарань та залучення засуджених до суспільно-корисної праці:
    визначити у законодавстві особливості господарської діяльності установ виконання покарань, зокрема, щодо оподаткування, закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти тощо;
    створити умови для праці засуджених та систему стимулювання їх трудової діяльності, спрямовану на розвиток у засуджених сумлінного ставлення до праці та правослухняної поведінки;
    забезпечити розроблення та виконання заходів з фінансової підтримки установ виконання покарань для оздоровлення їх господарської діяльності та створення умов для їх ефективного функціонування в умовах ринкової економіки;
    створити ефективну систему маркетингу для установ виконання покарань;
    
    6) у частині покращення міжнародного співробітництва є необхідним:
    здійснювати заходи, спрямовані на реалізацію міжнародних зобов'язань України у сфері виконання кримінальних покарань;
    забезпечувати участь представників кримінально-виконавчої системи у розробленні міжнародних програм і заходів пенітенціарного характеру;
    розширити партнерські відносини з пенітенціарними системами іноземних держав, як у рамках програм, що підтримуються Радою Європи, так і поза ними;
    забезпечувати участь у міжнародних конференціях, семінарах, зустрічах з актуальних питань діяльності кримінально-виконавчої системи;
    посилити взаємодію з пенітенціарними системами іноземних держав щодо вдосконалення підготовки кадрів, створення програм і навчальних планів для підвищення кваліфікації персоналу кримінально-виконавчої системи;
    залучати кошти міжнародних організацій та благодійних фондів для поліпшення матеріально-технічного забезпечення органів і установ виконання покарань;
    
    7) у частині розвитку науково-дослідної діяльності необхідно:
    провести організаційно-підготовчу роботу та забезпечити перспективне (на п'ять років) планування основних напрямів наукових досліджень та їх здійснення;
    здійснити заходи щодо забезпечення кримінально – виконавчої системи вищими навчальними закладами для підготовки наукових кадрів;
    зміцнювати зв'язки з аналогічними іноземними науково-дослідними установами, науковими центрами міжнародних організацій, брати участь у роботі міжнародних конгресів, симпозіумів, конференцій.
    
    4. Виправлення і Ресоціалізація засуджених та організація системи соціальної адаптації громадян, які відбували покарання у місцях позбавлення волі
    
    Напрями покращення роботи із виправлення і ресоціалізації засуджених випливають із статті 6 Кримінально-виконавчого кодексу України, який основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених визначає встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив, що є недостатнім.
    З урахуванням наведеного для покращення роботи з виправлення і ресоціалізації засуджених необхідно:
    вивчити основні проблеми, пов’язані із труднощами соціальної адаптації осіб, що виникають як під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі, так і в період після звільнення від нього та розробити комплекс заходів, спрямованих на розв’язання цих проблем;
    дослідити роль та можливості неурядових організацій у здійсненні заходів щодо виправлення і ресоціалізації засуджених, зокрема, у частині навчання та їх професійної підготовки, надання правової інформації тощо;
    утворити центри соціальної реабілітації для осіб, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі.
    Однією із найбільш складних проблем кримінально-виконавчої системи і суспільства в цілому є забезпечення соціальної адаптації осіб, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі. Серед основних проблем, що ускладнюють процес повернення до звичайного життя, є втрата соціальних зв’язків, негативний вплив середовища злочинців, втрата здатності приймати самостійні рішення, труднощі із працевлаштуванням, житлом тощо.
    Закон України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” визначає умови і порядок надання соціальної допомоги особам, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, а також засади участі у їх соціальній адаптації органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і об'єднань громадян. Однак, за відсутності реального механізму його виконання, суттєвого позитивного впливу на покращення ситуації у зазначеній сфері цей Закон не відіграв.
    
    ІІІ. Етапи реалізації Концепції та очікувані результати
    
    Концепція визначає основні засади державної політики у сфері виконання кримінальних покарань і має реалізовуватись у два етапи. Конкретні заходи, строки їх виконання та відповідальні органи на першому етапі реалізації Концепції будуть визначені у плані заходів щодо реалізації цієї Концепції.
    Найбільш суттєві перетворення у системі органів виконання покарань мають бути здійснені на другому етапі реалізації цієї Концепції відповідно до цільових державних програм, розроблених відповідно до цієї Концепції та плану заходів щодо її реалізації.
    Результатом реалізації Концепції повинна стати зміна каральної політики держави, створення системи виконання покарань, що відповідатиме міжнародним стандартам та забезпечуватиме ефективну реалізацію функцій щодо виправлення та ресоціалізації засуджених на засадах гуманізму та дотримання прав людини.
    
    
    Державний секретар України
    О.ЗІНЧЕНКО


Ваша оцінка перспективи вступу України до ЄС:
5 років
10 років
20 років
Ніколи