8 ЖОВТНЯ – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ХОСПІСНОЇ ДОПОМОГИ

6 жовтня, 2005 р.

    Перші згадки про допомогу безнадійно хворим людям можна знайти ще у середньовічних хроніках - у ті часи милосердя і турботу найчастіше проявляли монахи, надаючи притулок прочанам, які йшли у Святу землю, благаючи бога про порятунок від тяжких хвороб. З тих пір і прижилося слово "хоспіс”, що у перекладі з латини означає притулок, захисток. Одначе як медичний заклад перший хоспіс було відкрито у Франції у 1842 році для безнадійно хворих на рак.
    
    З тих пір було створено тисячі хоспісів у багатьох країнах світу. Узагальнивши принципи їхньої діяльності, експерти ВООЗ визначали, що це "Форма догляду, яка констатує, що лікування тривалого стану хвороби неможливе, і займається скоріше якістю, ніж кількістю життя. Вона усуває симптоми, які турбують людину за допомогою методів, єдина мета яких – досягнення максимально можливого комфорту пацієнта”. В усьому світі програму хоспісів визнають гуманною і необхідною, адже вона позбавляє хворих від нелюдських страждань, допомагає гідно завершити земне життя.
    
    У розвинених країнах хоспіси відкривають не лише у мегаполісах, але й у містах, де кількість населення сягає 200 тисяч. Серед їхніх пацієнтів є не лише люди похилого віку, але й, на жаль, тяжко хворі діти або діти-інваліди. Найбільша частина хоспісних ліжок, як правило, віддається онкохворим: від 50 до 90%.
    
    За висновками експертів ВООЗ, коли рівень болю зростає до сильного, цьому можна зарадити лише опіоїдними анальгетиками, у подібній ситуації альтернативи обезболюванню за допомогою наркотичних речовин просто не існує. Для наших онкохворих знеболюючі препарати, як правило, недоступні: Україна посідає 92 місце у світі за медичним споживанням опіоїдних анальгетиків (ОА) (тобто задовольняється 10% від реальної необхідності в ОА). Державна програма "Онкологія” на 2002-2006 роки взагалі не передбачає державну закупівлю опіоїдних анальгетиків.
    
    Експерти вважають, що мінімальна потреба в хоспісних ліжках складає приблизно 100-120 на півтора мільйона населення. На сьогодні в Україні діє всього 7 закладів такого типу (по 30-40 ліжок кожний), хоча хоспісами їх назвати важко, адже "максимальний комфорт для невиліковних пацієнтів” неможливо створити за умови надзвичайної зарегульованості правил обігу ОА що приводить до недоступності для більшості хворих знеболювальних препаратів.
    
    Однією з причин такого стану речей є те, що чинне українське законодавство, низка відомчих актів, що регламентують медичний обіг наркотиків, містять обмеження, набагато суворіші, ніж міжнародні рекомендації, визнані Україною.
    
    На жаль, Україну не оминула також епідемія ВІЛ/СНІДу. У багатьох цивілізованих країнах вже створено мережу хоспісів для хворих на СНІД. В Україні тільки за офіційними даними від цієї хвороби померли понад 5 000 хворих. Однак питання відкриття хоспісів для таких пацієнтів у нас ще тільки обговорюється.
    
    Закликаємо всіх зацікавлених експертів з урядових та неурядових організацій до співпраці щодо перегляду цих документів та сприяння медичним та соціальним працівникам у створенні умов для полегшення страждань та гідного завершення земного життя для більш ніж 100 тисяч громадян України.
    
    За додатковою інформацією звертайтеся за тел.: 235 6587, 599 7512
    Якименко Олена 8 039 491 6369
    
    КОНТАКТИ
    Якименко Олена
    Прес-служба Всеукраїнської ради захисту прав та безпеки пацієнтів
    вул. Л. Первомайського, 9-А, оф.5
    01133, Київ
    Тел./факс: +38(044)235 6587
    Ел. пошта: info@tb.org.ua
    Інтернет-сайт: www.medlaw.org.ua