Захисникам прав українських “афганців” – Почесні грамоти Уповноваженого з прав людини

18 лютого, 2004 р.

    17 лютого 2004 року Ніна Карпачова вручила Почесні грамоти Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за великий особистий внесок у справу соціального захисту ветеранів та інвалідів війни, членів родин воїнів, загиблих в Афганістані та за патріотичне виховання молоді.
     Серед нагороджених - відомі особистості: голова Державного Комітету України у справах ветеранів, голова Спілки ветеранів Афганістану Сергій Васильович Червонописький, а також його соратники по комітету та Українській Спілці ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів): генерал-лейтенант Борис Іванович Ткач; перший заступник, генерал-майор Юрій Григорович Зубко; заступники Валерій Іванович Аблазов, Віталій Анатолійович Раєвський, Олег Іванович Міхнюк; Голова Київської ради родин військовослужбовців, які загинули в Афганістані та інших країнах, де велись бойові дії, мати загиблого в Афганістані офіцера Алла Василівна Шипова.
    Відтоді, як радянські війська були виведені з Афганістану, минуло 15 років. Проте, до цього часу болять рани воїнів -“афганців” та живе наша спільна пам’ять про загиблих. В Україні з’явилися 300 пам’ятників воїнам, що не повернулися з тієї війни.
     - Сьогодні, - сказала Ніна Карпачова, - Почесними грамотами Уповноваженого з прав людини нагороджуються ті наші мужні співвітчизники, які на афганській війні не шкодували свого здоров’я, життя, і сьогодні так само героїчно виборюють права тих, хто до цього часу загоює рани тієї війни, хто став інвалідом, хто має потребу у соціальному захисті: не може знайти кошти на лікування, забезпечити достаток своєї родини, одержати гідну роботу. Адже через афганську війну (1979-1989 рр.) пройшло понад 160 тисяч осіб, призваних до лав Радянської армії з України. Не повернулося з війни – 3360. Із них: загинуло – 3280, пропало безвісті – 80. Залишилися без синів – 2729 матерів, 1982 – батька. Стали вдовами 505 молодих жінок, сиротами – 711 дітей. Поранено на афганській війні понад 8 тисяч вихідців з України. Стали інвалідами - 3560 осіб. Після війни померло від ран та захворювань більше, ніж загинуло. Кількість інвалідів збільшилася вдвічі.
     Уславлені орденоносні гості, що згуртували і очолюють в Україні спільноту колишніх воїнів 40-ї армії, яка, за свідченням генерала Громова не програла жодної битви у афганських боях, відверто казали: - На превеликий жаль, ми й сьогодні змушені захищати права наших “афганців”, які потерпають не лише від соціально-економічних негараздів, але й від бюрократизму чиновників, нерозуміння законодавців.
    І хоч, за ствердженням заступника голови Державного Комітету України у справах ветеранів Валерія Івановича Аблазова, у вирішенні соціальних питань колишніх воїнів-інтернаціоналістів Україна посідає одне з найперших місць серед країн СНД, нерозв’язаних проблем тут ще безліч.
     Добре, що в нас на законодавчому рівні права і гарантії воїнів-“афганців” сьогодні прирівняні до прав учасників Великої Вітчизняної війни. Та як розцінити жалюгідну суму “компенсації” – 29 гривень, котру одержують родини солдатів, загиблих на цій війні? Її можна було б назвати сміховинною, якби за цим не стояли трагедії та сльози тисяч осиротілих матерів, батьків, юних вдів, що стали ними у 19-20 років... (Для порівняння зауважимо, що родини загиблих “афганців” у Росії щомісяця одержують суму, що дорівнює 100 доларам).
     Воїни-інтернаціоналісти мужньо і гордо тримаються, вміють цінувати щиру увагу і вдячність, хочуть і можуть бути корисними і потрібними Україні сьогодні. Завдяки їхнім турботам у 50 юнацьких клубах вчаться патріотизму і готовності захищати Вітчизну 10 тисяч українських підлітків.
    Комітети і спілки, що об’єднують ветеранів Афганістану спільними спогадами і турботами, допомагають сім’ям загиблих, рятують від самотності, підтримують хворих однополчан, намагаються довести законодавцям, що в колишніх “афганців” навіть звичайні хвороби все одно походять з тієї “чужої” війни, де вони залишали здоров’я, не шкодуючи себе заради священного військового обов’язку.
     Дякуючи українському Омбудсманові за добрі слова і пам’ять, за високу оцінку їхньої діяльності у захисті прав колишніх воїнів-інтернаціоналістів, високоповажні гості робили особливий наголос на тому, що їх “афганський” досвід не повинен пропасти даремно, на ньому треба виховувати і вчити молодих, бо особлива професія “захищати Батьківщину” знову стає актуальною і потрібною за нашого такого складного і неспокійного часу.