Наша сторінка на Facebook Наша сторінка у Twitter Наш канал Youtube
підписатися на новини
Email
підписатись
відписатись

БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ІНТЕГРО
Фонд Країна Добродій
Газета Нова Доба - видання про Київ і столичну область
Парламентський клуб НУО
Українська гельсинська спілка з прав людини
Портал Громадський простір

 

 НОВИНИ


Рішення Європейського суду у справі Кучерук проти України (прес-реліз).

12 вересня, 2007 р.

    Європейський суд з прав людини
    
     Прес-реліз, виданий Секретарем
    
     Рішення палати
    
     Кучерук проти України
    
    
    
    Європейський Суд з прав людини вчора оприлюднив своє рішення по справі Кучерук проти України (заява № 2570/04).
    
    
    
    Суд одностайно вирішив, що
    
    
    
    мало місце чотири порушення статті 3 (заборона нелюдського або принижуючого гідність поводження) Європейської Конвенції з прав людини стосовно надмірного застосування сили тюремним персоналом; використання наручників при одиночному ув’язненні у карцері; відсутності адекватного медичного лікування та допомоги та ефективного розслідування скарг заявника про погане поводження.
    
    
    
    не було порушення статті 5 § 1 (право на свободу і безпеку) Конвенції, стосовно утримання заявника під вартою з 7 по 22 липня 2003 року;
    
    
    
    було порушення статті 5 § 1 стосовно утримання заявника під вартою з 22 липня по 6 серпня 2003 року;
    
    
    
    було порушення статті 5 § 4 ( право на невідкладний розгляд судом законності утримання під вартою) стосовно неможливості для заявника ініціювати процедури щодо законності його утримання у Харківській психіатричній лікарні.
    
    
    
    Відповідно до статті 41 (справедлива компенсація) Суд призначив виплатити заявнику 20000 євро нематеріальної шкоди та 2129 євро за витрати (Рішення доступне тільки англійською мовою).
    
    
    
    1. Основні факти
    
    
    
    Заявник, Володимир Вікторович Кучерук, українець, народився у 1980 році, мешкає у Харкові (Україна). У 1998 році йому був поставлений діагноз „хронічна шизофренія.
    
    
    
    У березні 2001 році пан Кучерук був засуджений за крадіжку та хуліганство на півтора роки тюремного ув’язнення з відстрочкою вироку. Під час випробувального терміну він був заарештований та 15 квітня 2002 року був звинувачений у крадіжці та хуліганстві. Того ж дня він пройшов медичне обстеження у міській лікарні. Йому поставили діагноз „шизофренія”, але підтвердили, що він може утримуватися під вартою. Враховуючи, що заявник мав судимість, Комінтернівський районний суд м. Харкова прийняв рішення про утримання заявника у психіатричному відділенні СІЗО № 27.
    
    
    
    17 травня 2002 року він був переведений до психіатричної лікарні для того, щоб можна було скласти висновок щодо його психічного здоров’я. Експерти дійшли висновку, що заявник страждає від гострого психічного розладу, яке потребує обов’язкового стаціонарного психіатричного лікування. На початку червня він був переведений знову до звичайної камери СІЗО. 6 червня він був оглянутий тюремним психіатром, який не призначив ніякого лікування. У СІЗО його поведінка була неадекватною, він був налаштований до агресивних насильницьких дій. 2 липня він напав на іншого ув’язненого і був переведений до медичного відділення СІЗО.
    
    5 липня 2002 року районний суд визнав, що психічний розлад заявника унеможливлює розгляд питання щодо покарання та призначив примусове психіатричне лікування. Кримінальне розслідування проти нього було призупинено до його одужання.
    
    
    
    8 липня 2002 року пан Кучерук, якого утримували у медичному відділенні СІЗО, знаходився в особливо збудженому стані. Медичний персонал викликав трьох охоронців, які наказали йому повернутися обличчям до стінки та закласти руки за спину. Коли він відмовився підкоритися, охоронці почали його бити гумовими кийками, кинули на підлогу та одягли наручники. Того ж дня два співробітника тюрми та лікар оглянули заявника і склали висновок про те, що на плечах і сідницях є сліди побиття, залишених кийками. Але було визнано, що він може утримуватися у карцері за вказівкою начальника тюрми. Там він провів 9 днів, перебуваючи у камері як мінімум 23 години на добу. Сім з цих дев’яти діб – до 15 липня – на ньому були постійно одягнуті наручники. 10 липня його відвідав психіатр. Ніякого лікування заявнику надано не було, тому що він, певно, від нього відмовився. У записах медичних працівників тюрми йшлося про те, що заявник неодноразово намагався звільнитися від наручників, ударяючись головою об стіну, катаючись по підлозі, намагаючись простягнути ноги між руками, скутими наручниками.
    
    
    
    17 липня 2002 року пана Кучерука було знову переведено до психіатричної лікарні для примусового лікування у відповідності до рішення від 5-го липня. Це примусове лікування було подовжено за різних підстав до 28 травня 2003 року, коли місцевий Московський суд м. Харкова призначив проведення психіатричної експертизи заявнику у відповідності до статті 258 Цивільно-процесуального кодексу для того, щоб визначити стан його психічного здоров’я. Постанову про примусове лікування від 5 липня 2002 року було відмінено 7 липня 2003 року, і кримінальне розслідування проти заявника поновлено. Але заявник не був звільнений з лікарні до 6 серпня 2003 року, коли, у контексті цього розслідування, місцевий суд призначив йому психіатричну експертизу. Медичні експерти дійшли висновку, що психічний розлад заявника перешкоджає йому розуміти наслідки своїх дій і керувати своєю поведінкою і 2 вересня 2003 року він був звільнений з лікарні під опіку своєї матері. 4 листопада 2003 року процедури припинились приймаючи до уваги його неосудність. Пан Кучерук пізніше був визнаний недієздатним.
    
    
    
    У той же час 25 липня 2002 року мати заявника подала скаргу на погане поводження з її сином з боку тюремної охорони. Кримінальне розслідування проводилось начальником СІЗО. 14 серпня заявник був оглянутий лікарями. Були виявлені глибокі порізи навколо його зап’ясток та інші сліди, залишені твердими тупими предметами, проте у висновку не йдеться про те, коли саме ці пошкодження сталися. На підставі цього висновку та показань очевидців – охоронців тюрми та інших ув’язнених, - начальник тюрми 21 серпня прийняв рішення не порушувати кримінальну справу. У своїй постанові він дійшов висновку, що охоронці діяли відповідно до тюремних правил та намагалися захистити персонал СІЗО та самого заявника від його некерованої і агресивної поведінки. Мати заявника була формально поінформована щодо цієї постанови 16 січня 2003 року.
    
    
    
    У трьох випадках між листопадом 2003 та липнем 2005 року національні суди скасували рішення влади не порушувати кримінальну справу. У жовтні 2004 року справу було передано до Харківської обласної прокуратури, яка, врешті-решт, також вирішила не порушувати кримінальну справу проти охоронців тюрми. Вона визнала, що заявник міг утримуватися у СІЗО, і те, що охоронці тюрми діяли у відповідності до тюремних правил. Мати заявника оскаржила це рішення, і розгляд не закінчено аж до сьогодні.
    
    
    
    2. Процедура та склад Суду
    
    
    
    Заяву надано до Європейського Суду з прав людини 29 грудня 2003 року.
    
    Рішення прийнято Палатою у складі сімох суддів, а саме:
    
    Пір Лоренцен, президент
    
    Сніжана Ботучарова,
    
    Карель Юнгвирт,
    
    Володимир Буткевич,
    
    Маргарита Цаца-Ніколовська,
    
    Райт Марусте,
    
    Марк Віллігер, судді,
    
    а також Стівен Філіпс, заступник секретаря секції.
    
    
    
    3. Стислий виклад рішення
    
    
    
    Скарги
    
    
    
    Посилаючись на статті 3 та 13 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту), пан Кучерук скаржився на погане поводження під час утримання під вартою, зокрема, на надмірне застосування сили тюремними охоронцями, а також на те, що його утримували у наручниках у карцері, на неналежні умови утримання та неадекватну медичну допомогу, а також на відсутність ефективного та незалежного розслідування. Посилаючись на статтю 5 § 1, він також скаржився, зокрема, на те, що його утримання в психіатричній лікарні з 7 липня 2003 року було незаконним тому, що цього дня примусове психіатричне лікування було скасовано.
    
    Також він скаржився, посилаючись на статтю 5 § 4, що він не мав доступу до суду з вимогою перегляду законності свого утримання під вартою у СІЗО та психіатричній лікарні.
    
    
    
    
    
    Рішення Суду
    
    
    
    Стаття 3
    
    
    
    Надмірне застосування сили
    
    
    
    Суд відзначає, що ушкодження заявника, що зафіксовані лікарями тюрми 8 липня 2002 року в результаті побиття його кийками, є серйозними, щоб розглядати з точки зору статті 3. Через те, що заявник поводив себе дуже збуджено, не можна казати, що адміністрація СІЗО була змушена реагувати на несподіваний розвиток подій. Три охоронці, що були задіяні, значно переважали заявника за кількістю. До того ж, жоден свідок на жодній стадії процедур, не заявив, що заявник намагався напасти або його поведінка якимось чином наражала охоронців або його співкамерників на небезпеку. Через це використання кийків у справі заявника було безпідставним і складає нелюдське поводження. Відповідно, було порушено статтю 3.
    
    
    
    Застосування наручників.
    
    
    
    Суд вважає, що застосування наручників до психічно хворого заявника протягом семи днів без психіатричного обгрунтування або медичної допомоги має бути визнано як нелюдське та принижуюче гідність поводження. Отже, було порушено статтю 3.
    
    
    
    Неналежна медична допомога та лікування
    
    
    
    Утримання заявника в одиночній камері в наручниках свідчить про те, що національні влади не надали відповідну медичну допомогу та лікування заявнику.
    
    
    
    Заявник був вперше обстежений 16 квітня 2002 року і поміщений до психіатричного відділення, проте в подальшому не було жодної згадки психіатра до 17 травня 2002 року, коли заявника було переведено до лікарні на обстеження. Рекомендації медичних експертів щодо необхідності лікування у спеціалізованій лікарні не були виконані одразу. Дійсно, він був переведений назад до звичайної камери СІЗО і тільки одноразово був оглянутий психіатром до того, як скоїв напад на співкамерника. На думку Суду, це не може вважатися належною і розумною медичною допомогою у світі серйозного психічного стану заявника. Тому було порушено статтю 3 щодо відсутності адекватної медичної допомоги, наданої заявнику.
    
    
    
    Відсутність ефективного розслідування
    
    
    
    Суд відзначає, що розгляд за скаргами заявника на погане поводження не задовольнило мінімальну вимогу незалежності, оскільки орган розслідування – начальник СІЗО – був представником органу, причетного до подій. Розслідування було обмежено підтвердженням того, що охоронці діяли у відповідності до правил та ґрунтувалось тільки на твердженнях причетних охоронців та співкамерників заявника. Експертиза слідів тілесних ушкоджень була проведена тільки через 37 днів після фактичного застосування сили і не дійшла певних висновків.
    
    
    
    Крім того, це розслідування навряд чи задовольняло потребу у суспільному контролі, мати заявника тільки 16 січня 2003 року була формально поінформована щодо відмови про порушення кримінальної справи, а його адвокат отримав доступ до ознайомлення із справою лише 14 серпня 2003 року.
    
    
    
    Суд вважає, що незалежне розслідування за скаргою заявника почалося 1 жовтня 2004 року, більш ніж 2 роки 2 місяці після інциденту, коли справа була прийнята Харківською обласною прокуратурою. Це розслідування не виправило недоліки початкових стадій розслідування. Зокрема, не видно, щоб співкамерники, які були свідками інциденту, були допитані повторно або що були намагання компенсувати відсутність медичної інформації про ушкодження заявника.
    
    
    
    На думку Суду, недоліки, які національні суди підкреслювали в трьох різних випадках, скасовуючи рішення слідчих органів про відмову в порушенні кримінальної справи, а також відсутність незалежності, швидкості та громадського контролю відносно органів розслідування, дають достатні підстави для висновку, що розслідування, яке до сьогодні ще не закінчено, не відповідає мінімальним стандартам ефективності. Отже, тут було процесуальне порушення статті 3 Конвенції.
    
    
    
    Стаття 13
    
    
    
    Враховуючи вищенаведені висновки у відповідності до статті 3 Конвенції про те, що органи влади не провели ефективного розслідування за твердженнями заявника про погане поводження, Суд не вбачав необхідності розглядати це питання в контексті статті 13 Конвенції.
    
    
    
    
    
    Стаття 5 § 1
    
    
    
    З 7 по 22 липня 2003 року
    
    
    
    Постанова суду від 7 липня 2003 року про скасування примусового лікування заявника стала остаточною тільки після спливу терміну на апеляцію 22 липня 2003 року. Суд відзначає, що утримання під вартою заявника в цей період ґрунтувалося на постанові від 5 липня 2002 року і стосовно цього періоду не було порушення статті 5 § 1.
    
    
    
    З 22 липня по 6 серпня 2003 року
    
    
    
    Постановою Московського районного суду від 28 травня 2003 року було призначено психіатричну експертизу у відповідності до статті 258 Цивільного процесуального кодексу. Суд вважає, що стаття чітко не передбачає позбавлення волі, і не схоже, щоб суд мав намір позбавити заявника волі внаслідок своєї постанови. Також постанова Комінтернівського суду від 7 липня 2003 року, якою скасовано примусове лікування заявника і рекомендовано поновлення кримінального розслідування проти заявника, не може розглядатися як правова підстава для продовження утримання під вартою після 22 липня 2003 року.
    
    Суд нагадав, що адміністративні формальності, на які посилався Уряд, не можуть виправдати зволікання із звільненням заявника більше, ніж на кілька годин. Також продовження утримання заявника під вартою після скасування постанови про його госпіталізацію для примусового лікування, не може розглядатися як перший крок у виконанні постанови про його звільнення. Отже, в цьому відношенні було порушення статті 5 § 1.
    
    
    
    Стаття 5 § 4.
    
    
    
    Суд нагадав, що він вже розглядав систему періодичного перегляду щодо примусового лікування у рішенні Горшков проти України, в якому дійшов висновку, що згідно з цією системою, заявник не мав можливості ініціювати розгляд для перевірки законності продовження його утримання під вартою для примусового лікування. Суд не вбачає підстав аби відступити від своїх висновків у цьому рішенні і, відповідно, вирішив, що тут мало місце порушення статті 5 § 4.
    Рішення Суду доступно на Інтернет-сайті (http//www.echr.coe.int).
    Джерело:http://www.khpg.org/


Чи вважаєте ви за необхідне реформувати ООН?
Так
Ні
ООН потрібно ліквідувати, а не реформувати