Незалежне зовнішнє тестування: панацея чи напасть?
18 березня, 2008 р.
Ця весна обіцяє бути гарячою… для абітурієнтів та їх батьків. Схоже і тим, і іншим треба буде добряче понервувати. Тотальні трансформаційні процеси, що охопили наше суспільство вже дістались і до сфери освіти. Проте якось історично так склалось, що освіта та культура завжди були на «периферії» українського суспільства, і ніколи особливо не цікавили ані представників влади, ані громадськість. А кроки в напрямі реформування не завжди виваженні. І це прикро… Схоже реформатори забувають, що метою реформ є не реформи самі по собі, а вдосконалення системи. Адже високий рівень освіченості громадян впливає і на добробут в середині країни, і допомагає сформувати позитивний імідж країни за кордоном. Проте зараз маємо те, що маємо… Наприклад, доведену до абсурду ідею із незалежним зовнішнім тестуванням.
Основною метою, яку переслідує зовнішнє незалежне оцінювання, є прагнення знизити рівень корупції при вступі до вищих учбових закладів.
Ціль поставлена благородна. Вступити до університету без хабаря – про це мріяв кожен, але мало хто вірив, що це буде здійсненно на практиці. Не вірять і зараз, попри доводи нашого міністра, пана Вакарчука, та людей, які займаються організацією незалежного зовнішнього оцінювання. І не без підставно громадськість сумнівається та недовіряє. Бо все таки є над чим замислитись.
Хотіли як краще, а як вийде, побачимо за кілька місяців. Тільки от деякі речі вже зараз є аж занадто очевидними. Перш за все, незважаючи на всі заяви представників влади про те, що досвід світовий був проаналізований та «синтезований» з вітчизняним, постає одразу кілька питань. Що вважати нашим досвідом, коли ми його набули? І де результат того синтезу? Де аналіз методик та технологій тестування? Їх порівняння із методиками, що використовуються в інших країнах. Чи є розробленими концептуальні питання, стратегічне бачення того, як має розвиватись ця програма далі? Чи це вирішуватиметься за кілька місяців до початку вступу наступного року?
Всі сподіваються на те, що завдяки запровадженню незалежного оцінювання вдасться уникнути корупції. Проте тут можна лише сподіватись, але не треба розраховувати. По-перше, важко говорити про об’єктивність оцінювання (а, отже, і відсутність хабарів для коригування результатів), коли між роботою абітурієнта та комп’ютером, який оброблятиме результати, є посередник – людина. А людина істота, як відомо, не надійна, і звабитись готова, було би кому зваблювати. Контроль же збоку громадськості зводиться лише до того, що представники цієї самої громадськості матимуть змогу спостерігати за розпаковуванням тестових завдань і упаковкою відповідей на них перед відправленням до ЦТТ для сканування.
Ще одна важлива проблема, яку не можна оминути: як відрізнити тих, хто просто вгадав відповіді, від тих, хто справді орієнтується в матеріалі?
Упорядники тестів досить часто, забувають, що одним із завдань цього тестування є перевірити абітурієнта, так би мовити, на профпридатність, а не просто «завалити» його, поставивши безліч питань, які траплялись під час проходження того чи іншого курсу в школі. І тут логічним постає ще одне запитання, а наскільки кваліфікованими є ті, хто готує ці тести, на які методики вони опираються і як це аргументують?
Таких не роз’яснених моментів ще дуже багато. І схоже правду таки кажуть, що до пекла дорога благими намірами вимощена.
Звичайно реформування системи освіти потрібне, але воно повинно бути продуманим. Ця реформа безперечно матиме наслідки в довгостроковій перспективі, і дуже хотілося би, а би вони (наслідки) були більш менш прогнозованими. А для цього вже зараз потрібно аналізувати зроблені «проколи» і системно підходи вирішення будь-яких, навіть найнезначніших, на перший погляд, проблем.
Леся Парно
Джерело: ІМІ
|