Обід для безпритульних – «Мівіна» і гарячий чай.
28 жовтня, 2008 р.
Майже щодня у Львові о 12.00 у скверику біля храму Святих Ольги і Єлизавети можна побачити, як просто неба обідають десятки безпритульних людей. Вони сходяться з різних куточків міста.
Теплу їжу та одяг їм доставляють волонтери Центру обліку безпритульних, який діє при управлінні соціального захисту міської ради. Як це виглядає, бачила кореспондент “ВЗ”.
«10 пляшок на молоко – і кусень хліба мій»
Ще задовго до приїзду бусиків з їжею та гуманітарною допомогою на площі Кропивницького вже групками сидять “люди вулиці”. Більшість із них мають із собою пакети з різним мотлохом – усе своє добро. Хтось з’ясовує між собою стосунки, хтось – докурює сигарету, ще хтось роздумує над життям-буттям.
Одна жіночка з перебинтованою рукою розповіла, що залишилася без даху над головою через чоловіка. Він підписав невідомо які документи, і їхня квартира стала власністю інших людей. Чоловік помер, а пані Тетяна опинилася на вулиці. Колись вона працювала на заводі телеграфної апаратури та касиром у хімчистці на вулиці Дорошенка.
“Спершу ночувала у під’їздах, - розповідає вона. – Тепер майже в кожному стоїть кодовий замок. Люди сваряться. Ночую то на вокзалі, то в аеропорту. Міліція постійно мене виганяє. Щоб заробити на хліб, збираю пластикові пляшки і по 10 копійок продаю їх жінкам із Привокзального ринку – на молоко. Намагаюся збирати лише чисті. 10 пляшок – і кусень хліба мій. Недавно мене штовхнули хлопці років 11-13, я впала і зламала руку. Знайома дала грошей на гіпс. Так і живу. Найбільше переживаю, як перебуду зиму”.
Постійні клієнти – жертви квартирних афер і колишні в’язні
Коли з’явилися соціальні працівники, безпритульні чемно вишикувалися в чергу. Кожен з них мав спеціальну жовту карточку. Як пояснив директор Центру обліку безпритульних Олександр Гресик, у такий спосіб їх реєструють. За два роки у Центр звернулися 262 особи, 150 з них отримали карточки на харчування, 50 вироблено паспорти.
Бусики з харчами у скверик біля храму Святих Ольги і Єлизавети приїжджають у понеділок, вівторок, середу і п’ятницю, з одягом – лише по п’ятницях. Щодня в середньому тут можна побачити до 50 осіб.
“Наразі роздаємо безпритульним лише «Мівіну» і гарячий чай, - розповідає пан Олександр. – Найближчим часом знову плануємо укласти угоди зі шкільними їдальнями й обіди будуть комплексними. Влітку їдальні були на канікулах”. Безпритульні говорять, що «Мівіна» і чай для них є суттєвою допомогою, бо не мають грошей і на це.
Після трапези просто неба люди з клунками ідуть до бусика з одягом. Кожен каже, що йому потрібно. Але гардероб більшості присутніх складається з того, що на них. До гурту бездомних приєднуються цікаві перехожі. Запитують, що дають на халяву.
“Речі ми отримуємо від приватних підприємців, які торгують секонд-хендом з Європи, - розповідає директор Центру. – Їх приносять також небайдужі львів’яни. Дехто телефонує, і за одягом приїжджають наші працівники”.
Поки іде примірка, знайомлюся з 15-річним Сашком. Він – єдина дитина, яка обідає з безпритульними. Усім решта більше 18-ти років. Хлопець родом з Волинської області. Його батько помер, а маму позбавили батьківських прав. Сашко закінчив восьмий клас і наразі ніде не вчиться.
Він розповів, що живе з дядьком, який ним опікується. Але, виглядає, справи кепські. Замість того, щоб ходити до школи, Сашко підробляє на будовах. Каже, що планує вступати в ПТУ.
Серед присутніх багато чоловіків, від яких чути спиртним. Один з них розповів, що два роки тому вийшов з в’язниці. За цей час дружина продала квартиру і поїхала в Італію на заробітки. Степан залишився без даху над головою. Податися йому нікуди. У чоловіка проблеми зі здоров’ям. Недавно його виписали з лікарні. Каже, ночує, де ніч застане.
За словами Олександра Гресика, у Центр часто звертаються особи, які втратили житло через афери або пожежі. Серед безпритульних чимало колишніх в’язнів. Дружини не хочуть приймати їх у сім’ї. Є багато приїжджих з інших областей.
автор: Олеся Пастернак
джерело: www.wz.lviv.ua
|