Природний процес (передрук із Бюлетеня Єврокомісії)

6 квітня, 2004 р.

    Передмова "Чинності закону"
    *** До речі у Європі, також йде процес конституційних перетворень. Проте демократичні процедури, які здійснюються при цьому аж ніяк не "заважають" європарламентарям її здійснювати. Під великодні свята, теж ніхто "не працює".
    Отже конституційна реформа по європейські-----
    
    Процес ухвалення Конституції Європейського союзу йде останніми місяцями в ногу з природними перетвореннями. Завмерши на початку зими, у грудні, він ожив у середині березня, зацвів під час минулої Європейської ради наприкінці місяця і обіцяє дати плоди у червні. Глави держав та урядів країн Євросоюзу взяли на себе амбітне зобов’язання – узгодити текст Конституції до наступного його саміту, який відбудеться 17-18 червня. Тепер “до верстата” стають їхні міністри. Вони мають виготовити такий продукт, який влаштував би всі держави-члени.
    
    Ще якийсь місяць тому в подібний сценарій вірили хіба що затяті оптимісти на кшталт Президента Європейської комісії Романо Проді. Розбіжності у поглядах на модель голосування кваліфікованою більшістю у Раді ЄС – керівному органі союзу – здавалися надто великими, щоб мріяти про компроміс. Польща та Іспанія наполягали на дотриманні “букви Ніци”, тобто записаних в ухваленому ще 2000 року Договорі про розширення ЄС положень, де кожна країна мала визначену кількість голосів, і сукупність голосів під час голосування й повинна визначати його результат. Німеччина з Францією пропонували вважати рішення ухваленим, коли б воно набрало не лише потрібну більшість голосів, але коли б за цими голосами стояло не менш як 60% населення ЄС. Крім цього, різні країни мали власні погляди на принципи компонування Європейської комісії та на ще зо два десятки не таких значних пунктів проекту Конституції.
    
    Але вся історія Євросоюзу – це історія компромісів, без яких він не став би таким відлагодженим, могутнім механізмом, яким є нині. Старання головуючої в ЄС Ірландії принесли свої плоди. Запропонований Дубліном варіант принаймні не відкидається жодною країною, зелене світло для поновлення переговорів запалене. Головний компроміс такий: для ухвалення рішення кваліфікованою більшістю Ради ЄС потрібно буде не менше 55% її голосів, за якими було б не менше 55% населення союзу. Така комбінація, поміж іншого, означатиме, що три найбільші країни – Німеччина, Франція та Велика Британія – не зможуть блокувати рішення Ради без підтримки менших держав. Таким чином, зникають побоювання щодо можливого “диктату великих”. Що стосується Європейської комісії, то Ірландія пропонує: на певний період часу вона складиметься з 25 комісарів (тобто по одному представнику від кожної країни-члена, як і передбачено Ніцькою угодою), але згодом цю кількість слід зменшити й перейти до принципу ротації представництва країн-членів.
    
    Комбінації справді складні. Проте вагу дискусії дуже гарно підсумував, виступаючи в Європейському парламенті, Романо Проді. “Ми бачимо, що зовнішні виклики, такі як загроза тероризму, і виклики внутрішні, як то непевність щодо європейської економіки, підточують фундамент будинку, в якому ми всі живемо, - заявив він, говорячи про проблему Конституції. – Давайте не матимемо ілюзій: проблеми, перед якими постає сьогодні Європа, можуть бути розв’язані тілько якщо ми залишатимемося разом; жодна європейська країна, якою б великою та потужною вона не була, не має ресурсів, потрібних для подолання труднощів одною”. Говорячи про модель майбутнього голосування у Раді ЄС, Проді зазначив: “ Безперечно, це не просто питання відсотків; на цьому триматиметься майбутнє нашої інтеграції. Розширений союз повинен бути в змозі ухвалювати рішення. І якщо поріг, потрібний для цього ухвалення кваліфікованою більшістю, буде надто високим, союз не зможе приймати рішень щодо боротьби з тероризмом, господарювання і будь-яких інших, тому що мала група країн зможе заблокувати пропозицію. І це основна проблема. Поки що дебати точаться довкола розміру блокуючої меншості. Але ми не можемо говорити про функціонування інституцій, якщо ми сфокусовані на інструментах, які дозволяють країнам-членам блокувати рішення! Ми повинні підійти до прямо протилежного питання: який найкращий інструмент для їхнього ухвалення?”
    
    Тим часом Європейський парламент вже зініціював ще одне питання: де саме має відбутися підписання майбутньої Конституції? Власне, парламент проголосував за резолюцію, якою таким місцем визначено Мадрид – на знак солідарності з потерпілою від безпрецедентного теракту Іспанією. Проте останнє слово мають сказати уряди країн-членів ЄС. А голосування в Європарламенті довело, що про згоду тут говорити зарано: 197 парламентаріїв висловилися “за” Мадрид, тоді як 173 – “проти”. Справді, приймати церемонію підписання такого історичного документа – це велика честь, і столиці ЄС напевне будуть за неї змагатися.
    http://ue.eu.int/en/summ.htm
    http://www.eu2004.ie
    http://www.europa.eu.int/comm/press_room/index_en.htm
    http://www.europarl.eu.int/home/default_en.htm