50 –тій річниці прийняття Загальної декларації прав людини (телесценарій)

   
    ШАПКА
    Автор З/К – Цей випуск присвячено 50 –тій річниці прийняття “Загальної декларації прав людини”.
    Автор В/К – Вітаю Вас ! Минуло півстоліття від дня видатної історичної події у житті людства. Міжнародне співтовариство затвердило правила цивілізованого життя на нашій планеті. З того Дня було визначено приорітети розвитку усіх народів світу – людина, її життя, її гідність. У преамбулі “ Декларації прав людини” зазначено, що визнання гідності, притаманної усім членам людської сім’ї та рівних і невід’ємних їх прав – є основою свободи, справедливості та загального миру. Сьогодні до “Декларації” приєднались 185 країн світу. А ось як усе починалось….
    СИНХРОН: Представник ООН в Україні пан Педро Пабло Вільянуева
    Переклад з англійської
    Автор З/К - П.П.Вільянуева : Я вірю, що Декларація відіграла важливу роль в історії людства. 50 років тому суспільство теж приділяло увагу спеціальним темам, пов’язаним з правами людини, проте вона не була сфокусована на людському розвиткові безпосередньо. Після того, як минуло 50 років після прийняття Декларації, всі країни, що прагнуть до миру та гідності, й далі повинні спрямовувати свої зусилля на вирішення проблем сьогодення. Декларація надала міжнародному співтовариству, зокрема ООН, можливості обговорювати питання, що пов’язані з правами людини на розвиток. З кожним днем такі питання стають все більш важливими. Сьогодні розуміння ролі Декларації стає більш комплексним та складним. Тому що ми маємо справу з такими важливими речами, як право на свободу висловлювань, право обирати свою релігію та іншими. І ми просто повинні використовувати більш інтегрований підхід до таких проблем.
     Я повинен сказати, що Україна цього року – року 50-річчя Декларації – працювала дуже багато. Було обрано Уповноваженого з прав людини – українського Омбудсмена – пані Карпачову, після цього у вересні ми мали міжнародну конференцію з прав людини, для всіх країн Східної Європи та СНД. У цій Конференції, організованій Програмою розвитку ООН, взяли участь 27 делегацій або більш як 300 учасників. Кожна країна звітувала з основних питань, що пов’язанні з виконанням прав людини. Україна була представлена делегацією на найвищому рівні: представниками з різних міністерств та відомств, представниками неурядових організацій. Очолив українську делегацію віце- прем’єр Смолій та міністр юстиції пані Станік. Протягом цього року інші агентства ООН організовували конференції, семінари, що пов’язані з правами людини, наприклад депортованими народами, правами жінок, правами дітей.
    Нещодавно ми провели також національну конференцію з прав людини, організованою спільно з Міністерством юстиції.
     Всі ці заходи, звичайно, будуть мати свої позитивні наслідки. Однак, усі ми повинні продовжувати працювати у напрямі розвітку - і ООН, і уряд та й уся активна громадськість. Один з найважливіших аспектів нашої роботи це розповісти суспільству – що таке права людини. Проте інформувати треба не тільки про самі права, а й про відповідальність усіх членів суспільства. Таке первинне завдання й самої декларації.
    Автор В/К – Загальну декларацію прав людини визнано найкращим документом, що будь-коли укладала Організація Об’єднаних Націй. Декларація раз і назавжди проголосила права і свободи кожної людини найвищою цінністю цивілізації. Пізніше, на підставі “ Декларації” Європейські уряди затвердили “Конвенцію прав людини”, що є основним документом з дотримання прав людини у світі.
    ТИТР
    «Кожний член Ради Європи обов'язково повинен визнати принципи верховенства закону та здійснення прав і основних свобод людини всіма особами, що знаходяться під його юрисдикцією».
    Стаття Статуту Ради Європи, Лондон, 5 травня 1949 року.
    Затверджено міністерством закордонних справ України
    Автор З/К - Четвертого листопада 1950 року міністри п'ятнадцяти європейських країн зібралися в Римі і підписали Європейську конвенцію з прав людини.
    Ця “Конвенція” набрала чинності з вересня 1953 року, і на сьогодні її ратифікували 26 із 27 держав-членів Ради Європи. Безпрецедентний за своїм обсягом міжнародно-правовий документ став віхою в розвитку міжнародного права, його вплив відчувається не лише в Європі, а й на кожному континенті, в кожній країні, де докладають зусиль щодо забезпечення більш надійного захисту прав людини. Наприклад, він став взірцем для “Американської конвенції про права людини”, що набрала чинності в 1978 році.
    З теоретичної точки зору “Європейська конвенція” — це міжнародний договір, згідно з яким держави беруть на себе певні правові зобов'язання.
    Однак усім цим зобов'язанням притаманна одна характерна риса, яка полягає, головним чином, у визнанні за окремими особами певних прав. Положення “Конвенції” дозволяють особам, які вважають, що їхні права не були дотримані, порушити в європейських установах з прав людини, у Страсбурзі, справу проти уряду — відповідача.
    Уряди мають піклуватися про те, щоб кожна людина, яка знаходиться під їх юрисдикцією, мала можливість користуватися правами і свободами, захищеними цією “Конвенцією”. У зв'язку з цим, деякі держави мали провести реформи національного законодавства у відповідності до положень “ Конвенції”.
    У деяких країнах “Конвенцію” включено у внутрішнє законодавство. Але навіть у тих країнах, де “Конвенцію” не включено у внутрішнє законодавство, національні закони не повинні суперечити її положенням.
    “Конвенція” не замінює собою національні системи захисту прав людини, але забезпечує міжнародні ґарантії щодо прав оскарження, які існують у тій чи іншій окремій державі. Крім того, справа в установах Страсбурга може бути порушена лише після використання всіх засобів, що передбачені на національному рівні.
    Після того, як “Конвенцію” було складено, нові права і обов'язки зафіксували в документах, відомих як протоколи. Приєднуватися до них чи ні — це справа держав, але багато з них прийняли рішення приєднатись, в тому числі й Україна.
    СИНХРОН : Олександр Павличенко – Директор Центру інформації та документації Ради Європи в Україні
    Автор В/К - У Раді Європи існує потужний механізм розгляду скарг від окремих осіб. Не дивлячись на те , що процедура виконання рішень Європейської Комісії з прав людини не опрацьована до кінця, її висновки, здебільшого, враховуються країнами-членами.
    Автор З/К – “Європейський Суд з прав людини”, розглядаючи питання, виніс юридично вагомі рішення у 150-ти різноманітних справах, включаючи й такі делікатні, як народні заворушення. Це перші у світовій практиці приклади того, як частину повноважень у вирішенні прав людини було перенесено з державного на міжнародний рівень. І все ж слід відзначити, що практика захисту окремих осіб, які постраждали від владного свавілля, не набула поширення і не отримала організаційного забезпечення, оскільки суверенні держави мають право ігнорувати більшість міжнародних правозахисних програм.
    На сьогодні Європейською комісією з прав людини зареєстровано 164 із 600 заяв, що надійшли від громадян України. Втім до розгляду прийнято лише дві. Головна причина у тому, що українські позивачі, звертаючись до Європейського Суду та Комісії з прав людини не ознайомлені з умовами подання скарги. Насамперед, потрібно пам’ятати, що до подання скарги в Європейський Суд, вони повинні скористатися усіма доступними національними засобами захисту. Тобто, районними, міськими та Верховним Судом.
    СИНХРОН : Євінтов Володимир – член Комітету Ради Європи від України
    Автор В/К – Якщо Ви вичерпали усі можливості національного законодавства і вважаєте, що Ваші права залишаються порушеними, Ви можете звернутися до Європейської Комісії та Суду з прав людини.
    Автор В/К – У сьогоднішньому випуску Ми відбірково спробуємо розглянути відповідність українського національного законодавства - “Загальній Декларації прав людини” та Європейській “ Конвенції з прав людини”.
    ПЕРЕБИВКА “ ПРАВОЧИН”
    Автор В/К – За часів Радянської влади, ми звикли відстоювати свої права у парткомах і профкомах. І лише нещодавно почався справжній ренесанс судових взаємовідносин, втрачених ще на початку століття. Мабуть це свідчить про зміцнення у нашій країні правової бази. Проте звернення до суду й досі залишається проблемою для багатьох наших громадян.
    СИНХРОН : Суддя Верховного Суду України – Ярослава Мачужак
    ЗСТ “ Вас консультує…..”
    Автор В/К – Українське законодавство весь час реформується і тим самим наближається до вимог Європейської “ Конвенції з прав людини”. Так “Кодекс про шлюб та сім’ю України”- охороняє таємницю особистого життя, зокрема таємницю усиновлення. Згідно нього: без згоди усиновителів, забороняється повідомляти будь-які відомості про усиновлення.
    ВВМЗ “ Судова справа”
    СИНХРОН Інна
    Автор З/К - Доля малюка з першого дня посміхнулася йому. Чи це була компенсація за жорстокість батьків, але хлопчик видужав і вісім місяців після свого врятування мешкав у “Будинку маляти”.
    Тепер він ніколи не знатиме, що почав своє життя у смітті, що замість материнської ласки та любові його зненавиділи від народження. Не знатиме він також, що знайшлись люди, які усиновили хлопчисько. Претендентів виявилось навіть забагато. І суперечку, що виникла між ними зміг роз”вязати лише суд. З одного боку, родина яка першою стояла в черзі на всиновлення, з іншого рідна сестра жінки, що знайшла немовля. Рішенням Київського міського суду від 15 травня 1996 року, хлопчику дали нових батьків. Ними стали родичі жінки, яка знайшла малюка. Згідно Кодексу України “Про сім’ю і шлюб”-ті хто знайшли дитину чи їх найближчи родичі мають переваги, щодо усиновлення знайденої дитини.
     Зараз хлопчик має люблячих та дбайливих батьків. Для нього вони рідні та найдорожчі. І звичайно, вся родина мріє про те ,щоб ця страшна і трагічна сторінка їхнього життя, якнайскоріше стерлася з їх пам’яті. Вони мають на це право, право на приватне життя родини, що охороняється Конституцією України.
    СИНХРОН – Коментар фахівця. Ховранюк М. Викладач Академії СБУ
    Автор В/К – “ Кожен народ вартий своїх правителів” цей вислів досить точно віддзеркалює існуючий стан речей. Наші вибори перетворились на парад пустих обіцянок, а ми у свою чергу, й досі “соромимося” вимагати звітності у тих кого ми обирали. Проте українське “виборне законодавство” вважається цілком демократичним, а самі вибори чесними…
    СИНХРОН : Інна Підлуська Український незалежний центр політичних досліджень
    ЗСТ “Вас консультує….”
    Автор З/К – “Загальна Декларація з прав людини” на перше місце поставила права на свободу совісті. Зокрема Стаття 18 – гарантує :
    ТИТР
     Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право передбачає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і спільно з іншими, прилюдно або приватним порядком в ученні, богослужінні і здійснені релігійних і ритуальних обрядів.
    Відповідним законом “ Про свободу совісті” - Україна визнала права своїх громадян на віросповідання будь - якої релігії. Спрощений механізм реєстрації релігійний товариств, свідчить про демократизацію нашого суспільства. Зараз кожен з нас може самостійно визначитись у своїх теологічних переконаннях. І серед 20.000 зареєстрованих релігійних громад, у нашій країні, майже кожен може задовольнити свої духовні потреби. Проте робота над законодавством ще триває.
    СИНХРОН : Бондаренко Віктор – Голова Державного комітету у справах релігій
    ПЕРЕБИВКА
    Педро В/К-В першу чергу я хочу подякувати Україні та українцям за те щастя, яке ви принесли мені особисто та моїй сім’ї. Я хочу подякувати за партнерство, за дружність всій сім’ї ООН. І я хотів би висловити надію і впевненість, що Україна йде у правильному напрямі, що залишається дуже багато роботи, але все це залежить від вас. Я впевнений, що ви визначити пріоритети – що треба зробити і як. Я бажаю вам щастя, мудрості від себе особисто та від імені всіх, хто працює в ООН.
    Кінцеві титри
    

Розміщено 6 листопада, 2003 р.