ПОЛІТ «ЕКОНОМ-КЛАСОМ» ЯК ПРООМЦІЯ НАЙВИЩОГО ГАТУНКУ. Олесь Андрійчук

   
    *** Повідомлення українських медій про відрядження до Брюсселю для участі в засіданні Робочої групи «Україна − ЄУ» нашої делегації на чолі з віце-прем’єром з питань євроінтеграції Олегом Рибачуком не викликало б жодного подиву, якби не додаткова ремарка: «Делегація відбула до Брюсселю рейсовим літаком у економ-класі».
    Ця новина звучить дисонансом на тлі звичного усім нам «барського» поводження вітчизняного (пострадянського) політикуму, зокрема за кордоном.
    
    Які б міркування не спонукали наших управлінців до цього кроку, можна з впевненістю говорити про, як мінімум, три його переваги, котрі, умовно, можна назвати: «солідарність», «ощадність» та «імідж».
    
    Солідарність
    Хоч як би того нам не хотілось, українське суспільство ще поки не належить до заможних. Відсутність критичного відсотку представників середнього класу, зумовлює значне розшарування: кілька відсотків українців є драстично багатими, а кількадесят − катастрофічно бідними.
    У цьому сенсі образ чиновника завжди належав до першого: у радянські часи чиновник володів недосяжними привілеями, у пострадянські − корупційного походження капіталами. Бідність простого українця спонукала його «розривався» між бажанням бодай-якої, участі в державній службі, та нелюбов’ю до чиновників як таких.
    У нашій свідомості міцно засвоївся стереотип чиновника-корупціонера, котрий стоїть «над законом», а отже, «над проблемами» людей. Слова про те, що чиновник є «слугою», а не «паном» нації завжди сприймалися як порожня риторика.
    Поїздка делегації Мінтрансу України у Москву потягом, і ось цей політ в Брюссель економ-класом, разом з проханням дружини Президента про відмову від практики дорогих подарунків Першій Особі у день його народження помалу складаються у мозаїку образу нової влади.
    Соціальний ефект таких дій відчутно вже й у кількості критично-в’їдливих коментарів у медіях, на кшталт: «Да-да-да, не розказуйте нам байки». Цілеспрямоване продукування негативної парадигми соціальної реакції на ці кроки влади свідчить, що її замовники осягають позитивний вплив на свідомість українських громадян такої ощадності щодо бюджетних витрат.
    Хоч би чим не були викликані такі дії влади, кожному простому громадянинові приємно відчувати, що тимчасові економічні труднощі його Уряд, бодай символічно, розділяє з ним, солідаризуючись у дрібних обмеженнях, котрими перманентно мусить себе лімітувати кожен українець.
    
    Ощадність
    Окрім вияву людяності і демонстрації солідарності із поки ще злиденним людом України, економія на комфорті може позначитись і на бюджетних показниках. Напевне самими тільки обмеженнями «малопотрібних» витрат, бюджет України не зможе радикально збільшити видатки на більш нагальні справи, але подібна акція економить значні суми, котрі обраховуються десятками тисяч доларів.
    Напевне, кожен економіст «на пальцях» здатен пояснити яку «краплю» в «бюджетному морі» становлять ці «нещасні» десятки тисяч, але більшості з нас приємно вже від самого того факту, що ці кошти «може десь, комусь, колись» стануть в пригоді.
    Так само і з подарункам Президентові: окрім того, що самі собою вони балансують на межі з корупцією, це ще й приниження гідності − як своєї, так і особи, для якої призначено подарунок. В суспільстві ще досі ширяють чутки про існуючу донедавна практику дарування першим особам до дня народження акцій підприємств, − а це вже краплиною у бюджетному морі не назвати.
    Ми, звичайні громадяни України, повинні виховувати наших політиків, бо вони здійснюють управління нашим майном, нашою державою, від нашого імені та за нашим дорученням. Тому від нас залежить, аби надісланий сигнал з Печерських пагорбів було належно витлумачено місцевими керівниками. Варто, аби й вони взяли за правило ощадність, бо доки не буде шанобливого ставлення до бюджетних коштів, доти бюджет залишатиметься «морем», з якого кожен намагатиметься «хапнути свою непомітну краплиночку».
    Доброю ілюстрацією толерування нашим народом корупції, є цілування рук церковним ієрархам, що гарцюють найдорожчими автами. Ані натяком не ставлячи під сумнів благодатність нашої віри, все ж і у цій справі слід зробити певну ревізію: громаді належить з’ясувати кореляцію монашества із шестисотим мерседесом, церковного служіння і бізнесу, джерельності традиції православ’я з реліктами царських часів. Має виникнути запитання: «А може кошти на купівлю додаткових розкішних аксесуарів ліпше скерувати на потреби самої громади»?
    Кожна людина, котра в житті робила якусь справу «від серця», знає, що навіть з обмеженими ресурсами, при доброму адмініструванні, можна досягнути найвищого результату. І навпаки, якщо доступ до управління державним бюджетом розцінюється як особистий «шанс», справи йтимуть абияк.
    І останнє, жодний суспільний контроль не здатен захистити державний бюджет від непорядності керівника, адже завжди можна знайти безмір «обґрунтованих» причин для «потрібних» витрат. Головним запобіжником, окрім морального усвідомлення кожним керівником імперативу «красти − це гріх», має з’явитись більш дієвий його різновид: «красти − це низько». На жаль, зараз поміж українцями ще побутує, направду, ганебний логічний умовивід: «не крадуть тільки ті, хто не знає як». Його має замінити інший: «ти можеш вкрасти, і скоріше всього тебе ніхто за це не покарає, і Бог тебе простить, і люди зрозуміють, але це є бридко і не гідно твого достойного імені». Ця теза не є аж такою захмарною, до того ж вона генетично закладена в кожнім з нас, бо ми є нащадками порядних родів, поколінь, народу. От тільки б розчистити її від совєцького мулу псевдо-практицизму, і побачимо, що жити чесно − вигідно і легко.
    Отже, управління майном і коштами − це тонкий лід, балансування на якому вимагає окрім професійних вмінь і навичок ще й елементарної внутрішньої культури.
    
    Імідж
    Наступною користю, котру отримає Україна від «економ-польоту» до Брюсселю, стане покращення іміджу українського чиновництва в Європі − головним чином, серед простих громадян держав-членів Європейської Унії.
    Власне, такий хід не залишиться поза увагою європейських медій, котрі обов’язково повідомлять своїх читачів про незвичний спосіб дістання української делегації до місця переговорів.
    Дотепер Україна і українці у свідомості пересічного громадянина ЄУ (а саме пересічних громадянин в Європі формує позицію своєї держави назовні) мали переважно негативні конотації: Чорнобиль, мафія, секс-туризм, нелегали-заробітчани, тотальна корумпованість − чорно-біла зона з похмурими обличчями та відсутністю живих емоцій в серцях.
    Розвінчання жахливих міфів про наш народ, котрі невідь-звідки з’явилися у свідомості європейців, вдало розпочала Помаранчева революція. Вона заставила громадян Європи по-іншому дивитись на нашу країну, і тепер вже на усіх рівнях ведуться дискусії про гіпотетичну можливість членства України в Європейській Унії.
    Показова ощадність українського політичного бомонду при поїздці до Брюсселю є сигналом для тих людей: «Так, Україна зараз після багатовікової хвороби, але вона видужує. Наша держава поки ще бідна, але ми, управлінці, не розкошуємо в цей час, а по-діловому адмініструємо ті статки, котрі маємо, не дозволяючи собі непотрібних витрат».
    Культура ощадності завжди цінувалася європейцями, і навпаки − «нові українці» в Європі славилися надмірними, часто шокуючи ми, витратами. Виникала думка: «якщо б ми так розкидалися грошима, то скоро так само б нічого не мали».
    Окрім простих громадян, котрі формують візію Європейської Унії щодо України, ощадність завжди цінуватиметься потенційними інвесторами, котрі обмірковують можливість і доцільність вкладати багатомільярдні кошти у перспективний, але дуже сумнівний щодо репутації, ринок. Для них ощадність виступає синонімом чесності.
    
    Підсумок
    Можна по-різному ставитись до розпочатої новою владою ініціативи з обмеження «малопотрібних» видатків. Хтось у цьому побачить популізм, хтось хитру гру на публіку. А може йдеться лиш про елементарну реалізацію обіцянки «піднімати з асфальту кожну копійку»? Віримо, що саме так!
    

Публікація від 25 лютого, 2005 р.