Наша сторінка на Facebook Наша сторінка у Twitter Наш канал Youtube
підписатися на новини
Email
підписатись
відписатись

БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ІНТЕГРО
Фонд Країна Добродій
Газета Нова Доба - видання про Київ і столичну область
Парламентський клуб НУО
Українська гельсинська спілка з прав людини
Портал Громадський простір

 

 ПУБЛІКАЦІЇ -- Правозахисні публікації наших колег


Перетворимо Україну в найпотужніший європейський свинарник?

   
    ***
    Віктор Присяжнюк
    
    Ні жити – ні вмерти.
    Так хочеться пити і жерти.
    Якби ж то мав горб верблюда –
    Залив би туди горілки з півпуда
    І з’їв би верблюда.
    
    
    
    
    ХРОНІКА НЕВИПАДКОВОСТЕЙ
    
    Вас коли-небудь кусали „дикі собаки Дінго”? А дикі коні Пржевальського, які живуть у ковилових заповідних асканійських степах, що затерлися поміж кількох латифундистських землекористувань у Чаплинському районі, що на Херсонщині?.. Та живуть же, мабуть! Якщо їх, звичайно, не поз’їдали скіфські нащадки. Дикий степ усе-таки. Таврія на історичних сторінках... І що, навіть чистопородні свійські кнури і льохи українських степових вагових кондицій, які на тих же м’ясо-сальних територіях співіснують поруч з напівголодними, ніпівроззутими, напівроздягненими „жирними котами”-селянами, не гризли? Ну й ну!.. А барани тамтешні не буцали, захищаючи, помічених ними, тендітних, тонкорунних асканійських овець? Ні? То ви, шановний читачу, певно, жилава людина. Мало читаєте, а то й зовсім не поважаєте кабмінівської агрополітичної хроніки.
    А я за покликанням кабмінівський майже читач. Тому хроніку від нової, перепрошую, аграрної влади, перечитую майже пощоденно. І не тому, що нова крастиме (було б що) і брехатиме (були б слухачі), очевидно, по-новому. Їй просто гратися у небезпечні над прірвою піжмурки зі старим сільським народом „по-старому” було б, вірогідно, не вигідно – можна загратися.
    Але агрополітичні детективні новації амбітно смачні. Навіть загадкові. Щоправда, запах...
    Ще понад 24 роки тому до теперішньої „нової ери” до редакції газети „Молодь України”, яка тоді майже мільйонним тиражем інформувала і виховувала сільську молодь (у ті часи, між іншим, молодь в українських селах ще жила), до нас звернувся вдячний сільський читач:
    „Шановна редакціє! – написав тодішній комсомолець. – Не знаю з чого почати. Але я народився і виріс на свинофермі...”
    Ми в ті часи молодими були, наївними, зарозумілими. Посміялися над щирістю людської душі, гріховно покепкували. Особливо уїдливо і дошкульно жартував Олександр Піскун – дядько теперішнього Генерального прокурора України Святослава Піскуна. Гумор з нього так і пирскав. Ще більший дотепник, ніж племінник.
    Ми ж тоді не знали, що вже 15 травня 2005 р. міністр української агрополітики Олександр Баранівський повідомить про те, що 14-го травня з Данії повернулися його „заступники, які привезли домовленості про будівництво 25 ферм, кожна потужністю 100 тисяч тон м’яса свинини на рік, на якій працюватимуть 3-5 осіб”. І додав: „Треба створити по одній фермі в області, а на наступний рік ще по одній фермі в районі”. І відразу запропонував Прем’єру „організувати екскурсії на датські ферми для „губернаторів” (в обхід „районаторів” – Авт.) і фермерів України (очевидно, для Юхима Звягільського, Петра Порошенка, Леоніда Яковишина та інших – Авт.)”.
    Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко зреагувала миттєво: „А можна в Донецьк? – сказала вона. - Там є така свиноферма, яка зроблена за останнім словом технології”. Та головне, що „інвестиції вдасться знайти дуже легко. Гроші - не проблема!” – наголосила Прем’єр.
    Ну, думаю, перегрілися хлопці з дівчатами на сонечку в Пирогові чи скоштували чогось несвіжого на свіжовимитому дощем повітрі?
    Аж ні!
    Той же міністр О.Баранівський 17 травня 2005 р. на відомчій селекторній нараді повідомив, що Данія готова побудувати в Україні п’ять свиноферм і що братиме участь на умовах створення спільних підприємств ще на 20 фермах. Ферми планується збудувати до кінця року. „Потужність кожної з них становитиме 100 тисяч тон м’яса на рік”. І вже є перші „паростки” – проекти.
    Підтягніть штани, панове завсігдателі! Лід рушив!..
    
    
    ЗАСВИНЯЧЕННЯ ТЕРИТОРІЙ
    
    Плани небезпечно серйозні. Тому їх треба аналізувати, популяризувати і... нищити.
    У нас уже був один найпотужніший європейський свинарник під селищем Калита Броварського району Київської області на 100 тисяч голів свиней у рік (а не на 100 тисяч тон м’яса свинини на рік, як це планують теперішні урядовці)... Прошу, не перебивайте, товаришу міністре , і не верещіть!.. Я ж вам як технолог хочу сказати!
    Калитянський свинокомплекс , звичайно ж, не за українськими проектами збудували, а за західними. На тій свинофермі працювало майже 5 тисяч людських душ, а не 3 – 5, як на у 7-8 разів за поголів’ям свиней чисельнішими, які плануються.
    Тепер свиней у Калиті немає. Є „мертва земля” – на сотнях гектарів (бо що концентрований аміак, що сірчана чи соляна кислота – пшесткоєдно, як кажуть поляки), сеча у сільських колодязях на тисячах гектарів і 5 тисяч безробітних свинарів, які мріють про нову свиноферму, бо стару „розікрали інвестори!”
    Я не еколог. Хоч у свинячому гною вижити, звісно, не зміг би. Але як колишній технолог тваринницької галузі хочу запитати у товариша міністра і навіть у Прем’єр-міністра: „Навіщо вам стільки свиней?” Зрозуміло, Україна, як каже агрополітичний міністр „повинна торгувати м'ясом, а не зерном.”. Але чому тільки свининою? Чому не бараниною? Адже для овець і баранів місця, після реалізації данських проектів, не залишиться, не кажучи вже про перепелів, голубів, курей, індиків, гусей, качок, кіз, корів, про биків, зрештою!
    Те, що не вистачатиме в територіальних межах України місця для людей – питання філософське. Може, де-небуть, за межами, і житимуть Але навіщо на українську економіку таке свиняче навантаження? Нам що, мало спаленого вугілля і важких металів, яких щороку на гектар випадає у сотні разів більше, ніж вноситься наземно на гектар пестицидів?
    Посудіть самі. 25 обласних свинарників на 700 – 800 тисяч осіб свиней на звужених до неможливості територіях і 492 таких же свинарників під опікою глав районних держадміністрацій. Уявляєте?
    Але якщо хтось повірив міністру О. Баранівському, що свиней загодовуватимуть до 201 – 250 живої маси кг, щоб отримати за кг живої ваги додатково гривню, то мушу заперечити - свині так довго не живуть. Можна, звичайно, на ринкових базарах продавати і тих, що недожили до обіцяних вагових кондицій. Але ветеринари протестуватимуть. Для них – це кримінал, „зона”. Як і для сільських та селищних голів, не кажучи вже про від хліва безробітних сільських трудящих. М’ясні породи свиней: ландрас, дюрок, уельську, естонську беконну, латвійську і литовську білу, українську м’ясну та полтавську м’ясну забивають (вибачте!) за живої ваги 100 – 140 кг. Найжирнішими ж є велика біла, українська степова біла, миргородська і 7200 голів свиней крупної чорної української породи у латифундії-агрофірмі „Шахтар”, для яких не вистачає кнурів з Англії. Але й вони не дотягують до міністерських дотацій.
    Та мова навіть не про міністрів. Навіщо Україні на свиней витрачати такі суми , які у два-три рази перевищують її ВВП? Ми що, всіх китайців плануємо прогодувати разом з індусами? Бо, наскільки мені відомо, ізраїльтяни і мусульманами свинину у нас не купуватимуть. А де нам узяти щороку понад 250 – 280 млн. додаткових тон зерна до наших 37 млн.т., після того, як збудуємо 517 на 700 – 800 тисяч голів свинарників? Та, зрештою, де і за що стільки кнурів та ще й свиноматок купити, щоб поросилися на майже півмільярдне поголів’я щороку? Чим частуватимемо курчат, каченят, гусенят, індичат, якщо поросята все проїдатимуть? І чи буде хліб до сала на людських столах, яке без хліба - „дурне”?
    Та, власне, фіг з ними, з, тими понад півтисячі свинарниками! Уявіть собі один такий десь поблизу Тиси, Дністра, Десни або Дніпра. Адже свиней не лише годувати чимось напіврідким, але й напувати треба, як і атомні станції, до речі. Бо без води, як жартували колись комуністи, „і ні туди, і ні сюди”.
    Може, півмільярда свиней і не вип’ють усі моря по Дніпру. Але є інший варіант: коли потечуть аміачно-сечові „ріки” власними руслами – „по байраках і по садках”. Адже на чому-на-чому, а ось на очисних спорудах наші „бізнесмени” обов’язково „зекономлять”. Їм просто на таке недешеве задоволення не вистачить імпортних грошей.
    „Гроші не пахнуть!” – може сказати екс-прем’єр-міністр, шахтар, „фермер” і народний депутат Юхим Звягільський. І почне будувати свинарник на 700 – 800 тисяч голів свиней у рік, наприклад, десь на глибині 1500 метрів у якійсь нерентабельній шахті.
    Я б не радив. Бо дуже швидко може статися сечо-аміачне підтоплення Донецька, Луганська, Харкова, Дніпропетровська, „Криворіжсталі”... Ще не злякалися? Повірте: щоб переочистити концентровану аміачну воду у питну – ні вугілля, ні металу в Україні не вистачить.
    До речі, одна відповідальна особа, агітуючи за розвиток в Україні свинарства, у травні цього року зауважила, що Юхим Звягільський, який зацікавився цим бізнесом, має нюх на гроші. Однак на червневій виставковій прес-конференції агро соціалістичний міністр Олександр Петрович про Юхима Звягільського сказав інакше: „Це та людина, яка гроші нюхати вміє(!).”
    Але ж нюхати доведеться не тільки гроші.
    А ще свині періодично регулярно хворіють. Найпопулярнішими є такі інфекційні захворювання, як чума і бешиха. Намертво „вибивають” поголів’я. Не вдаватимуся в деталі. Але якщо півмільйона „чумних” свиней з якоїсь ферми попливе разом з відходами їх життєдіяльності вниз по Дніпру (це вам не 40 тонн дохлої плітки під Хортицею) до Чорного (аж до турків) теплого моря, то чорнобильська катастрофа видасться маленькою забавкою дітлахів-недоучок... А в турків ножі кривенькі!..
    Бійтесь данців, котрі дари приносять!
    
    ЧОРНОБИЛЬСЬКІ СКАЧКИ
    
    І ось: „Здрастє Вам! Я ваша тьотя! Прийшла...” Чергова агроінформація. Майже свіжа.
    У газеті „Сільські вісті” за 14 червня 2005 р. міністр агрополітики Олександр Баранівський підписав „якісно новий етап розвитку”, в якому йому, нарешті, роз’яснили „шляхи виведення агропромислового сектора з кризи”. Я, щоправда, знаю, крім не дотичних до даної теми, тільки два реальних, без політичної тріскотні-бутафорії, сектори: сільський і міський і дві форми власності: державну і приватну. Все інше – похідне. Або від лукавого. А ось щодо етапів...
    Однак про свиней в агрополітичного міністра тепер, очевидно, додаткова думка. З’ясовується, що свинарники віднині будуть не тільки по 100 тисяч тон м’яса на рік, як у травні було, але й по тисячі тон у кожному із 492 районів.
    Хто стане власником міні-свинарників? І чи будуватимуть поруч з ними „максі”?
    Образливо ж буде, якщо Україну, яку навіть Батий по-справжньому не завоював, окупують якісь датські свині. Натуральні!
    На який „хряк” нам усе це потрібно?..
    Але, як і ви, не поспіваю за фантазіями агрополітичного міністра. Бо він уже перемістився на освоєння території 30-ти кілометрової радіонуклидної, закритої для тих, хто туди не їде, чорнобильської зони.
    Те, що 30-ти кілометрову чорнобильську зону окупували „самосели” – не секрет. Власне, як нема секретів й у тому (окрім хіба що для урядовців), що в зоні живуть поважні, і не дуже, люди, яким більше ніде жити. Бо хоч їх і звільнили з місць „для бешкетливих дівчаток та хлопчиків”, але житлом у рідних місцинах не забезпечили. Така нині демографічна чорнобильська ситуація. В принципі – народ там нормальний. Самоврядний. Міг би свинарники охороняти від такого ж, як він, народу. Автомати Калашникова і пістолети „ТТ” - не проблема. І працювати міг би, якби було де.
    А ось щодо свиней, то навіщо там радіоактивні свійські, якщо є дикі? Уже ж відбулося, так би мовити, позонне районування свинопоголів’я.
    Чи про те хто сказав міністру, а чи й сам здогадався. Але вирішив заполонити чорнобильську зону технічними культурами (щоправда, не сказав якими), льоном (якщо це технічний льон-кудряш – одна справа, а якщо довгунець? Можна звичайно, на жіночі сукні і ліфчики використовувати і на чоловічі труси – головне, щоб не попливли потім кудись разом із запчастинами від тіла), ріпаками на пальне і... кіньми.
    Більше в Україні для розведення коней місця не залишилося. Як і для ріпаків. Воно б, звичайно, знайшлося б десь якихось 7 чи 9 млн. га орних земель, яких ніхто не обробляє і давно вже не засіває. Нічим, ні за що і нікому. Але ж третина орних земель держави, на які по кілька років не ступала нога людини, - це ж для політики, мабуть, не показник!
    Освоюватимемо пізніше. А поки для аграрної політики, певно, головніше освоїти якихось 90 тисяч га радіонуклідних земель, майже половина з яких зайнята лісом (отже, освоювати не треба), а на іншу піщано-торфяну претендують лісники. Є простір для освоєння?.. Тим паче, що „власника” Дусі і головного розпорядника українських вод і лісів Ігоря Бакая в Україні вже ніби й немає. „Наторгував” мільярд гривень – і втік.
    Але мова про коней. Якщо мрії міністра про зону вирощування збудуться, тоді там, очевидно, будуть улаштовані світові чорнобильські скачки, на зразок шанованого в народі „світового шахового турніру в Ріо-Васюках”. Попереду на дев’ятиногих жеребцях скакатимуть, мабуть, Юлія Володимирівна і Микола Володимирович. А за ними в радіоактивній пилюці на шестисальному великому рогатому скакуні Олександр Петрович. Чим не розвага і не рідкісний у житті українських урядовців відпочинок?
    Однак перед тим цілину зони відчуження оратимуть, звісно, танками і засіватимуть ріпаками. Та так, щоб аж у Євросоюзі від піднятої в зоні радіоактивною пилюки закашляли.
    Танкістам-трактористам – орачам і сівачам, зрозуміло, відповідні пільги через законодавство згодом забезпечать. Не всім посмертно. Одних відправлять іменем аргополітичного міністра до спец будинків і „пільгових” санаторіїв за 10 тис. грн., інших – у вічні (вибачте!) на певній глибині „витверезники”.
    Але пальне з чорнобильських ріпаків, навіть за відсутності в Україні спеціальних переробних заводів, на радість міністрам-капіталістам, як скаже потім депутат-комуніст Саломатін, усе-таки добудемо! Не для свиней, звичайно. І не для загадкових у „мерседесах” і „рольс-рольсах” патріотів України. А для сільських трактористів. Хоч „вогненна вода” може бути зі стронцієм, цезієм, „збагаченим” ураном і з усім, що у товариша Мендєлєєва в таблиці записано. Проте з повним „соціалістичним” напіврозпадом.
    Та не перебивайте товаришу міністре! І не верещіть!.. Свині ж не винні!
    
    ПЕРЕДОЗУВАННЯ ПЕРЕЇДАННЯМ
    Мій приятель, фізик-атомщик і медик-терапевт лікар Кошман, який лікував компартійних цековців, а потім у 1986 р., майже всіх чорнобильських дітей власноруч продіагностував на предмет їх радіоактивного передозування у метро такою кров’ю харкав!.. Її, щоправда, в ньому потім міняли. П’ять чи сім разів. Але майже не ядерну горілку і геть не радіоактивне червоне сухе виноградне вино лікар не ігнорував. Атомник усе ж (один із тих, кого випадково врятували ці „ліки” на одному з ядерних полігонів колишнього есересер, коли вже думали: капець! – по 250 ренген на кожне голе тіло). Проте матюкливий, як нинішнє „незалежне” телебачення. Навіть члена політбюро – „чорнобильського” голову Ради міністрів УРСР на нараді в тому ж таки політбюро за „зверхнє” ставлення до радіоактивно забруднених дітей через мать-перемать жирною свинею обізвав. Ще б до похмілля у згаданій установі згаданій ним особі намагався ребра полічити. Та втрутився персек Володимир Щербицький.
    А я, перепрошую, й досі мирна людина. Не медитую. Нічого зайвого не роблю. Читаю, слухаю і пишу. Така професія. Як крокуючі по Хрещатику минулорічні студентські революціонери: „Зека – на нари! Тоді підем на пари!..”
    Ну, опублікував, щоправда, в журналі „Хлібороб України” у липні чи серпні 1986 р. 40-тисячним накладом секретну у кольорі карту інтенсивності радіоактивного забруднення українських територій (такого „гумору” як 30-кілометрова зона тоді ще не чули), яку лікар Кошман у надзвичайно високих посадовців виміняв за три літри самогону.
    То й що? Міністр сучасної агрополітики все-одно її не бачив. Бо й журнал той ще до незалежності „кинули” вищі аграрні посадовці. „Кадри”, до речі (теперішні), вирішили, щоб спеціалізованих відомчих сільськогосподарських періодичних видань взагалі не було. Бо це нібито недешево (на відміну від у десятки разів дорожчих виставок) і недемократично. А тому нині часто путають бугая з волом і барана з євнухом. Та ще й запитують. Мовляв, а що це за порода така: віл і євнух? Мої бабуня колись казали: „Якщо не дав Бог розуму змалку, то вже й не пришиєш!”
    Та все ж у дитинстві я серйозно перегрішив. У семирічному віці виліпив з пластиліну фігурку сусіда верхом на загодованій свині. Весь „вуличний сільський комітет” реготав. Особливо на себе схожим був кабан. Рохкав як хотів...
    Про все інше, очевидно, розповість агросоціалістичний міністр.
    Адже питань дуже багато.
    Як перетворити мавпу в людину народ, наприклад, знає. Дарвін розповідав, Енгельс писав. А ось як із вищезгаданими кадрами зробити Україну заможною – навіть не здогадується.
    (Далі буде)
    

Публікація від 17 серпня, 2005 р.

Чи вважаєте ви за необхідне реформувати ООН?
Так
Ні
ООН потрібно ліквідувати, а не реформувати