Як із відходів зробити доходи?

   
    Близько 160 тисяч гектарів землі в Україні зайнято під смітниками.
    Замість того, щоб приносити прибуток і без того небагатій країні, мільйони тонн відходів отруюють землю, воду, повітря. Щорічно державний бюджет втрачає більш 260 мільйонів гривень. Проте вже на першому етапі роботи по утилізації відходів у промисловий оборот можна залучити близько 1 мільйона тонн вторинних ресурсів і збільшити випуск продукції більш ніж на 1 мільярд гривень, значно скоротивши при цьому енерговитрати.
    
    ФАКТИ
     Побутові відходи вивозять на 700 смітників, що існують в кожнім місті або селі. Практично усі вони на 80% не відповідають вимогам екологічної безпеки і забруднюють воду і ґрунт. Відходи також просто вилітають у трубу: їх спалюють на спеціальних заводах. За прогнозами як закордонних так і вітчизняних фахівців, екологічна ситуація в Україні, без перебільшення, наближається до критичної. Переробкою відходів у нас займаються на дуже низькому рівні.
     Більшість країн світу, причому, далеко не самі розвинені, той же Китай, давно використовують відходи, маючи при цьому чималі доходи. Це ж гроші, що лежать під ногами. В Україні є певні наукові та практичні напрацювання, що дозволяють зі сміття одержувати і товари, і гроші, поліпшуючи при тому екологію. Усе є, але... Як завжди не маємо механізму, не прийнято якийсь документ тощо.
     В Європі вже давно прийшли до необхідності використання вторинних ресурсів. Адже це величезний економічний ефект. Відходи містять багато коштовних речовин, придатних для використання. Наприклад, алюміній, отриманий з використаних пивних банок, коштує в 20 разів дешевше, ніж такий же з бокситів. Переробка 400 тисяч тонн макулатури дає можливість щорічно зберігати 100 тисяч гектарів лісу. Колись кожен школяр знав, що 1 тонна макулатури зберігає 17 дерев. 300 тисяч тонн склобою заощадять близько 200 тисяч тонн первинної сировини вартістю 70 мільйонів гривень. Немало? Так!
    
    Японці з пластикових пляшок роблять багато чого корисного: меблі, офісне устаткування і навіть одяг – красивий та екологічно безпечний.
    
    ЗАКОНИ
     Європарламент ще в 1994 році прийняв директиву про відходи, що ставить за обов'язок урядам країн до 2001 року досягти їх рівня переробки не менш 65 відсотків по масі. Сьогодні ми переробляємо лише близько 5% відходів. У 1998 році в Україні прийнято Закон “Про відходи”. Однак він практично не діє через відсутність економічного механізму системи збору, сортування і переробки відходів.
    Дві постанови Кабміну по цих важливих питаннях під тиском впливових структур були скасовані. Згідно ст.17 закону “Про відходи” вітчизняні підприємства, а також імпортери продукції в упаковці повинні утилізувати свої відходи. Одначе справа в тім, що підприємства харчової галузі не в повній мірі підпадають під визначення статті Закону. Як слідство, відходи упаковки не збирають і не переробляють.
    
    Щорічно в Україні утворюється близько мільярда тонн відходів. В тому числі біля 5 мільйонів приходиться на використану тару й упаковку. Якщо все це завантажити в залізничні вагони, такий потяг оперезав би земну кулю.
    
    
    СИТУАЦІЯ
     Екологія у нас, на жаль, багато в чому залишається лише красивим гаслом. Практичних дій занадто мало. Продовжується паперова метушня і боротьба впливових груп по лобіюванню власних інтересів. Як отут не згадати: ”Я винагороду не беру. Мені за державу кривда”!
     Сьогодні збором і переробкою побутових і промислових відходів в державних масштабах займається об'єднання «Укрвторма». Колись у систему Укрвторресурсов, що існувала ще при СРСР, входило 25 обласних заготівельних підприємств, що, в свою чергу, мали філії в містах і районах. Все це існує і зараз, щоправда, змінилася форма власності. Тепер «Укрвторма» не керівний орган, а асоціація, що представляє інтереси регіональних структур. У системі працює 70 підприємств, приєдналися нові комерційні структури. Номенклатура – текстиль, макулатура, склобій, поліетилен. Нині фабрики по переробці текстилю завантажені на 5-10 відсотків, тому що потреба в обтирочному матеріалі значно знизилася. Мізер текстилю іде на рубероїдні заводи. Заводи по переробці полімерів є в Києві і Красноперекопську. Але навіть в часи Радянського Союзу, з його жорстким плануванням, вони були недовантажені: чиновники прорахувалися із ресурсною базою. Тепер поліетилену набагато більше, але й переробляти його, як виявилося, можна невеликими міні-установками. Що, власне і відбувається. Склобою колись збирали близько 130 тисяч тонн на рік. Головним постачальником була молочна промисловість. Проте все це в минулому. Тепер склопосуд головним чином надходить від населення та 10-12 тисяч тонн дають консервні заводи. Побутового металобрухту збирається нині близько 100 тисяч тонн на рік. Немає питань хіба що з переробкою макулатури. Обухівський, Рубежанський, Жидачівський та інші комбінати готові приймати будь-які обсяги. Більш того, сировини не вистачає і близько 60 тисяч тонн купують навіть за кордоном. Раніш, приміром, споживання паперової продукції складало близько 2 мільйонів тонн на рік. Реально зібрати можна було 750-800 тисяч тонн, а збирали в кращому випадку 530 тисяч тонн. Тобто був резерв. Зараз упаковки набагато більше, але разом з тим в 2 рази зменшилася ресурсна база. В колишні часи заготівельні контори збирали 40 тисяч тонн відпрацьованих шин. Тепер на них немає попиту. Не затребувані також відходи шкіряних виробів. Номенклатура, безумовно, скоротилася при тому, що й відходів раніш було менше. Останнім часом з'явився попит на акумулятори. Почав працювати завод в Костянтинівці. При всьому цьому потрібно враховувати, що будь-яке підприємство сьогодні збирає тільки те, що вигідно, що потребує ринок, що приносить гроші. Ніхто собі у збиток працювати не буде навіть під шляхетним девізом захисту навколишнього середовища.
     Кабінет Міністрів України прийняв дві важливих постанови “Про заходи щодо збору, переробки й утилізації використаної тари й упаковки”. Для координації роботи і науково-практичного впровадження державної програми по утилізації відходів була створена державна компанія «Укртарапереробка». На неї покладене завдання по створенню і практичному впровадженню загальнодержавної системи збору, сортування, транспортування і переробки тари і твердих побутових відходів. Так в країні з'явилася ще одна організація, що претендує на важливу роль по збиранню і переробці відходів. Тож, наче маємо визнати, що державна політика у відношенні відходів все-таки є. Однак практичною діяльністю компанія “Укртарапереробка” не може займатися через відсутність механізму реалізації збору і переробки відходів. Номінально структура з поважною назвою існує, але працювати не може, тому що спочатку в неї потрібно вкласти мільйони гривень. Узяти їх ніде. Вивчивши досвід європейських країн, “Укртарапереробка”, не довго думаючи, запропонувала ввести обов'язкові тарифи. Таким шляхом пішла Німеччина. Тобто підприємства перераховують компанії гроші, а остання потім займається переробкою відходів. Підприємства харчової промисловості, а саме їх насамперед стосуються тарифи, не радо сприйняли таку ідею «Укртарапереробки».
    – Держкомпідприємництва заявив, що постанови суперечать існуючому законодавству. Тариф – це податок і затвердити його можна тільки через прийняття закону Верховною Радою, - висловлює свою думку директор Ліги виробників харчових продуктів «Гордість України» Геннадій Кузнєцов. – Просто не враховуються реальні економічні умови. Треба спочатку знати обсяги переробки і що з ними робити, а потім вирішувати скільки потрібно грошей. Компанія «Укртарапереробка» намагається зробити навпаки – спочатку зібрати гроші, а потім щось думати. Важливі пропозиції наших фахівців враховані не були. Натомість ми пропонуємо інтегрувати в існуючу систему переробки відходів, а не створювати паралельну. Це дорого. Держава повинна встановлювати нормативи, доводити завдання. А вже справа підприємства, збирати відходи самотужки чи укласти договір з якоюсь профільною організацією. Підхід до проблеми побутових відходів повинен ґрунтуватися на балансі економічних і екологічних інтересів. І саме від тарифів більшість країн відмовилися – це витратний і малоефективний механізм.
     Керівництво компанії «Укртарапереробка» однозначно впевнене, що «харчовики» не хочуть платити за забруднення навколишнього середовища, а тому всіляко перешкоджають прийняттю постанов Кабміну й інших важливих документів.
     – Відрахування на відходи будуть складати від 0,2 до п'яти копійок максимум. Причому ці витрати харчовики повертають, тому що вони закладені в ціну продукції, – говорить віце-президент державної компанії “Укртарапереробка” Юрій Беспалов. – Тому на гаманці покупця істотно це ніяк не позначиться. Збільшення цін у 5 разів, як іноді заявляють, спекулюючи суспільною думкою, не відбудеться. Сьогодні заготівельні підприємства збирають тільки те, що може принести прибуток. Проте необхідна державна політика, потрібна збалансована система. Щось переробляти невигідно, але необхідно, а якісь відходи високо ліквідні. Друга група буде перекривати першу. Не буде збитковості всього комплексу. Не можна в рішенні екологічних проблем відривати одне від другого. Інакше усі будуть збирати і переробляти тільки те, що вигідно. А гори незатребуваних вторинних ресурсів будуть накопичуватися, займаючи все нові площі та отруюючи землю і воду. Пропонована нами система акумулює досвід багатьох країн Європи. Ідеологія нашої компанії в тім, що ми не виділяємо сировину ресурсну чи ні, вигідно – не вигідно. Такий підхід в корені аморальний.
    Питання з переробкою поліетилентерефталату чи так званої Пет-пляшки складне, так. В СРСР не існувало тих видів упаковки, що зараз прийшли на ринок. Але ж тепер її треба переробляти. З моменту появи нових видів упаковки в Україні пройшло вже 10 років, а країна дотепер не готова до їхньої утилізації.
     Однак, справедливості заради треба сказати, що не готова до переробки Пет-пляшки й сама компанія «Укртарапереробка». Адже завод з утилізації пластикових пляшок коштує навіть не сто тисяч, а 10 мільйонів марок. Це дуже складне устаткування. Чи виправдає воно себе, чи окупиться? Хто потім відповідатиме за такі гроші? Разом з тим, харчова індустрія визнала свою долю відповідальності за відходи. Питання зрушило з точки замерзання. І в цьому заслуга компанії “Укртарапереробка”.
     Позиція виробничо-екологічного об'єднання “Укрвторма” у даному випадку тим більше цікава, тому що раніш воно було на боці “Укртарапереробки”.
     – Досвід Німеччини – дуальна система. Це коли у вартість кожної упаковки закладено певний тариф, що шляхом розподілу повертається потім на збір, переробку, виготовлення контейнерів, навіть пропаганду серед населення, – розповідає заступник директора «Укрвторми» Дмитро Співак. – Але це чистої води соціалізм. Чого нам рівнятися на Німеччину? Німці – високоорганізований народ. Там відповідальність на високому рівні і закони, на відміну від наших, виконуються чітко. До речі, утилізація відходів коштує німцю 200 марок. Спочатку ми підтримували позицію “Укртарапереробки”. Звичайно, хто ж відмовиться від додаткових фінансових надходжень? Проте, треба бути реалістом. Істина народжується в спорі. Тому й ми прийшли до розуміння того, що тариф – це утопія.
    В інших країнах – Чехії, Бельгії, Голландії така система не прижилася. У них держава доводить завдання на утилізацію відходів. В цьому головна різниця. Там симбіоз декількох систем. Муніципальні служби працюють, комерційні фірми і заготконтори, створені об'єднанням підприємств, що зацікавлені в утилізації відходів. Збирати і переробляти різного роду упаковку, безсумнівно, необхідно. І це визнають усі. Але й вирішувати проблему треба реально. Насамперед, провести точні дослідження ресурсної бази, знати, чого і скільки нам потрібно. Тих же заводів, щоб потім вони не простоювали. Чітко розібратися з існуючою системою збору і переробки. Нехай з недоліками, але вона все-таки працює. В принципі харчовики не проти якихось відрахувань. Справа в тому, скільки і за що.
    
    ЩО МАЄМО
    Ось така ситуація з переробкою побутових відходів і тари на сьогоднішній день. Поки що продовжується “паперова” боротьба в коридорах влади. Компанія “Укртарапереробка” подала черговий проект постанови. Чи сядуть за стіл переговорів супротивники? Чи вистачить їм усім громадянської та політичної мужності та економічної далекоглядності ? Здається, варто таки спробувати домовитись працювати в однім напрямку на загальнодержавний результат. Роботи вистачить всім. В результаті, пробачте за банальність, виграють всі: “харчовики, переробники відходів і екологія країни. Поки що, нажаль, мільйони гривень втрачає і держава, і бізнесмени, здатні заробити на цьому гарні гроші. Гори сміття ростуть з кожним днем, захоплюючи все нові площі родючого українського чорнозему.
    
     Михайло Городецький
    

Публікація від 29 жовтня, 2003 р.