Наша сторінка на Facebook Наша сторінка у Twitter Наш канал Youtube
підписатися на новини
Email
підписатись
відписатись

БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ІНТЕГРО
Фонд Країна Добродій
Газета Нова Доба - видання про Київ і столичну область
Парламентський клуб НУО
Українська гельсинська спілка з прав людини
Портал Громадський простір

 

 ПУБЛІКАЦІЇ -- З української преси


НАШІ ПУБЛІКАЦІЇ! - НОВОБОГДАНІВСЬКИЙ СИНДРОМ

   
    *** Недавнішні „круті” розборки за участю найвищого керівництва держави щодо новобогданівських вибухів із застосуванням далеко „не парламентських” висловів на адресу військового керівництва, наштовхнули на несподівану думку. Поза всяким сумнівом, „той рядовий, що палив на бойовому посту” – не винен, але навряд чи винен й полковник „з великим пузом”, котрий його туди поставив. Адже мелітопольські полковники, втім як й артемівські й ще раніше броварські, це теж лише „стрілочники”... Ну що вони можуть заподіяти у випадку, коли гроші „на утилізацію” небезпечного вантажу роками блукають десь між мінфіном та міноборони? Що можуть зробити місцеві підполковники, майори, капітани сенс життя та служби яких, полягає в тому, щоб тихо – мирно досидіти до невеличкої пенсії й не потрапити під „роздачу” перманентно спалахуючої військової реформи. Яка чомусь завжди насамперед стосується саме них, а не „шестисотомерседесових” київських генштабістів. І ось поки у цих панів йде міжусобна бійка, у холопів, чи то пак, у народу вже випрацювалася така собі психічна хвороба, яку журналісти назвали „новобогданівський синдром” або страх жити поруч із невідомим військовим об’єктами, на яких зберігають казна що й бозна навіщо.
    
     ПЕРЕМОГТИ НАТО...
    Інформація для роздумів читачам „ПіКу” – за твердженням військових експертів на наших складах, що рясно розкидані по всій Україні, снарядів та зброї цілком вистачить на те, щоб озброїти армію наприклад Китаю. Здебільшого це старий металобрухт покинутий на наших теренах, поспішно відступаючим із Німеччини військом колишнього СРСР. І це до речі, теж історична несправедливість, адже побудовані німцями котеджні містечка лишилися військовослужбовця Рязанщини, а нам дісталося небезпечне сміття, яке відтепер залякує нещасних українських селян, яких хиба що „дустом не спробували”... Мало того небезпека і „новобогданівський синдром” відтепер розвивається й у респектабельній столиці.
    Оскільки ще декілька років тому в Києві спалахнув... та ні не хвилюйтеся, поки що скандал, котрий роздмухав такий собі пан Василь Кредо, який є керівником міжнародної групи незалежних фахівців з питань прогнозування наслідків катастроф і надзвичайних ситуацій. У своїх заявах пане Кредо повідомив, що на 130 гектарах Ленінградського району Києва біля села Коцюбинське, на території військової частини знаходиться склад некондиційних боєприпасів. Переважно це снаряди і міни загальною масою близько 50 тисяч тонн (чи приблизно 20 залізничних ешелонів по 45 вагонів кожний), боєприпаси були завезені під Київ у період з 1945 по 1989 роки за наказом Радянського керівництва з країн Варшавського договору і зараз зберігаються прямо на землі, під тимчасовими укриттями, у дерев'яних приміщеннях. І тільки незначна частина - у кам'яно-бетонних спорудах. До усього цього "беспределу" експерт додав і те, що склади ці знаходяться в пожежно небезпечній лісовій зоні. А засоби пожежегасіння військової частини, на думку Василя Кредо, не відповідають установленим міжнародним нормам. У випадку аварії на військовому складі в Коцюбинському може бути знищена „велика частина Києва”, говорилося в заяві Міжнародної групи незалежних фахівців з питань прогнозування наслідків катастроф і надзвичайних ситуацій. До того ж ці, з дозволу сказати склади, розташовані „у зоні злету літаків з аеродрому авіакомплексу ім. Антонова”, які не так вже рідко „підводять”. А тут ще енергетики додали олії до вогню. У селищі, а з ним й на складах відбуваються „веєрні” відключення електроенергії, що блокує системи пожежегасіння і життєзабезпечення військової частини, яка охороняє склад. Але з того часу чимало води спливло..... і що?
    АБИ ДО БАНКОВОЇ НЕ ДОЛЕТІЛО...
    Так ось. З моменту виникнення громадського „шкандалю”, артилерійські локальні перестрілки, розпочались хіба що (Слава Богу – О.С.) між численними відомствами, які повинні контролювати умови збереження небезпечного металобрухту. З тих пір від пана Кредо, а він не дивлячись на практичну самотність у цьому питанні, не припинив своєї боротьби, – „відкараскувалися” найвищі чини держави. Починаючи ще з 2000 року, коли заступник керівника апарату РНБО – пан Перточенко, написав невгамовному експерту у своєї відповіді, що „ми (РНБО – О.С.), повністю поділяємо Вашу стурбованість та інформуємо, що Кабінетом Міністрів України дані відповідні доручення, щодо вжиття відповідних заходів по забезпеченню належного рівня зберігання та утилізації боєприпасів”. Як ви вже мабуть здогадалися, шановні читачі, ця стурбованість РНБО успішно триває й по нинішній час. А ще свої „високі” запевнення, що „у нас усе під контролем”, в різні роки, надавали громадськості – генеральний інспектор, генеральної військової інспекції при Президентові України, генерал – полковник В.Т. Собков, перший заступник держсекретаря МінЧАЕС – Г.Б. Марченко, перший заступник Голови КМДА – І. Фоменко, Замглави Адміністрації Президента, а нині вже Міністр Внутрішніх Справ – М. Білоконь, колишній міністр МЧС – В. Дурдинець і так далі і так далі... Багато хто із „стурбованих” осіб, вже давно пересів у інші урядові кресла, а „коцюбинський жах” і нині там. До речі, у однієї із своїх відповідей № 15-05/525, пан Білокінь, „доповів схвильованій громадськості”, що „відповідно до державної програми реформування і розвитку ЗСУ в головному ракетно – артилерійському управлінні озброєння ... проводиться робота щодо переформування в 2002 (!!!) році 1845 ЦАББ (читай базу в Коцюбинському – О.С.) ... в Центральну артилерійську базу озброєння та матеріально – технічного забезпечення.”. Що це за переформування й до чого воно призведе, чи до ще більшого зростання критичної маси накопиченого вибухонебезпечного металобрухту, чи до покращення його зберігання, ні мені, як журналісту, ані тієї ж громадськості, залишається незрозумілим. Проте цілком зрозумілим, особливо із урахуванням новобогданівських подій залишається те, що жити в Києві стає все небезпечніше. Особливо у в зв’язку із закритістю інформації про умови зберігання цього велетенського арсеналу. Коли кожний день, у житті столиці та її околиць, може стати останнім.
    
    КОЛИ Ж МИ НАВЧИМОСЬ?
    Проте, як запевняють військові, самозапалювання чи вибух боєприпасів, що зберігаються в коцюбинському, теоретично і практично неможливий. Причина такої впевненості буцім – то лежить на поверхні - всі боєприпаси тут зберігаються в так званому „неостаточно спорядженому вигляді”, тобто з видаленими детонаторами, що виключає їхнє самовільне спрацьовування. Усі місця збереження знаходяться на визначеній відстані одне від одного, мають земляне обвалування й обладнані за всіма правилами пожежної та військово – технічної безпеки. Крім добре навченої чергової пожежної команди і техніки, на території частини є спеціальний пожежний танк, у якого замість бойового стовбура є металевий наконечник, що направляє струмінь спецрідини на вогнище загоряння. Ця переустаткована гусенична броньована машина прекрасно зарекомендувала себе саме при гасінні об'єктів, подібних до складів боєприпасів. На ній можна спокійно під'їхати до палаючого полум'ям сховищу і, не побоюючись розривів і осколків, гасити пожежу. Але погодьтеся, що коли по беззахисному мелітопольському селу, було відкрито ракетно – артилерійський обстріл, менше за все його мешканці думали про свій захист отаким ось диво – танком, вони просто тікали хто – куди бачив. А ще деякі працівники новобогданівського сховища казали мені вже після трагедії, що обладнане воно було не краще, але й не гірше за коцюбинські склади. Так само „надійно” „щит Батьківщини”, прикривав Артемівську артилерійську базу, коли парочка „піддатих прапорів”, відпочиваючи після трудового дня по здаванню кольорових металів, висадила у повітря ледь не все місто. А після того замість соціальних програм та пенсій Верховна Рада України була змушена терміново виділяти 16 мільйонів гривень для подолання наслідків вибухів на військових складах в Артемівську й Артемівському районі. Проте окрім Коцюбинського, на теренах нашої нещасної батьківщини залишаєть сила – силенна вельми небезпечних об’єктів – буквально на пороховій діжці сидить Севастополь. Там боєприпаси складають у шахтах, тунелях і печерах під землею. А за даними громадської організації "Центр проблем нерозповсюдження" (озброєнь), на морському дні в у районі Севастополя і Керчі, на додачу, лежить близько 10 мільйонів бомб, снарядів та інших боєприпасів другої світової, що нерозірвалися. А взагалі бази збереження боєзапасів і арсенали в середньому перевантажені в 1,4 рази, дві третини боєприпасів зберігається під відкритим небом. Міноборони стверджує, що в цілому забезпечує небезпеку арсеналів, але 45% місць збереження боєприпасів обладнані застарілою пожежною сигналізацією. А грошей на боротьбу із цією проблемою, катастрофічно не вистачає, а ті що виділяються місяцями, немов привиди убитих снарядами українців, блукають коридорами фінансових та військових відомств. А між тим утилізацією боєприпасів й без того немає кому займатися. Справа ця повністю збиткова. За винятком споряджених тротилом чи вибухівкою, що мають у корпусі деталі з міді чи латуні. Тротил у цьому випадку переробляється і використовується як шахтна вибухівка, кольорові метали можна використовувати як металобрухт. Усе ще не вирішена проблема утилізації, так званих складних боєприпасів, що містять гексоген і оксоген. Те саме можна сказати стосовно авіаційних і морських бомб та ракет, що знаходяться на озброєнні у всіх видів українського війська. А між тим, за даними експертів, гексогеномістких боєприпасів, що підлягають утилізації через закінчення термінів збереження, в українській армії нараховується близько 50 відсотків від загальної кількості. Отже проблема поступово перетворюється на вселенську, а хура, по-суті й нині там.
    
    ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГА
    
    Проте, поки цей матеріал готувався до друку, з новобогданівських подій, після нищівної критики глави держави, таки були зроблені, хоч якісь висновки. Міністерство оборони України, почало вивозити із Коцюбинського смертельний вантаж. Якщо вірити заявам тимчасового виконуючого обов'язки начальника озброєння Збройних сил України - Михайла Митраховича, його відомство планує до 2005 року повністю вивезти всі боєприпаси з артилерійської бази в селищі Коцюбинске. Але головне питання все таки неначе повисло у повітрі - а де відтепер складатимуться ці снаряди? Не на луну ж їх вивозять...
    
    ОЛЕГ СПОРНИКОВ
    

Публікація від 4 червня, 2004 р.

Чи вважаєте ви за необхідне реформувати ООН?
Так
Ні
ООН потрібно ліквідувати, а не реформувати