КУРЯЖ – ТЕАТРАЛЬНИЙ?!
25 вересня, 2005 р.
*** Чому, як ви думаєте, у заголовку до нашого репортажу звучить такий собі подив? Тому що Куряж це не центр мистецтв. Це колонія для неповнолітніх… Сидять тут хлопці різні, хто за дрібниці, закон у нас ще занадто суворий, а хто й по тяжких статтях. Є й за вбивства. Проте діти є діти, і у той час коли лише мала початися вистава, коли сцена ще не ожила, я сидів придивляючись до їхніх облич і думав: «За що їм це, за які наші гріхи вони тут?». Жахлива статистика тюремної адміністрації і ці напіввідкриті ротики – якась у цьому була нестиковка, якість небесний прорахунок… А у той вечір в Куряжі «давали» - «Маленького принца». Дуже вчасно! Бо казковий герой Антуана де Сент – Екзюпері якнайкраще напував спілим нектаром вічних людських цінностей оці спустошені злом дитячі душі… Хочеться просто у залізі викувать подяку керівництву курязької колонії - цим добрим дядькам – наглядачам, за те що вони із шкіри вилізли аби ця вистава відбулася. А також і іншим багатьом ентузіастам, оскільки не дивлячись на благодійну допомогу Фонду «Відродження», коштів не вистачало… Особливо багато своєї нелегкої праці у постановку «Маленького принца» вклали харківські митці: режисер Наталя Гранківська, художник – постановник Катерина Тішина та Володимир Грибков. І ось прем’єра: всі хвилюються, особливо артисти, вони вперше на сцені, позаду місяці репетицій. Сам «Маленький принц» - Діма Бахмутов, киянин, наш земляк, теж хвилюється, хоча зовні тримається: «Для мене усе в цій казці зрозуміло, тому що я це пройшов, я бачив різне… Єдине чому я заздрю, так це тому, що «Маленький принц» знайшов собі друга – ліса. А я поки що ні…».
Тане світло, по залу блимають промінчики - це ліхтарник на власній планеті, огляда багаті володіння – він чекає на приліт гостей. А вони крок за кроком облітають неосяжну далечінь цієї складної філософської казки. І наприкінці стають дорослішими – бо вже розуміють - «вони відповідають за тих, кого приручили»…
Іще довго – довго не стихають у актовій залі колонії, котра на цей час стала «високою сценою», бурхливі та щирі оплески! У багатьох на очах сльози, у всіх з різних причин: у режисера від радості й гордості за своїх акторів, у начальника від напруги, у психолога колонії Тетяни Нестеренко, від того, що для багатьох її вихованців сьогодні день істини… Свято для всіх дітей продовжиться в їдальні, сьогодні до столу подадуть більше солодкого і напоїв. А вже завтра для наших артистів настануть будні, вони підуть вчитися і працювати, бо потрібно заробляти умовно – дострокове звільнення – тут це головна мета… для всіх. Гарне навчання, як і театр, теж частина місцевого процесу перевиховання, який в Куряжі зафундував великий український педагог – Антон Семенович Макаренко… Так-так… він починав у Куряжі свою «Педагогічну поему», тут є його музей, але це вже тема нашої окремої розповіді… До побачення Куряж…запалюй і далі свої зірки… «адже це комусь потрібно…»
Олег Спорников
P.S. Поїздка до курязької колонії для неповнолітніх була здійснена творчою групою Фундації «Чинність закону», в рамках проекту зйомок документального фільму з тематики співпраці громадських організацій України із пенітенціарними закладами.
На фотоколажі (зліва – направо – згори – донизу):
1. Музей А.С. Макаренко. Місцевість Куряж. Околиця Харкова
2. Глядачі вистави «Маленький принц», вихованці курязької колонії
3. Діма Бахмутов. Виконавець ролі Маленького принца
4. Фрагмент вистави. В ролі льотчика О. Лукін
|