64% українців вважають, що права військових захищені недостатньо: що стоїть за кризою СЗЧ (соцопитування)

10 червня, 2026 р.

    В Україні оприлюднено результати нового соціологічного дослідження групи Active Group, присвяченого оцінці стану захисту прав військовослужбовців та шляхів подолання проблеми самовільного залишення частини (СЗЧ). Отримані дані дозволяють не лише оцінити суспільні настрої, а й поглянути на ефективність чинного законодавства та системи військового управління в умовах тривалої війни.
    Суспільство критично оцінює рівень захисту прав військових
    На запитання «Чи захищені права військовослужбовців в Україні?» лише 2,7% респондентів відповіли, що права військових захищені повністю. Ще 21,7% вважають, що вони захищені «більшою мірою так».
    
    Натомість найбільша група опитаних — 43,1% — обрала відповідь «більшою мірою ні». Ще 21,1% переконані, що права військовослужбовців не захищені взагалі.
    
    Таким чином, сумарно понад 64% громадян тією чи іншою мірою висловлюють недовіру до рівня захисту прав військових в Україні.
    
    Це надзвичайно важливий сигнал для держави. Адже йдеться не лише про правові гарантії, а й про моральний стан армії, довіру до військового управління та готовність суспільства підтримувати мобілізаційні процеси.
    
    
    Чому проблема стала настільки гострою
    Починаючи з 2022 року Україна фактично створила одну з найбільших армій Європи. За кілька років через лави Сил оборони пройшли сотні тисяч громадян, багато з яких раніше не мали жодного військового досвіду.
    
    У таких умовах на перший план вийшли питання:
    
    тривалості служби;
    ротацій;
    відпусток;
    медичного забезпечення;
    виплати грошового забезпечення;
    соціального захисту сімей військових;
    психологічної реабілітації;
    взаємовідносин між командуванням та особовим складом.
    “Чинне законодавство містить достатньо широкий перелік соціальних гарантій для військовослужбовців. Це Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», норми Закону «Про військовий обов’язок і військову службу», положення про проходження військової служби, а також численні постанови Кабінету Міністрів. Однак проблема полягає не стільки у відсутності законодавства, скільки в його практичному виконанні.” – зазначив експерт Фундації “Чинність закону” – Олексій Зінов’єв. Щож українці пропонують для боротьби з СЗЧ? За словами Зінов’єва “Не менш показовими стали результати другого блоку дослідження “Актів груп”, присвяченого проблемі самовільного залишення частини.
    Респондентам запропонували визначити, які реформи необхідні для зменшення кількості випадків СЗЧ. І там на першому місці опинилася вимога змінити підходи до мобілізації. Цей варіант підтримали 62% опитаних. Те саме ми спостерігаємо у широкому інформаційному просторі, де тема примусової, зокрема несправедливої і частково корумпованої мобілізації викликає в громадян неприязнь, попри їхнє бажання захищати свою країну, в тому числі в ЗСУ. Але вони хочуть рівних та справедливих умов мобілізації, і відповідно, виключення корупційної сторони питання”. – підсумував експерт. На другому місці — створення прозорої системи ротацій та відпочинку військовослужбовців (55,6%).
    
    Третє місце посіло підвищення грошового забезпечення та преміювання військових (47,6%).
    
    Серед інших популярних пропозицій:
    
    покращення побутових умов служби — 42,9%;
    полегшення переведення між військовими частинами — 39,7%;
    можливість повернення після СЗЧ без надмірної криміналізації ситуації — 36,2%;
    посилення психологічної допомоги — 34,6%;
    скорочення бюрократії — 34,4%;
    підвищення відповідальності командирів у проблемних підрозділах — 32,7%;
    посилення соціального захисту сімей військових — 31,5%.
    Важливо, що громадяни значно рідше підтримують силові методи вирішення проблеми. Лише 4,7% висловилися за посилення дисципліни жорсткішими методами.
    
    Що говорить законодавство
    Останні два роки держава суттєво змінювала підхід до проблеми СЗЧ. З одного боку, Кримінальний кодекс передбачає відповідальність за самовільне залишення військової частини та дезертирство. З іншого боку, законодавець поступово почав враховувати реалії війни, коли частина випадків СЗЧ пов’язана не зі зрадою чи небажанням служити, а з виснаженням, психологічними травмами, конфліктами в підрозділах або відсутністю механізмів ротації. Саме тому останні зміни до законодавства передбачали спрощення механізмів добровільного повернення військовослужбовців до строю та відновлення проходження служби за певних умов.
    
    Фактично держава поступово переходить від виключно каральної моделі до поєднання дисциплінарних та мотиваційних інструментів.
    
    Ключова проблема — не покарання, а виснаження системи
    Результати дослідження показують цікаву тенденцію. Українське суспільство не вважає головною причиною СЗЧ низький рівень дисципліни.
    
    Більшість опитаних пов’язують проблему із системними чинниками:
    
    відсутністю зрозумілих строків служби;
    недостатньою кількістю ротацій;
    психологічним виснаженням;
    бюрократією;
    недосконалістю кадрової політики.
    Це означає, що громадяни розглядають проблему СЗЧ не як суто кримінальну, а як управлінську та соціальну.
    
    Висновки
    Соціологічне дослідження Active Group демонструє досить тривожний сигнал для держави. Більшість українців вважає, що права військовослужбовців сьогодні захищені недостатньо.
    
    Водночас громадська думка пропонує цілком конкретний порядок денний реформ: прозорі ротації, справедливу мобілізацію, покращення матеріального забезпечення, розвиток психологічної підтримки та підвищення відповідальності командування.
    
    Українське законодавство вже містить значну частину необхідних гарантій. Однак головним викликом залишається їх повна та ефективна реалізація на практиці. Саме від цього значною мірою залежатиме не лише рівень довіри військовослужбовців до держави, а й стійкість української армії в умовах тривалої війни.