Україна після чотирьох років великої війни: чому стратегічна ініціатива поступово переходить до Києва

19 червня, 2026 р.

    Олексій Зінов’єв, експерт з питань безпеки Фундації Чинність закону
    
    Станом на 19 червня 2026 року російсько-українська війна вже давно вийшла за межі класичного уявлення про фронт, окопи й артилерійське виснаження. Це війна економік, технологій, людської витривалості, міжнародних коаліцій і здатності держави адаптуватися швидше за ворога. І саме тут Україна, попри надзвичайно високу ціну, демонструє головне: вона не лише вижила після удару значно більшого противника, а й навчилася змінювати саму логіку війни.
    Росія починала повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року з розрахунку на швидке знищення української державності. Москва планувала політичний шок, військовий колапс, ізоляцію Києва та нав’язування капітуляції. Натомість отримала довгу війну, в якій Україна зберегла керованість держави, відстояла столицю, повернула значні території у 2022 році, втримала міжнародну підтримку й перетворилася на центр найшвидшої військово-технологічної еволюції сучасної Європи.
    Сьогодні Росія все ще окуповує приблизно п’яту частину території України, але це вже не виглядає як динаміка неминучого російського наступу. За оцінкою Council on Foreign Relations, станом на червень 2026 року Росія контролює близько 20% української території, а бойові дії супроводжуються постійними ударами РФ по містах і українськими атаками по російській нафтовій, військовій та логістичній інфраструктурі. Водночас Росія заплатила за свої просування надзвичайно високу ціну, а темп її сухопутних здобутків дедалі частіше не відповідає масштабу витрачених ресурсів.
    Військова ситуація: від оборони виживання до активного стримування
    Перший етап великої війни у 2022 році був етапом зриву російського плану блискавичного захоплення України. Київ, Чернігів, Суми, Харків і Миколаїв стали символами того, що українська держава не розпалася. Восени 2022 року Україна провела успішні операції на Харківщині та правобережній Херсонщині, довівши, що здатна не лише оборонятися, а й повертати території.
    2023 рік став роком важкого зіткнення з глибоко ешелонованою російською обороною. Український контрнаступ не дав очікуваного стратегічного прориву, але він викрив ключову особливість нової війни: великі механізовані операції без повної переваги в повітрі та без масованого розмінування стають надзвичайно дорогими. Це була болісна, але важлива школа.
    2024-2025 роки були найскладнішим періодом позиційного виснаження. Росія тиснула на Донеччині, намагалася використати перевагу в живій силі, авіаційних бомбах, артилерії й мобілізаційному ресурсі. Україна змушена була маневрувати між обороною міст, збереженням особового складу, дефіцитом боєприпасів і політичними паузами в західній допомозі. Але саме в цей період сформувалася нова українська перевага: дрони, цифрове управління боєм, далекобійні удари й розосереджена оборонна промисловість.
    У 2026 році контури цієї переваги стали помітнішими. Аналітики фіксують, що Росія має дедалі менше результатів на землі, попри велику кількість атак. За повідомленнями на початку червня 2026 року, російські сили у травні змогли здобути лише близько 14 кв. км, тоді як Україна почала демонструвати локальну позитивну динаміку на окремих ділянках фронту. Це не означає швидкої перемоги, але означає важливу зміну: Україна знову нав’язує ворогу власний темп.
    Окремо слід виділити розвиток безпілотних систем. Якщо у 2022 році дрони були переважно засобом розвідки та точкових ударів, то у 2025-2026 роках вони стали ядром тактики. Зона ураження на фронті в окремих районах розширилася до десятків кілометрів. Це створює “мертву зону” для техніки, логістики й скупчень піхоти. Для Росії, яка традиційно спирається на масу, це стратегічно неприємна реальність: маса стала видимою, вразливою і дорогою.
    Україна також перенесла війну в російський тил. Удари по НПЗ, нафтобазах, військових заводах, складах, аеродромах і логістичних вузлах не є символічними акціями. Це системна кампанія проти здатності Росії фінансувати й забезпечувати війну. Останні атаки по Москві та об’єктах паливної інфраструктури показують: російська глибина більше не є безпечною. Це психологічний і військово-економічний перелом.
    Оптимістичний висновок тут не в тому, що Україна вже має простий шлях до швидкого звільнення всіх територій. Його немає. Оптимізм полягає в іншому: Україна довела здатність перетворювати слабкість на інновацію. Дефіцит авіації компенсується дронами й далекобійними засобами. Дефіцит артилерії частково компенсується точністю. Обмежений людський ресурс змушує будувати війну на технологічному множнику. Саме такі держави виграють довгі конфлікти не ривком, а нарощуванням якості.
    Людський вимір: ціна війни і стійкість суспільства
    Втрати України величезні. За даними CFR із посиланням на міжнародні структури, бойові дії та удари спричинили майже 56 тисяч цивільних жертв і поранених, 3,7 млн людей залишаються внутрішньо переміщеними, 5,9 млн українців зареєстровані як біженці, а 10,8 млн потребують гуманітарної допомоги. Це масштаб національної травми, який неможливо звести до статистики.
    Але поряд із цим є інша цифра, не менш важлива: держава продовжує функціонувати. Виплачуються пенсії, працює банківська система, бізнес адаптується, громади відновлюють інфраструктуру, енергетики після кожної атаки повертають світло, а армія впроваджує технології швидше, ніж багато мирних держав здатні провести звичайну реформу закупівель.
    Слабке місце України на 2026 рік — людський ресурс. Армії потрібне поповнення, ротація, нова система контрактів і мотивації. Саме тому Київ підвищує виплати військовим, запроваджує строкові контракти для окремих бойових ролей і розширює набір іноземних добровольців. Це складне, але правильне рішення: Україна поступово переходить від мобілізаційної екстреності до більш керованої моделі довгої війни.
    Економіка: країна воює, але не руйнується
    Економічна історія України після 2022 року — це не історія падіння, а історія шоку, стабілізації й поступового переформатування. У 2022 році ВВП України обвалився майже на третину. Це було очікувано: окупація територій, блокада портів, мільйони переміщених людей, удари по енергетиці та промисловості. Але вже у 2023-2024 роках економіка почала відновлюватися, хоч і в умовах постійної воєнної невизначеності.
    Світовий банк оцінює, що економічне зростання України становило 2,9% у 2024 році, а у 2025 році мало сповільнитися до близько 2% через тривалу війну, слабші аграрні експорти, пошкодження енергетики та обмеження інвестиційної активності. МВФ у 2026 році прогнозує для України реальне зростання ВВП на рівні 2,0% і споживчу інфляцію близько 6,1%.
    На перший погляд, 2% зростання — небагато. Але в країні, яка веде найбільшу війну в Європі з 1945 року, це показник не слабкості, а стійкості. Українська економіка не працює в нормальних умовах. Вона працює під ракетними ударами, з дефіцитом робочої сили, з мобілізацією, з ризиками для логістики, зі зруйнованими підприємствами й енергетичними об’єктами. Якщо за таких умов економіка не падає, а зростає, це означає, що базові інститути витримали.
    Ключовими опорами стали міжнародна фінансова допомога, податкова дисципліна, банківська стабільність, експортна адаптація, оборонні замовлення й приватний сектор. За даними CFR, із січня 2022 року Україна отримала близько 188 млрд доларів допомоги від США і близько 197 млрд доларів від ЄС. Це не “зовнішнє утримання”, як намагається подати російська пропаганда. Це інвестиція Заходу у власну безпеку, бо Україна стримує військову машину, яка у разі успіху пішла б далі.
    ЄС у 2026 році також погодив масштабний кредитний пакет на 90 млрд євро для України на 2026-2027 роки. Частина цих коштів спрямовується на військові потреби, включно з виробництвом дронів, частина — на бюджетну підтримку. Це дає Україні фінансовий горизонт і зменшує ризик бюджетного виснаження.
    Водночас війна радикально змінила структуру української економіки. Оборонна промисловість стала не лише сектором виживання, а й майбутньою експортною перевагою. Україна сьогодні — це полігон реальної технологічної перевірки дронів, систем РЕБ, морських безпілотників, програмного забезпечення для управління боєм, засобів протидії “шахедам” і дешевих далекобійних платформ. У мирний час такий технологічний цикл зайняв би десятиліття. В Україні він стискається до місяців.
    Ціна відновлення: $588 млрд, але це також масштаб майбутнього ринку
    За п’ятою оцінкою RDNA5 Світового банку, уряду України, Єврокомісії та ООН, загальна потреба у відновленні й реконструкції України станом на кінець 2025 року становить майже 588 млрд доларів на наступне десятиліття. Це приблизно утричі більше за номінальний ВВП України 2025 року.
    Найбільші потреби: транспорт — понад 96 млрд доларів, енергетика — майже 91 млрд, житло — майже 90 млрд, торгівля і промисловість — понад 63 млрд, сільське господарство — понад 55 млрд. Пошкоджено або зруйновано близько 14% житлового фонду, що зачепило понад 3 млн домогосподарств.
    Ці цифри жахають, але в них є й інший вимір. Відновлення України — це найбільший інфраструктурний, енергетичний і промисловий проєкт Європи на найближче десятиліття. Якщо Україна збереже курс на реформи, прозорість і європейську інтеграцію, реконструкція може стати не просто ремонтом зруйнованого, а модернізацією країни: нові енергомережі, розподілена генерація, оборонно-промислові кластери, логістика до ЄС, цифрова держава, нові стандарти будівництва й безпеки.
    Світовий банк оцінює, що приватний сектор потенційно може покрити до 40% загальних потреб відновлення. Це критично важливо. Україна не повинна стати країною грантів. Вона має стати країною інвестицій — із воєнним ризиком, але й із високим потенціалом зростання.
    Росія: ресурс великий, але не безмежний
    Росія залишається небезпечним противником. Вона має більший мобілізаційний резерв, великі запаси радянської техніки, потужну ракетно-дронову кампанію, підтримку Ірану та Північної Кореї, а також здатність тероризувати українську енергетику й міста. Недооцінювати Росію не можна.
    Але не можна й перебільшувати її стратегічну стійкість. Російська воєнна економіка працює в режимі перегріву. Вона може виробляти більше зброї, але ціною цивільних секторів, інфляції, дефіциту кадрів, технологічної деградації та залежності від сірого імпорту. Санкції не зупинили Росію миттєво, але вони підвищують ціну кожної ракети, кожного верстата, кожної мікросхеми, кожної спроби модернізації.
    Найбільша проблема Росії — стратегічна. Вона не змогла досягти початкових політичних цілей. Україна не зникла, НАТО не розпалося, Європа наростила оборонні бюджети, а російський кордон із НАТО після вступу Фінляндії та Швеції став значно довшим. Москва отримала не “буфер”, а довготривалу ворожість найбільшої країни Європи, мілітаризацію східного флангу НАТО і покоління українців, для яких Росія стала синонімом загрози.
    Чому український оптимізм має підстави
    Оптимізм у війні не повинен бути легковажним. Він має спиратися на факти. А факти такі.
    Перше: Україна зберегла державу, армію, фінансову систему й міжнародну суб’єктність.
    Друге: Росія не змогла перетворити кількісну перевагу на стратегічну перемогу.
    Третє: Україна швидше адаптується технологічно. Дрони, морські безпілотники, далекобійні удари, цифрові системи управління, гнучка оборонна промисловість — це не допоміжні елементи, а нова архітектура війни.
    Четверте: Європа дедалі більше бере на себе довгострокову підтримку України. Дані Kiel Institute станом на червень 2026 року показують, що європейська військова допомога залишається на високому рівні, а акцент зміщується до дронів.
    П’яте: Україна має політичний горизонт ЄС. Навіть якщо переговорний процес складний і повільний, сама логіка інтеграції створює для України інституційний якір. Росія пропонує окупацію і руїну. Європейський напрям пропонує модернізацію.
    Прогноз до кінця 2026 року
    Мій базовий прогноз до кінця 2026 року: війна не завершиться повною військовою перемогою однієї зі сторін у найближчі місяці, але баланс поступово зміщуватиметься на користь України за умови збереження західної допомоги, нарощування власного виробництва й ефективнішої мобілізаційної політики.
    На фронті ймовірна комбінація локальних українських наступальних дій, активної оборони та системних ударів по російській логістиці. Україна навряд чи піде на великий лінійний наступ у стилі 2023 року без достатньої переваги в повітрі, розмінуванні й боєприпасах. Натомість більш імовірною є стратегія “розшивання” російської оборони: удари по складах, штабах, переправах, залізниці, ППО, аеродромах, НПЗ і виробничих ланцюгах.
    Росія, зі свого боку, продовжить повітряний терор проти міст та енергетики, намагаючись компенсувати обмежені сухопутні здобутки ракетно-дроновим тиском. До зими 2026 року критичним залишиться питання ППО, протидії “шахедам”, захисту трансформаторів, розподіленої генерації та запасів газу.
    Економічно Україна, найімовірніше, збереже помірне зростання в межах близько 2% за підсумками року, якщо не буде масштабного руйнування енергосистеми або різкого провалу зовнішнього фінансування. Інфляція, за прогнозом МВФ, може залишатися контрольованою — близько 6%. Це створює простір для поступового пожвавлення внутрішнього попиту, оборонного виробництва й інвестицій у відновлення.
    Політично до кінця 2026 року ключовим буде не питання “чи готова Україна до миру”, а питання “чи готова Росія відмовитися від цілей знищення України”. Поки Москва не відмовляється від імперської логіки, будь-яке перемир’я без гарантій безпеки буде лише паузою перед наступною війною. Тому оптимальна українська стратегія — входити в будь-які переговори з позиції сили: з армією, що тримає фронт; економікою, що не падає; оборонною промисловістю, що масштабується; і союзниками, які розуміють ціну російської перемоги.
    Мій оптимістичний сценарій на кінець 2026 року такий: Україна стабілізує фронт, утримує економіку, нарощує власне виробництво дронів і далекобійних засобів, посилює ППО, збільшує тиск на російську нафтову й військову інфраструктуру та змушує Кремль рахуватися з тим, що продовження війни не наближає Росію до перемоги, а збільшує її втрати.
    Це не швидкий шлях. Але це шлях держави, яка вже зробила неможливе: вистояла там, де ворог очікував капітуляції. І саме тому стратегічний оптимізм щодо України є не емоцією, а раціональною оцінкою.